Хто не бачив Пікуя, той не бачив нічого або мандрівка вихідного дня львівських енлайтів

"Хто не бачив Пікуя, той не бачив... нічого:)" - народна мудрість, яку знає чи кожен, хто хоч трішки любить гори.

Цієї гори ми не бачили, а для двох учасників мандрівки - це взагалі перший похід у гори.

Своїми враженнями від подорожі ми вирішили поділитися у коротенькому чтиві до ранкової кави:)

Почалося все з повідомлення агента ХаBka в чатику, що портал (то такий елемент гри, яка зветься Ingress) на Пікуї захопив агент з фракції резистів.

А хотілось, щоб цей портал належав нам, тобто енлайтам, тому ідея енлайт-походу виникла моментально.

На мандрівку погодились п'ятеро агентів. Почали обирати дату, і яке ж було розчарування, що на цілий жовтень прогноз погоди показував дощі.

Але добре, що наші синоптики часто помиляються, і вже за тиждень до поїздки в прогнозували тепло і сонечко, без жодної хмаринки.

Погодили дату - 13 жовтня.

Підніматись вирішили класично - з села Біласовиця, яке розташоване на трасі Львів - Ужгород.

Добиратися запланували автобусом. Шукали час відправлення в інтернеті - всі результати показували 07:00, з Залізничного вокзалу.

На вокзалі зараз тривають ремонтні роботи і каси автовокзалу опинились в тимчасових будках, то зрозуміло, що ми туди не додзвонилися.

Довелось поїхати на вокзал, де диспетчери сказали, що час відправлення в 06:45, але є нюанс - автобус може раз або й двічі на місяць тупо не приїхати, нікого не попередивши:) А наступний автобус відправляється аж в обід.

Квитки до цього села в касі не продають, потрібно купувати у водія. І навіть квиток не дає гарантії, що автобус буде. "Як купите, так і повернете" - сказали диспетчери і порадили звернутись на Стрийський автовокзал, де друга зупинка цього автобусу, і там нібито автобус мав би бути 100%, навіть якщо не приїде на Залізничний вокзал. Додзвонитись на той вокзал завше анріал, і цього разу не вдалося - 2 години сумарно на лінії в очікуванні, результату не дали. Соромно, що в туристичному місті от такий автовокзальний сервіс.

Довелось і туди їхати, щоб запитатися що до чого. Час відправлення взнали - 07:10, але от чи буде автобус - сказали питати в переддень поїздки і порекомендували (ги-ги) зателефонувати в суботу ввечері, щоб переконатись, що автобус приїхав з Ужгорода.

Звісно, дзвонити й не пробували, а в суботній вечір поїхали на автовокзал, де познайомились з водієм, обмінялися з ним номерами телефонів і вже точно знали, що в неділю наша поїздка відбудеться.

Отож точний розклад ранкового рейсу автобусу Львів - Ужгород:

06:45 - відправлення з Залізничного вокзалу (зупиняється там, де кінцеві міських маршруток, а не міжміських!)

07:10 - відправлення з Стрийського автовокзалу (аж в кінці алеї, з якої відправляються міжнародні рейси).

15:45 - відправлення з Біласовиці до Львова.

Настала довгоочікувана неділя.

Наша п'ятірка у складі @HomerUA, @justbadcarma, @Nikoolin, @yarkopen та @МаriLV обмінялася привітаннями в чатику і вирушила на вокзали - троє сіли на Залізничному, ще двоє підсіли на Стрийському.

Три години дороги пролетіли швидко, і ось наша зупинка Біласовиця.

Водій побажав легкого підйому і сказав, що чекає нас в 15:45, на цьому ж місці.

Нашим тімлідом був @Nikoolin, який не лише відповідав за наш легкий підйом і спуск, а ще й встигав робити класні фото і записав наш трек, який можна побачити в кінці звіту.

Отож зробили перше фото на зупинці, та й рушили. Дорога від зупинки до підйому йде через село. Коли закінчаться всі хатки потрібно повернути ліворуч.

Там буде три дороги, серед яких слід обрати найменш привабливу, тобто найбільш стрімку. Вона посередині. Якщо Ви помилитесь, то місцеві мешканці, Вам радо підкажуть, що Ви пішли не туди:)

Загалом дорога маркована, тож заблукати там важко.

Підйом виявився доволі крутим, а ми виявились вбраними занадто тепло)

Сонечко гріло не по осінньому)

Пройшовши доволі незначну віддаль ми вирішили зупинитися для першого перекусу, де трішки відпочили і познімали частину зайвого одягу.

