Трагічні роковини початку розстрілів української культурної, наукової та політичної еліти в карельському урочищі Сандармох

5 серпня щороку в урочищі Сандармох(на півночі російської республіки Карелія) збираються сотні людей і проводять Міжнародний день пам’яті.

Це було частиною Великого сталінського терору. 5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) “Про антирадянські елементи”. Розпочалося масове винищення людей, яких радянська влада визначила “ворогами народу”: учених, митців, інженерів, військових.

Сталінська тоталітарна машина знищувала усіх, хто був або лише потенційно міг бути в опозиції до неї.

За оцінками істориків на території УРСР у період “Великого терору” через так звані “судові трійки” пройшли 198918 людей, дві третини з яких були засуджені до розстрілу. Решту відправили у спеціально створені й підпорядковану НКВД систему концтаборів – ГУЛАГ. Лише до 1 % засуджених застосували м’якші види покарання, а тих, кого звільнили “за браком доказів” було лише 0,3 %.

Запустила ж розстріли директива наркома внутрішніх справ СРСР Миколи Єжова від 16 серпня 1937 року № 59190.

У ній вказувалося: “1. З 25 серпня розпочати і у двомісячний термін закінчити операцію по репресуванню найбільш активних контрреволюційних елементів з числа утримуваних в тюрмах ГУГБ (Головне управління державної безпеки), засуджених за шпигунську, диверсійну, терористичну, повстанську і бандитську діяльність, а також членів антирадянських партій (троцькістів, есерів, грузмеків, дашнаків, ітихатистів, мусаватистів тощо) та інших контрреволюціонерів, які проводять в тюрмах ГУГБ активну антирадянську роботу.

У Соловецькій тюрмі ГУГБ репресуванню піддати також бандитів і карні елементи, які ведуть в тюрмі злочинну роботу.

2. Всі перераховані контингенти після розгляду їхніх справ на Трійках при УНКС підлягають розстрілу.

3. Вам для Соловецької тюрми затверджено для репресування 1200 осіб”.

Місця масового захоронення жертв сталінського терору є по всій території колишнього СРСР. Карельське урочище Сандармох тільки одне з них. З 27 жовтня по 4 листопада 1937 року там убили 1111 в’язнів соловецького етапу. Серед них: кращі представники української культурної та наукової еліти.

Сандармох ­– так за назвою найближчого болота назвали урочище на півночі російської республіки Карелія, де у 1997 році були знайдені масові захоронення страчених НКВД (Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР) в’язнів Соловецького концтабору – СТОН (Соловецький табір особливого призначення).

Українські історики кажуть, що не варто навіть перекладати “НКВД” як “НКВС”, оскільки ця структура завжди керувалася лише із Кремля і жодного права ухвалювати автономні рішення її підрозділи в Україні не мали.

Спочатку думали, що в’язнів вивозили човнами у Біле море і топили. Але у 1995 році директор Санкт-Петербурзького науково-дослідного центру “Меморіал” Веніамін Іофе віднайшов розстріляні списки в архіві Архангельського управління ФСБ. Він потім написав листа до архіву СБУ, у якому повідомив, що серед жертв Сандармоху – чимало людей з України.

Через два роки у липні 1997 року Юрій Дмитрієв із членами санкт-петербурзького й московського “Меморіалів”, обстеживши гектари карельської тайги, знайшов 236 розстріляних ям. Дослідники організували розкопки і документування їхніх результатів.

Українські історики теж почали їздити в Карелію і досліджувати архіви. Результатом стало видання тритомника “Остання адреса” під авторством Володимира Пристайка, Олександра Пшеннікова та Юрія Шаповала.

Спираючись на архіви та розкопки, дослідники вважають, що в урочищі Сандармох НКВД знищено загалом до 9,5 тисяч людей 58 національностей та етнічних груп, представників десяти релігійних конфесій.

Імена 1111 в’язнів першого соловецького етапу, яких розстріляли в період з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року, встановлені точно.

У всіх досліджених черепах – кульові отвори.

Керувати каральною операцією доручили Михайлу Матвєєву, заступнику начальника Ленінградського управління ОГПУ по адміністративно-господарській частин. Матвєєв давно і довго служив у каральних органах, довгий час спеціалізувався на катуванні та виконанні вироків, а у той період вже відпочивав на відносно спокійній посаді після “важкої праці”.

Відібраних соловецьких в’язнів спочатку етапували морем до Кемі, звідти перевезли залізницею до карельського Медвеж’єгорська і розмістили у слідчому ізоляторі ББК (Біломорсько-Балтійського комбінату) НКВД.

Приміщення там було недостатньо велике, тому в’язнів довозили по мірі того, як звільнялося місце після страт у кар’єрах та ямах поблизу болота Сандармох.

Є підстави вважати, що більшість страчених Матвєєв убив власноруч. Допомагав йому помічник коменданта УНКВД Ленінградської області Георгій Алафер.

До “бригади” Матвєєва також входили конвоїри Ганцов, Ларіонов, Васильєв, Деревянко, Кузнецов і Твердохлєб. На страту людей возив водій вантажівки – Воскресенський. Ще був водій легкового автомобіля Федотов і господарник Орлов, який, за словами Матвєєва, допомагав йому “приймати за списком заарештованих”.

Коли в’язні зрозуміли, що їх везуть на страту і спробували втекти, Матвєєв наказав перед тим, як доправляти у Медвеж’єгорськ, роздягати усіх до білизни, зв’язувати руки і затикати роти кляпами. Так в’язнів і вантажили у кузов вантажівки.

