YABLуневий │MILCULT │ INSITE │

Що покаже Каннський кінофестиваль 2021-го року?

Цьогорічний фестиваль кіно в Каннах відбудеться з 6 по 17 червня. Офіційну програму оголосять 27 травня, але вже відомі три фільми-учасники: «Аннетт» Леоса Каракса (відкриття), «Бенедетта» Пола Верговена та «"Французький вісник" від "Ліберті, Канзас Івнінґ Сан"» Веса Андерсона. Кого члени жюрі, на чолі зі Спайком Лі, бачать серед інших учасників, доводиться лише припускати. Ми вибрали кілька найцікавіших стрічок із припущень журналістів видання Screen International.

«Меморія», Апічатпонґ Вірасетакул

Дія відбувається в Колумбії, де з 1960-х років тривала громадянська війна, що завершилась лише 2016-го року. Стрічка присвячена колоніальній історії та колективній пам'яті, що породжує підсвідомі страхи. «У 70-ті і 80-ті там були дуже жорстокі часи», – каже режисер – «Коли ви їхали на машині, можна було легко наштовхнутися на бомбу. Транспорт весь час зупиняли – і ти ніколи не знав чому. Люди жили в постійному страху, щось вигадували. Мій фільм буде про таку ситуацію: коли чекаєш чогось, але не знаєш, що саме трапиться». Головна героїня (Тільда Свінтон) подорожує колумбійськими джунглями та горами. В Андах вона зустрічає французьку археологиню (Жанну Балібар) та місцевого музиканта (Елкін Діас).

«Сувенір: Частина 2», Джоанна Хогг

Джоанна Хогг продовжує автобіографію. Друга частина не буде сиквелом першої, хоча в ній та сама головна героїня – Джулі (Онор Свінтон Бірн). Вона завершила навчання у кіношколі і зняла перший фільм, трагічно попрощавшись зі своїм першим коханням. Крім Онори у фільмі грає і її мати Тільда Свінтон. А також Чарлі Гітон («Дивні дива»), Гарріс Дікінсон («Kingsman: Початок») та Джо Елвін («Біллі Лінн: Довга перерва посеред бою»). Місце дії – Британія 1980-х років.

«Злі ігри», Ульріх Зайдль

Стрічка стане першою роботою режисера після паузи, що тривала з 2016-го року. Сценарій написаний разом із дружиною Зайдля Веронікою Франц. Двоє дорослих братів повертаються у рідний дім в Нижній Австрії, щоб похоронити мати. Вони оплакують втрату та випивають, після чого, здавалося, їх шляхи розходяться. Перший повертається в Румунію, а другий – в італійське місто Ріміні. Але рано чи пізно їх обох наздожене минуле та тяжкі спогади.

«Півничанин», Роберт Еґґерс

Після двох успішних горрорів Еґґерс взявся за масштабну сагу про помсту вікінґів у Ісландії Х сторіччя. Сценарій написаний разом із ісландським поетом Сьйоуном. За сюжетом, помсту вершить нордичний принц Амлет, якого грає Александер Скашґорд. Ніколь Кідман виконує роль королеви Ґудрун, Віллем Дефо – придворного блазня, а Аня Тейлор-Джой – дівчини на ім'я Йорунн. Також у образі відьми в фільмі з'явиться культова музикантка Б'єрк!

«Острів Берґмана», Міа Генсен-Люв

Драма розповідає про пару американських кінематографістів (Міа Васиковська та Тім Рот), які опиняються на острові Форе, де колись жив і працював класичний режисер Інґмар Берґман. Можливо, в основі стрічки лежить особиста історія Гансен-Люв, яка кілька років тому пережила складний розрив із режисером Олів'є Ассаясом. Їх стосунки тривали 15 років.

Львівський джаз-фестиваль робитиме усім відвідувачам тест на COVID-19

Львівський фестиваль джазової музики Leopolis Jazz Fest 2021 збирається стати першим офіційним масовим заходом в Україні з початку пандемії коронавірусу. Організатори хочуть заповнити зали на 80%. Для цього усіх відвідувачів тестуватимуть на наявність вірусу в крові.

Відтак, цьогорічний Leopolis Jazz Fest обійдеться в рази дорожче. Проте це нагальна необхідність, наголошують організатори на пресконференції та обіцяють виробити чіткі стандарти для проведення своїх масових заходів.

«Ми пропонуємо перейти до питання застосування експрес-тестів на антиген при передпроході на територію проведення заходу», – запропонував головний санітарний лікар Віктор Ляшко.