Підйом і далі був крутим, а краєвиди все гарніші.

Дійшли до потічка, біля якого облаштовані лавочки й альтанки.

Там ми знову підкріпилися, скуштували закарпатського вина і польської вишневої наливки, які ми взяли для зігріву на випадок холоду)

Дорога складалася як з відкритих галявин так і з лісу, в якому дуже пахло грибами.

Ми знайшли і їстівні, але в основному траплялися мухомори.

Чим вище ми підіймались, тим ставало гарячіше і йти було все важче.

З посмішкою згадувались звіти, де розповідалось, що це легкий підйом.

Троє з нас мали досвід ходіння по горах. І гори ті були дальші і вищі. І всі троє стверджували, що це явно не найлегша гора.

Дійшли до джерела, яке витікало з скелі, там напилися смачної води.

Помітили на видному місці клаптик паперу, дбайливо прикладеним каменем, на якому був вказаний телефонний номер.

Кому цей номер належить - невідомо.

Креативний @HomerUA дописав на поруч з номером слово "Uber")

Яке ж було наше здивування, коли дорогою назад, ми побачили поляка, який цей листочок, вирішив взяти з собою. Ми його спробували переконати, що це не номер таксі, але він нам не повірив. Щиро сподіваємось, що розмова поляка з власником номеру була приємною)).

Ми вже добряче стомилися, а до вершини було ще далеко.

Нарешті побачили камені, від яких до вершини ще кілометр. Звідти і підйом найкрутіший.

Познимкувались, відпочили, скуштували перезрілі чорниці, які де-не-де ще були на кущах.

Останній кілометр дався досить важко, але ми і його подолали...

Нарешті вершина.

Краєвиди звідти справді неймовірні і заворожливі.

На горі був шалений вітер, який приємно нас охолодив, і як рукою, зняв усю втому.

Нарешті ми змогли зайнятися основною метою походу - захопити портал.

Але не все так просто. Зв'язок на горі поганенький, а чудо-прайм не хотів запускатися. Довго, дуже довго довелося чекати аби він запрацював на еджі.

Згадуючи незлим тихим словом наших любих Ніатніків, ми все ж змогли захопити портал і навіть нафармили трішки ключиків:)

Часу було небагато, адже потрібно було встигнути на автобус, тому ми швиденько пофотографувалися і почали спускатися.

Є такі туристи, які вперто стверджують, що спуск нічим не легший за підйом.

Наша компанія з ними геть незгодна:) Спускалися ми дуже легко і швидко.

Зупинилися біля альтанок, щоб відсвяткувати гарний підйом і вдало проведений час. Цього разу пили віскі:)

Там ми влаштували міні "Operation Clear Field" - позбирали сміття, яке було навколо, та й вирушили на зупинку.

Прийшли ми практично впритик до відправки, але автобус запізнювався. Це дало нам можливість переглянути трішки футбольного матчу, який був в самому розпалі зовсім поруч)

Приїхав наш автобус, на який, окрім нас, чекали ще кілька туристів. Місць вистачило на всіх і ми дуже гарно і швидко добралися до Львова.

Автобус до Залізничного вокзалу не їде, Стрийський вокзал - кінцева, на котру ми прибули близько 19.00.

Звідти ми, втомлені, але задоволені, роз'їхались по домівках.

А якщо резюмувати - то все було надзвичайно круто.

Чудове товариство, приємне спілкування, прекрасна погода - усе це зробили мандрівку незабутньою.

Ну і Просвітлення неминуче:)

Враження @Nikoolin від мандрівки:

На дворі були теплі осінні дні.
Надійшла пропозиція вирушити в одноденний міні-тріп з метою підкорити вершину Пікуй.
А мене завжди тягне у Карпати :) , тому я зголосився взяти участь.
Дуже мальовничі краєвиди в осінніх кольорах були на нашому шляху. Смачні піт-стопи та різноманіття напоїв))
Крутий підйом був в прямому та переносному значенні слова))
Про новий сканер...
Мене вистачає хіба на 20-30 хвилин гри в prime (redected r.i.p.)
І в цьому поході я грав в Іngress 10 хвилин на вершині гори коли захоплювали портал і фармили ключики, інший час ми спілкувалися, фотографували...
для мене - ідеальна інгресс-опереція :)

P.S. Дякую усім учасникам за компанію, сподіваюсь наступного разу нас буде ще більше.