Далі людей ставили на край ями і Матвєєв убивав їх пострілом у лоб.

Документи кажуть, що 1 листопада було розстріляно 210 осіб, 2 листопада – 180, 3 листопада – 265, 4 листопада – 248 осіб.

Розстрілював Матвєєв, як сказано в одному з документів, “быстро, точно и толково”.

З 1111 в’язнів, розстріляних у Сандармоху, з України походили 287 людей. Цей доповнений список склав Сергій Шевченко.

У Сандармосі “каральний меч Сталіна” в особі малограмотного капітана Матвєєва стратив тих, хто міг зробити і робив українське мистецтво та науку повноправними елементами світового прогресу.

Постріл у голову обірвав життя засновника нових підходів до світового театрального мистецтва, режисера театру “Березоль” Леся Курбаса; драматурга Миколи Куліша, чиї п’єси йшли в Парижі, Нью-Йорку, Москві, Варшаві; письменників і поетів Миколи Зерова, Миколи Вороного, Мирослава Ірчана, Григорія Епіка, Андрія Паніва; письменника, філософа і перекладача Валер’яна Підмогильного; учених Сергія Грушевського, Степана Рудницького, Олександра Бадана-Яворенка; прем’єр-міністра УНР Володимира Чехівського, міністра УНР Антіна Крушельницького, наркома освіти УРСР Михайла Полоза, та інших.

Таким чином, за кілька днів була знищена перспектива якоїсь зовсім іншої України, непровінційної, модерної, передової, європейської.

Ось, як про Куліша та Курбаса написано у документах НКВД:

“104. Куліш Микола Гурович (Микола Куліш), 1892 р.н., народився в с. Чаплинка Дніпровського повіту Таврійської губернії (нині – територія Херсонської області), українець, член КП(б)У в 1919–1934 рр., драматург, проживав: м. Харків, будинок письменників “Слово”, кв. 33.

“8 грудня 1934 р. у справі “Боротьбистської контрреволюційної організації”. Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у м. Київ 27–28 березня 1935 р. засуджений за ст. ст. 54-8-11 КК УРСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.

Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

105. Курбас Олександр Степанович (Лесь Курбас), 1887 р.н., народився в м. Самбір (Галичина), українець, із сім'ї актора, колишній член партії соціал-демократів, закінчив історико-філософський факультет Львівського університету, керівник Молодого театру в 1917–1922 рр. (м. Київ), організатор і керівник театру “Березіль” до 5 жовтня 1933 р., народний артист УРСР, проживав: м. Харків, будинок письменників “Слово”, кв. 64. З грудня 1933 р. постановник Малого театру і Єврейського театру в Москві, тимчасово проживав: 3-я Тверська-Ямська вулиця, буд.12, кв. 5.

Заарештований: 26 грудня 1933 р. у справі “Української військової організації”. Етапований у м. Харків 28 лютого 1934 р. Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 9 квітня 1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в 4-му відділені “Білбалттабору” і в Соловках (табпункт “Кремль”, ставив вистави в табірному театрі, переведений у табпункт “Анзер”). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.

Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох)”.

І хоч уже 83 роки минуло від розстрілу соловецького етапу, мало хто знає про цю трагедію. Є ті, хто не знав і знати не хоче, бо сповідує комуністичну ідеологію, а є ті, хто хоче знати, бо розуміє, що без розуміння минулого не буде нормального майбутнього.

Пам’ятати – це означає зрозуміти й оцінити. Українці повинні розуміти, що сталінська тоталітарна машина вибила ціле покоління. Ця травма не могла не впливати на наступні ґенерації, на всю нашу історію.

Разом із тим, повернення в історичний контекст пам’яті про Сандармох допоможе краще зрозуміти, що саме відбувалося з нашою нацією й країною за останнє століття. Ми побачимо, що агресія більшовицької Росії проти УНР, Голодомор, знищення української інтелігенції під час Великого терору, масові депортації з Західної України, колосальні жертви українців в Другій світовій війні – все це послідовні ланки політики Москви, спрямованої на повне упокорення України.

Усе це мало на меті повністю деформувати та асимілювати унікальний національно-культурний простір України, довести його до стану хуторянсько-провінційного маргінесу того, що ми сьогодні називаємо “русскім міром”.

Ми побачимо, що всі репресії, вчинені Кремлем в Україні, мали не тільки політичне, але й передусім національне підґрунтя. Репресії проводилися по всьому СССР, але геноцид у поєднанні з лінгво- і культуроцидом здійснювався тільки в Україні – з метою поневолення і знищення свободи.

Ми зрозуміємо, що чи не всі наші нинішні біди й проблеми прямо по’вязані зі страшними втратами минулого. Що ми не зможемо дати відповідь на всі виклики сьогодення, якщо не відновимо наш мовний, культурний і ментальний простір, не відродимо нашу національну ідентичність на всій території України.

І головне, що маємо пам’ятати: минуле, на жаль, не залишилося в минулому. Сьогодні в Москві правлять прямі духовні нащадки катів нашого народу, їхня мета щодо України залишається тією ж, їхні методи не змінилися.

Нехай пам’ять про наших загиблих і про їхню духовну велич додасть нам сили у боротьбі!

Слава Україні!

Корисні посилання: список розстріляних у Сандармоху українців і вихідців з України: https://www.radiosvoboda.org/a/24477308.html.