Виконавча директорка фестивалю Наталія Горбачевська запевнила, що тестування буде доступним і необхідним для всіх відвідувачів, а також значна увага буде приділятися все ж онлайн-подіям. Міністр культури Олександр Ткаченко висловив готовність доєднатися до такого експерименту та наголосив на важливості вироблення механізмів і стандартів, за якими можна відновити культурну діяльність. Раніше, на пресконференції «Україна 30. Коронавірус: виклики та відповіді», урядовець анонсував новий формат підтримки культурної індустрії від міністерства культури – так звані «сертифікати на попит».

«Вона створює кіно»: Французька весна в Україні

Артхаус Трафік розпочав кінофестиваль «Французька весна в Україні-2021». Онлайн-презентація пройшла минулого тижня. А вже скоро розпочнеться ретроспектива з шести найкращих за останні роки фільмів французьких режисерок.

Драма «Засліплені» Сари Суко розповідає засновану на реальних подіях історію релігійної комуни, що допомагає людям в біді. Та їх допомога сім'ї головній героїні виявляється марною. Коли сектантський характер комуни стає очевидним, молода дівчина бореться за свою свободу та намагається врятувати своїх братів і сестер. У фільмі задіяні Камілль Коттен («Вбиваючи Єву», «Однієї чарівної ночі»), Жан-П'єр Дарруссен («Обіцянка на світанку») та Ерік Каравака («З божої волі»).

В іншій драматичній стрічці «Лоскіт» Андреї Бескон та Еріка Метає розгортається клаптик життя танцівниці, зґвалтованої у 8-річному віці. Одетт намагається впоратися зі спогадами, сублімуючи травму минулого у кар'єру. Так на перший погляд невинна «гра-лоскотання» стає рушієм експресивної творчості героїні. Стрічка отримала у 2019-му році премію «Сезар» за найкращу роль другого плану та адаптований сценарій.

«Портрет дівчини у вогні» – історична мелодрама Селін С'ямма про любов жінки до жінки у Бретані XVIII століття. Молода мисткиня бере замовлення на весільний портрет нареченої. Вдень вона вивчає її обличчя, а вночі пише, поступово усвідомлюючи свої почуття. Поки вони не стануть нестримними. Головні ролі коханок грають Адель Енель («Хепі-енд») та Ноемі Мерлан («Полуничка»). Канський фестиваль та Європейська кіноакадемія відзначали сценарій стрічки, а Rotten Tomatoes назвали її найкращим фільмом 2020-го року.

Більш політизований фокус має «Папіча» Мунії Меддур. Події розгортаються в Алжирі 1997-го року. На фоні терористичних атак ісламістів, які прагнуть встановити свій лад, жінок змушують носити хіджаби. Попри реальну небезпеку юна студентка вирішує не боятися і готує епатажний показ мод. У фільмі задіяні Ліна Кудрі («Особливі») та Ширін Бутелла («Люпен»).

Близький період і політичний контекст висвітлює анімований фільм «Ластівки Кабула» Забу Брейтман і Елеї Гобе-Мевелек. Влітку 1998-го року Кабул був під владою талібів, що встановили тоталітарний режим щедро приправлений релігійним фанатизмом. В умовах щоденного політичного насильства розвиваються стосунки молодих закоханих – Зунайри та Мохсена. Здавалося, ніщо не завадить їм, та один необачний жест спрямовує на них каральну машину держави. Анімація була представлена на Канському фестивалі в програмі «Особливий погляд» 2019-го року.

«На дивані в Тунісі» Манель Лабіді – комедія про психоаналітикиню Сельму, яка повертається з Парижу додому в Туніс з планами на розвиток кар'єри там. Та все не так просто: героїня стикається з місцевою бюрократією, що забороняє промовляти слово «секс» публічно, та намагається впоратися з ексцентричними пацієнтами, яким сняться всі арабські диктатори та Путін. Стрічка була учасницею Одеського кінофестивалю 2020-го року. Головну роль грає Ґольшифте Фарахані («Патерсон»).

Щорічний фестиваль «Французька весна в Україні» відбудеться за підтримки Посольства Франції в Україні, Французького інституту в Україні та мережі закладів «Альянс Франсез». Покази програми «Вона створює кіно» триватимуть:

в Києві в кінотеатрі «Жовтень» з 14 до 28 травня,

в Одесі в кінотеатрі «Сінема Сіті» з 21 до 26 травня,

у Львові в кінотеатрі «Планета Кіно» (ТРЦ Forum Lviv) з 27 травня до 6 червня.

