31-а річниця Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 року)

16 липня 1990 року Верховна рада Української Радянської Соціалістичної Республіки ухвалила доленосний документ – прийняла Декларацію про державний суверенітет України (далі – Декларація), яким визначені основи державного, політичного, економічного ладу, та підкреслені самостійність і суверенітет України.

В преамбулі Декларації суверенітет трактувався як “верховенство, самостійність, повнота й неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах”.

“За” проголосували 357 депутатів (більш ніж 98 % депутатів),зокрема абсолютна більшість комуністів. Проти - четверо.

Дата прийняття Декларації державний суверенітет України була оголошена Днем незалежності України. Однак згодом святкування перенесли на 24 серпня, адже саме в цей день в 1991 року Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України й остаточно вивела державу зі складу СРСР.

Це була не перша декларація такого типу у СРСР. 11 березня 1990 року Литва проголосила свою незалежність від СРСР. 12 червня 1990 була прийнята Декларація про державний суверенітет Російської РФСР, яка дала поштовх початку “парадові суверенітетів” республік СРСР та з прийняттям якої в Москві склалося двовладдя центральних органів СРСР і РРФСР.

На сьогодні РФ активно використовує наратив розлучення – “Як так сталося, Україно?” та представляє події 1991 року в дуже негативному світлі, розпад СРСР - як катастрофу в якій винна поява незалежної України зі своєю ідентичністю.

До речі, у 2005 році Президент РФ Володимир Путін звинуватив Україну в розвалі Радянського Союзу, яка начебто після парламентських ухвал про державний суверенітет Естонії (листопад 1988-го), Литви (квітень 1989-го), Латвії (листопад 1989-го) та Грузії (9 березня, з доповненням 20 червня 1990-го), вийшла з Радянського Союзу, охарактеризувавши розпад як “провал” та найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття. Згідно з цим наративом, ситуація призвела до численних втрат, від яких постраждаларосійськомовна діаспора, що залишилася за межами території Росії.

У даному контексті слід звернути увагу на те, що РФ на місяць раніше від України (12 червня 1990 року)підписала Декларацію про державний суверенітет.

Також, хотілося б зазначити, що Декларація складається зі вступу (преамбули) та 10 розділів: I. Самовизначення української нації;
II. Народовладдя; IIІ. Державна влада; IV. Громадянство; V. Територіальне верховенство; VI. Економічна самостійність; VII. Екологічна безпека; VIII. Культурний розвиток; IX. Зовнішня і внутрішня безпека; X. Міжнародні відносини.

Основні положення Декларації:

народ України становлять громадяни Республіки всіх національностей;

закріплено державний, народний, національний суверенітети, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах;

поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;

виняткове право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством;

самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки, міжнародних відносин;

миролюбна зовнішня політика, постійний нейтралітет;

визнання верховенства загальнолюдських цінностей над класовими;

гарантія права на вільний національно-культурний розвиток;

необхідність піклуватися про задоволення національно-культурних потреб українців за межами Республіки.

Декларацією визнано право української нації на самовизначення, держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. У документі йшлося про принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Генеральний прокурор мав здійснювати контроль над виконанням законів.

Територія України проголошувалася недоторканною. Уперше після багаторічного замовчування Декларація визнавала невід’ємні права і свободи людини.

Декларація повинна була забезпечувати національно-культурне відродження українського народу і задовольняти національно-культурні, духовні й мовні потреби українців, що проживають за межами України.

Передбачалося створення власних Збройних сил. Україна брала зобов’язання не поширювати, не виготовляти й не нарощувати ядерну зброю. Одним із ключових пунктів — “Екологічна безпека” — передбачалося створення національної комісії для радіаційного захисту населення, що було необхідно у зв'язку з аварією на ЧАЕС.

Майбутня зовнішня політика України, визначена Декларацією, вбачалася як нейтральна, першочерговим її завданням визначалося забезпечення національних інтересів України.

Декларація не мала статусу конституційного акту й тому залишилася планом на майбутнє, побажаннями для майбутньої зовнішньої і внутрішньої політики.

Декларація започаткувала процес новітнього державотворення в Україні, створила правові передумови для ухвалення 24 серпня 1991 року – Акта проголошення незалежності України, яка мала бути підтверджена на референдумі 1 грудня 1991 року. 1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України. В ньому взяли участь 84,2 % виборців, з яких 90,32 % проголосували за незалежність України. Одночасно з референдумом відбулися вибори Президента України. Отже, після тривалого періоду бездержавності український народ отримав ще один унікальний шанс, щоб перетворити Україну на вільну, демократичну, заможну державу, яка б стала рівноправним партнером міжнародної спільноти.

Отже, 31 років тому ми консолідувалися навколо ідеї української державності, довели світові, що ми — народ, який прагне творити власну долю на власній землі. Ураховуючи, що на цей час Україна зазнає зовнішньої агресії (окупація Автономної Республіки Крим та окремих районів Донецької та Луганської областей), ми маємо як і тоді бути єдиними в наших прагненнях та діях. Адже тільки так ми зможемо побудувати вільну, демократичну, сильну, економічно і духовно багату державу — Україну.