"Якщо це не твоя війна – це не твоя країна!" - Вій                                    

Наш герой - старший лейтенант Матішин Андрій Іванович командир 5 єгерської роти 2 єгерського батальйону 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, гордо цитує гасло свого командира - "Якщо це не твоя війна – це не твоя країна!".

Мужній та відважний чоловік з Волині, зі славетного міста Берестечко. Заступник командира батальйону з морально-психологічного забезпечення стримував наступ зі своїми побратимами довгих два тижні в районі н.п. Павлівка.

До широкомасштабного вторгнення Андрій все життя працював у сімейному бізнесі. Він разом із батьками у своїй пекарні випікав запашний хліб для жителів Берестечка. Наш герой юридичну освіту здобув у Львові та закінчив військову кафедру, де вчився та освоював спеціальність психолога. Сім’я – це найважливіше в житті, саме вона допомагає Андрію у важкі хвилини триматися за будь-яку ціну. Має прекрасних двійко діточок та дружину. Рідні чекають з нетерпінням на повернення свого захисника. Діти постійно висилають батькові малюнки, а дружина домашні смаколики. Це зігріває. І наш герой точно знає за кого він зараз воює, для чого захищає свою землю. "Краще ми ворога зустрінемо тут – не дамо йому піти далі!" - ось так налаштований Андрій.

- Як для тебе розпочалася війна?

- Широкомасштабне вторгнення мене застало в Луцьку. Всюди було чути обстріли. З того моменту я був готовий виконувати свій обов’язок. 16 березня я прибув на Рівненський полігон, де навчався три тижні. 8 червня наш підрозділ направили на Донеччину в район н.п. Павлівка.

- Ти маєш військову освіту психолога. Як у тебе склався службовий шлях?

- Спочатку я був психологом 2 єгерського батальйону. Однак так сталося, що мій наставник заступник командира батальйону з МПЗ важко захворів. На війні рішення приймаються швидко! І мене призначили тимчасово виконуючим обов’язки заступника командира 2 єгерського батальйону з МПЗ. На цій посаді я був до листопада місяця. Згодом мене перевели у 5 єгерську роту виконувати обов’язки заступника командира роти з МПЗ.

- Як розвивалися події у той час?

- Дуже стрімко. 29 листопада "орки" оточили наші позиції. Ми тримали оборону протягом 14 діб. Мої хлопці йшли у бій – бо хто, як не ми! Ти постійно дивишся у їхні великі очі і шукаєш слова підтримки, підбадьорюєш, допомагаєш заспокоїтися, щоб рухатися далі. Наступ розпочався коли ми тренувалися на полігоні селища Срібне. Хлопці відразу з полігону поїхали на підтримку побратимів 3 батальну. Це було пекло. Противник проривався завдаючи удару артилерією. Два тижні ми стримували рашистів. Вони йшли зі всіх боків.

- Які слова ти говорив своїм хлопцям щоб вони не дивлячись на те пекло, що відбувалося, йшли в бій?

- Мої хлопці – це велика сім’я. Їх нетреба переконувати. Вони знають, що їхні побратими потребують допомоги. Як можна не піти!

- Твої побратими тобою дуже пишаються. Ти це відчуваєш?

- Я постійно з ними на позиціях і підтримую їх. Вважаю, що кожен офіцер має бути завжди зі своїми бійцями. Знати їх проблеми, чим вони живуть, допомогти їм, якщо це потрібно. Одним словом завжди піклуватися про підлеглих.

- Андрій, що ти можеш сказати про своїх побратимів у бойовій обстановці?

- Коли вас обстрілюють 24/7 нормальна реакція – це "легка паніка". Звучать постійні розриви бомб, лунають крики, гинуть на твоїх очах друзі. Мої хлопці до війни займалися різними справами. Але ми прийшли захищати своє, ми воюємо за свою землю. Я втратив не одного друга в цій війні… Боляче… Але не зважаючи ні на що будемо стояти за свою країну, за свої сім’ї.

- Скажи, а тобі подобається працювати з людьми, маю на увазі твоїми побратимами,підлеглими?

- Ми чуємо один одного та відносимося з повагою. Звісно я теж зараз навчаюся. Я намагаюся завжди йти своїм на зустріч.

- Андрій у тебе є життєве гасло?

- Коли я познайомився зі своїм комбатом, його позивний "Вій", я помітив напис на стіні нашого командного пункту "Якщо це не твоя війна – це не твоя країна" який став також і моїм гаслом. Це вірне висловлювання. Країна потребує захисників. Ми сьогодні боронимо свою землю. По іншому ніяк...

- Війна триває вже довго? Як підбадьорювати та надихати воїнів?

- У нас ще багато роботи. Хлопці виснажуються. Кому потрібно відправляємо у відпустку. Це дуже допомагає. Ми будемо стояти до перемоги.

- Андрій, скажи будь-ласка, як ти налаштовуєш бійців перед боєм?

- Знаєте, ми всі ходимо під Богом. Я пам’ятаю як збирав своїх хлопців коли йшов запеклий бій і казав – "Хлопці, можливо не всі ми повернетеся! Хто готовий, крок вперед!" - і всі робили цей крок. Всі! Ось це по нашому! Мої хлопці! Я згадую свого побратима, друга "Іспанця", який повернувся з Валенсії і пішов воювати. Він був класним перукарем в Іспанії. Він міг сидіти і заробляти гроші у іншій країні, але все покинув, повернувся і героїчно захищав рідну Батьківщину. Загинув у бою. Слава навіки таким хлопцям!

- Що для тебе війна?

- Війна це страшно. Я не хочу щоб мої діти бачили її жахливе обличчя. Страшно втрачати. Це дуже важко. Мої хлопці для мене як рылны діти, побратими. Для мене немає кращих чи гірших, вони всі мої. Я за них відповідаю.

- Порада від тебе, як командира.

- З 1 березня 2023 року я призначений на посаду командира 5 єгерської роти. Я знаю, що я відповідальний за свій підлеглий особовий склад. Я завтра з ними йду у бій. Для кожного командира важлива довіра своїх побратимів. Раджу ніколи нічого не приховувати від особового складу. Між бійцями і командиром має бути налагоджена комунікація. Командир особистим прикладом повинен щоденно доводити бійцям як потрібно воювати з противником, мотивувати, не боятися спілкуватися, слухати та чути, заохочувати їх та проводити аналіз. Головне – це взаємозв’язок та взаєморозуміння! І тоді ми обов’язково переможемо!»

Від психолога до командира роти. Від пекаря до лідера-наставника. Ось такий шлях нашого героя. Професіонали завжди на своєму місті! Дякуємо Андрію за спілкування та поради. З такими хлопцями лише перемагати!