Інформація щодо місця й часу показів у Харкові уточнюється. В інших містах стрічки демонструються в кіноклубах у межах проєкту «Кіноклуб. Всеукраїнська мережа». Кураторка програми – Валерія Плєхотко, культурологиня, дослідниця гендерних студій, кінокритикиня.

Український інститут запустив програму перекладу та постановки вітчизняних п‘єс у Європі

Мета програми — поповнити репертуари європейських театрів постановками сучасної української драми.

Проєкт «transmission.ua: drama on the movе»має декілька етапів реалізації: Інститут підтримає переклади українських п'єс англійською, німецькою та польською мовами, видасть збірки п'єс та підтримає шоукейси-читання, підтримає інсценізацію сучасної української прози й постановки у партнерських установах, театрах, фестивалях.

«Сучасна драматургія є дзеркалом суспільства, яке ретранслює його цінності, надії та переживання. Тому ми працюємо над тим, щоб розповідати українські історії на сценах європейських театрів. Програма transmission.ua охоплює багатьох учасників цього процесу — драматургів, режисерів, перекладачів, продюсерів, і, звісно, широку глядацьку аудиторію за кордоном», — зазначив Володимир Шейко, генеральний директор Українського інституту.

Де і як можна придбати роботи сучасних українських художників?

Один зі стереотипів про сучасне мистецтво: це занадто дорого, а дозволити собі його можуть тільки багатії або «наближені». Проте з роками арт-ринок в Україні все більше демократизується: роботи митців можна купити онлайн, про вартість не потрібно запитувати, а ціни варіюються в дуже широкому діапазоні. Yabl розповідає, де можна придбати сучасне українське мистецтво, скільки це коштує та які плюси й мінуси у різних галерей і платформ.

Галереї

Прикладом комерційної галереї з прозорою ціновою політикою є The Naked Room, що відкрилась наприкінці 2018 року. Засновники галереї — режисер Марк Вілкінс та кураторки Ліза Герман і Марія Ланько — наголошували на тому, що виставлятимуть саме сучасне українське мистецтво, молодих митців. Згодом галерея почала співпрацювати і з такими «титанами» як Павло Маков, Нікіта Кадан, експонувати Олега Голосія та творців радянських мозаїк. The Naked Room — чи не єдина українська галерея, де ціни на роботи, які виставляються, можна дізнатись без запиту в галеристів. Також працює сайт, на якому є каталог робіт і необхідні контакти.

Зазвичай у самій галереї під час виставки є прайс-лист. Українські галеристи часто не повідомляють публічно про вартість. Це створює ореол елітарності навколо мистецтва, поширює уявлення про те, що арт — це надзвичайно дорого, а придбати роботи в колекцію можуть тільки великі колекціонери.

Художники співпрацюють з галереями через спрощення процесу продажу для самих художників та додаткове розширення аудиторії завдяки виставці, яка проходить в галереї. Так, митцям не потрібно шукати покупців, займатись з ними переговорними процедурами тощо. Галеристи — вони ж куратори, вони ж менеджери, вони ж арт-дилери, вони ж арт-критики (і таке буває) — займаються всім по трошки, формуючи арт-ринок.

Ще одна галерея, яка відкриває свою колекцію онлайн — Щербенко Арт Центр. Проте тут ціну говорять лише за запитом. В інших київських галереях є опція переглянути роботи з колекції, але як саме дізнатися її вартість треба здогадатись самостійно. Інший недолік комунікацій українських галерей — незрозумілий алгоритм придбання роботи: як це відбувається, які необхідні документи, скільки часу це може зайняти?

Найбільше у каталозі The Naked Room живопису (Люся Іванова, Анна Звягінцева, Анна Щербина) та фотографії (Саша Курмаз, Саша Маслов, Олена Субач).

Що можна купити в The Naked Room:

• Роботу Павла Макова «Кімната хлопців»
• Фотографію Олени Субач з проєкту «Бабусі на краю неба»
• Акварелі з київською архітектурою Ксенії Гнилицької

Фейсбук, соціальні мережі

Цей метод пошуку мистецтва можна було б назвати інакше: прийти до митця чи мисткині в майстерню, знайти в завалах робіт «ту саму» і придбати її на місці. Але треба знати, до кого й куди, а соціальні мережі спрощують цей шлях.

