День визволення Маріуполя від російських окупаційних військ (13.06.2014)

У лютому 2014 року розпочалася російсько-українська війна. Російська Федерація, порушуючи норми та принципи міжнародного права, двосторонні та багатосторонні угоди, анексувала Автономну Республіку Крим і Севастополь, окупувала окремі райони Донецької та Луганської областей.

Місто Маріуполь є ключовим для Донеччини і досить значним для України, з населенням близько 500 тис. осіб та часткою промислового виробництва близько 7% від загальнодержавного. Маріуполь є портовим та індустріальним центром із металургійними комбінатами та машинобудівними заводами, осередком культури та мистецтва Донеччини. Він має й надважливе стратегічне значення для оборони держави через виробництво місцевими підприємствами критично-важливих елементів бронювання військової техніки та як одним з найбільших “морських воріт” України.

Отже, Маріуполь як великий промисловий центр та портове місто відігравав особливу стратегічну роль в реалізації путінського проєкту “Новоросія”. Вихід до Азовського моря відкривав пряме морське сполучення з анексованим Кримом, а перспектива захоплення півдня Донецької, Запорізької та Херсонської областей відкривала шлях до Криму суходолом.

Саме тому з березня 2014 року Маріуполь потрапив до переліку міст, де розгорнулися події “Російської весни”. У квітні місто опинилося під контролем сепаратистів, які тероризували місцевих мешканців, захопивши приміщення міської ради та інших державних органів.

14 квітня 2014 року українська влада оголосила про початок Антитерористичної операції, метою якої було повернення під свій контроль захоплених бойовиками міст сходу України. 9 травня колона 72-ї бригади зруйнувала барикади, які сепаратисти поставили у місті і увірвалася до Маріуполя. Озброєні проросійські терористи вчинили збройний опір, напавши на управління МВС та інші об’єкти силових відомств. Місто палало, почалися масовані обстріли житлових кварталів, екзальтовані жителі міста кидалися під колеса військової техніки ЗСУ. Для уникнення ескалації конфлікту та щоб не допустити великої кількості жертв серед місцевого населення, штаб АТО 10 травня прийняв рішення про тимчасове виведення бійців Національної гвардії з міста.

Місяць Маріуполь був під контролем російських окупаційних сил. У місті панував хаос, стрілянина, безкінечні мітинги за приєднання до Росії, захоплення військової частини... Центр міста був перекритий барикадами, містом ходили незрозумілі озброєні люди. Батьки не відпускали дітей далеко від дому, за можливості проводжали до школи і зустрічали.

Також, за інформацією Донецької облдержадміністрації, звільнити Маріуполь хотіли ще 23 травня. Але на той момент в України не було достатньо сил і ресурсів. Спецоперацію остаточно вирішили провести 12 та 13 червня.

На світанку 13 червня розпочалася нова активна фаза штурму Маріуполя. В операції зі звільнення Маріуполя брали участь 79-а окрема аеромобільна бригада, група бійців “Азову”, дві роти батальйону “Дніпро-1”, 1-ша бригада Національної гвардії.

Десантники оточили Маріуполь, а вояки добровольчих батальйонів та Національної гвардії увійшли в місто та,долаючи систему саперних загороджень, ліквідували ключові опорні пункти терористів.

Бій тривав декілька годин. У ході штурму було знищено техніку, ліквідовано опорні точки бойовиків, відновлено контроль над усіма захопленими спорудами, зокрема будівлею міської ради, “укріпрайоном” на вулиці Грецькій та ін.

Силам АТО протистояло до сотні бойовиків. За день до операції з Маріуполя втекла банда “Чечена”, одного з лідерів терористів. За підсумком спецоперації було ліквідовано кілька терористів та затримано кілька десятків злочинців. Під час звільнення Маріуполя ніхто з мирних жителів не постраждав.

Ввечері, 13 червня 2014 року, над міською радою Маріуполя замайорів синьо-жовтий стяг.

Після звільнення Маріуполя бійці “Азову” провели “Широкінську операцію”. Завдяки цьому лінію фронту вдалося відсунути від мирного українського міста та убезпечити мешканців Маріуполя від постійних обстрілів російських найманців. Хоча певний час місто буде відчувати небезпеку прифронтової зони. Особливо – після 24 січня 2015 року, коли внаслідок обстрілу “градами” та “ураганами” житлового мікрорайону “Східний” загинуло 29 людей (1-військовий, інші – цивільні, 2-дітей) і понад сто були поранені.

Після цих подій на вулиці Київська (мікрорайон “Східний”) встановленого меморіал, до якого щороку приходять громадяни України вшанувати хвилиною мовчання пам’ять жертв цього теракту.

Зараз Маріуполь живе своїм мирним життям, як і більшість українських міст. У 2019 році місто Маріуполь увійшло до шістки міст із найнижчим рівнем злочинності.

Уперше урочисто День звільнення Маріуполя від проросійських терористів було відзначено на державному рівні 13 червня 2016 року, на другу річницю звільнення.

Щорічно 13 червня в Маріуполі проходять вже традиційні урочисті заходи на честь визволення міста під час яких жителі міста дякують військовим, які захистили український форпост від “руського миру”.

Слава Україні!

Звільнення містаМаріуполь у спогадах:

Данило Михайленко, боєць полку “Азов”, автор книги “Весна, що не стала “русской””

“Маріуполь – це українське місто. На щастя, ми змогли його зберегти під контролем українській державі. Не тільки 13 червня, а уже й потім, під кінець літа, коли деморалізована армія була готова відступати та здавати міста, знову ж таки прийшлося входити в симбіоз ЗСУ-“Азов”-добробати та зупиняти ворожу агресію на підступах до Маріуполя”.

“Байда”, батальйон “Азов”, про український Маріуполь:

“…Пам’ятаю перший вибух – ВОГ із підствольника, який вибухнув просто під ногами нашого бійця…Його тяжко поранило. Ми тоді тільки вивантажувалися з КамАЗів”.

Незважаючи на важкий початок, місто, на щастя, взяли фактично без втрат. “Двохсотих” не було взагалі. Були поранені, зокрема один важкий. Було відчуття тріумфу, оскільки ми ні на кого, крім себе, особливо не розраховували...

Після штурму та зачистки укріпрайону й прилеглих до нього кварталів на вулиці Італійській бійці почали вантажитися в машини, щоб вирушити далі, в аеропорт міста... І тоді на балконах стали з’являтися перші жовто-блакитні прапори. Вже тоді Маріуполь здивував нас своєю проукраїнською позицією, хоча й не так сильно, як здивував кількома місяцями пізніше, у вересні. Тоді нас у місті було зовсім небагато. Лише ми й трохи бійців Нацгвардії – смішно для оборони! Але місцеві мешканці почали влаштовувати проукраїнські мітинги, масово зголошувалися вступити до батальйону, підключилися до волонтерської роботи зі зміцнення оборони міста… Людей на наші заклики відізвалося просто море! Тоді мешканці фактично власними руками створили лінію оборони”.

Корисні посилання: публікація Української Гельсінської спілки з прав людини “Історія одного міста Звільнення та оборона Маріуполя” - https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2018/01/Istoriya-odnoho-mista-Zvilnennya-ta-oborona-Mariupol.pdf.