Зазвичай українські художники не мають окремих сторінок, де вони популяризують свої твори. Це логічно: митець не мусить обов’язково бути самому собі менеджером та комунікаційником, адже тоді майже не лишається часу на власне мистецтво. Можна зустріти пости на особистих сторінках про нові роботи або продаж робіт, найчастіше саме у фейсбуці.

Деякі художники все-таки ведуть окремі сторінки, куди можна написати щодо придбання робіт. Наприклад, група Etching Room1 (Анна Ходькова, Крістіна Ярош) та Літографська Майстерня 30 (Ніна Савченко, Тарас Коблюк та Аліса Гоц). Їхні роботи також можна купити на особистих сайтах.

«Силою фейсбуку» вирішив скористатись київський галерист Євген Карась, який на початку карантину створив групу «Сіль Соль». Спочатку в групу свої роботи міг виставляти будь-хто безкоштовно: потенційні покупці могли побачити товар та відразу ж купити роботу. Згодом додались правила: «при купівлі твору мистецтва Покупець сплачує вартість модерації групи у розмірі 10% зверху від вказаної у публікації ціни». Засновники групи наголошують, що за договори між покупцем та продавцем вони не несуть відповідальності, а платите ви тільки за модерацію, тобто погодження публікації твору Євгеном Карасем. Більшість творів, що проходять модерацію — це квіти, салонні пейзажі, абстракція.

Іноді це нагадує виставку художньої школи маленького районного центру, тільки онлайн.

В «Сіль Соль» також є цінові обмеження: наприклад, твори на полотні виключно до 7 тисяч гривень. А якщо ви художник і продали 10 робіт в групі, то маєте передати одну роботу «на розвиток групи», тобто в колекцію Євгена Карася. Дуже складно відкопати там щось дійсно вартісне.

Один з проєктів Щербенко Арт Центру — це ArtUpStore. На сторінці у фейсбуці відбуваються онлайн-аукціони, а іноді там викладають і окремі роботи. Ставки роблять в коментарях або у повідомленнях сторінки. Зараз, наприклад, можна купити принти Марії Куликовської за 1200 гривень.

І ще один варіант: якщо ви ну дуже хочете купити хоч щось у вашого улюбленого художника, є сенс написати йому чи їй особисто. Плюси: можна домовитись і прийти в майстерню, щоб побачити більше робіт, а всі кошти напряму отримує художник. Мінуси: ваше повідомлення можуть не побачити або не сприйняти серйозно.

Що купити в художників:

• Літографська майстерня 30 (Тарас Коблюк) «N\N»
• Etching Room1 «Преса»

Онлайн-платформи

Онлайн-платформи — не нова історія для закордонного арт-ринку. Однак в Україні за формат активно взялись лише після початку карантину. Наприклад, Spilne Art — онлайн-платформа для продажу та купівлі сучасного мистецтва — запустились восени 2020 року. Вони позиціонують себе як платформа про «досяжне мистецтво», пропонують подарункові сертифікати та допомогу в пошуку «ідеальної картини». А зараз там можна переглянути «весняну колекцію», щоб створити собі відповідний настрій на сезон.

Задачі подібних платформ — допомогти покупцям прикрасити стіни в будинках або зробити незвичайний і дорогий подарунок «на пам’ять».

Наприклад, на онлайн-платформі Artelect, яка працює з 2017 року, написано, що це роботи для дому та офісу.

На Spilne Art більшість художників — молоді та маловідомі митці, які працюють з живописом. Однак є й відомі митці: ілюстратор Сергій Майдуков, фотограф Михайло Палінчак та Володимир Манжос (WaOne, Interesni Kazki). Як потрапити на платформу, якщо ти хочеш продавати свої твори, та хто є арт-експертами у проєкті на сайті не пишуть.

Зовсім скоро запуститься онлайн-платформа Cittart. Вони зазначають, що у формуванні каталогу будуть спиратись на досвід арт-ринку та думку експертів, проте кожен бажаючий зможе подати свої роботи на розгляд. Творці також хочуть зробити мистецтво ближчим до людей (сподіваємось, це не про живописні пейзажі та квіточки) та планують покращувати еко-систему арт-ринку. Умови для художників: 15% від вартості твору.

По суті, онлайн-платформи — це та сама співпраця з галеристами або арт-дилерами, але в цифровому форматі. І доставка мистецтва здійснюється поштою. З мінусів: онлайн-платформи не мають фізичних просторів, а часто саме фізична взаємодія необхідна для кращого знайомства з мистецтвом. З плюсів: можна виставити роботи і чекати, коли з’явиться покупець.

Що купити на Spilne Art:

• Малюнок Сергія Майдукова «Кур’єр»
• Фото Михайла Палінчака «Рукавичка»
• Картина Наташі Стешенко «Реконструкція»

Роботи на обкладинці: Ніна Савенко, Марія Куликовська, Павло Маков Фото: Cittart, DTF

Ретромаркет, короткометражки чи купа виставок. Куди піти з 15 по 16 травня?

Тиждень тому завершився жорсткий локдаун! Що і де можна подивитись на цих вихідних і наступного тижня?

Фотовиставка «Gorsad | 10 YEARS»

Де: Галерея Білий світ, Пушкінська 21а

Коли: з 4 до 15 травня, 11:00–19:00

Вхід: вільний

Київському тріо фотографів Gorsad виповнюється 10 років. Формація включає Машу Романюк, Юліка Романюка та Вітю Васіл'єва, які вже декаду працюють у сфері фешн- та альтернативної фотографії. Їх робота сфокусована на темі юнацької самоідентифікації. Їх герої – підлітки, які готові порушувати зашкарублі суспільні норми та кліше. Їх проекти виставляють в Берліні, Парижі, Нью-Йорку та інших країнах.

Ретроспектива Івана Марчука «Я єсмь...»

Де: Музей Києва, Богдана Хмельницького 7

Коли: 15–23 травня, з 11:00

Іван Марчук – відомий український живописець, який живе і працює в Києві з 2001-го року (після повернення з еміграції). Це його ювілейна ретроспектива, що презентує 9 з 14 періодів творчості автора. Деякі з 70-ти представлених полотен будуть експонуватися вперше.

«Марчук винайшов цілком оригінальну техніку «пльонтанізм» (від слова «пльонтати» – плести, переплітати), котра балансує на межі рукотворного і технологічного. Доповнена самобутнім відчуттям кольору і гармонії, вона практично не підлягає повторенню» – кажуть в описі виставки.

Проект Яреми Малащука та Романа Хімея «Нове місто друзів»

Де: Shcherbenko Art Centre, Михайлівська 22В

Коли: 15 травня – 6 червня

Вхід: вільний

Роман Хімей та Ярема Малащук стали переможцями конкурсу МУХі 2019. «Нове місто друзів» – їх перша персональна виставка як дуету. «Назва запозичена з вірша американського поета Волта Вітмена, написаного у 1867 році, який відсилає до ранньо-соціалістичних ідей єдності. Щоправда, крізь призму сучасного неоліберального устрою ці рядки майже повністю профановано, адже утопічними ідеями вправно оперують, особливо в часи коронавірусної кризи, коли спільність – це те, на чому всі так зосереджені» – сказано в описі проекту. Експозиція розкаже контрастну історію двох міст – Коломиї (в Івано-Франківській області) та Мирноград (у Донецькій області).

Виставки в PinchukArtCentre

Де: PinchukArtCentre, Басейна 1

Коли: до 15 серпня

Вхід: вільний

Ще 29-го квітня Pinchuk Art Centre оголосив про початок роботи після локдауну. З 27 лютого там тривають три виставки:

«Згадати той день, коли» – групова експозиція українських художників, що представить колекцію робіт з 90-х та 2000-х років, зосереджуючись на важливих для України подіях – від Голодомору, через Перебудову, падіння СРСР, Помаранчеву революцію, Революцію гідності до сьогодення.

«Камінь б'є камінь» – персональна виставка Нікіти Кадана, що рефлексує українську історію з фокусом на політичному насильстві, національному історичному спадку, авангарді та радянській утопії. Виставка використовує минуле для висвітлення сьогодення.

«Хвостосховище» – персональна виставка дуету Даниїла Ревковського й Андрія Рачинського, що презентує концепцію Музею людської цивілізації, створеного в антиутопічному майбутньому (вже після зникнення людства). Проект присвячено реальному хвостосховищу у Кривому Розі.

Добірка комедій замість сеансу психоаналізу

До Зигмунда Фройда можна ставитися по-різному. Для багатьох скептиків він “чоботар без чобіт”. Та що там? Так можна сказати тим більш про сучасних психотерапевтів.

Взагалі, ми віримо у сінематерапію, себто лікування хорошим кіно. Принаймні, почати можна із квиточка на добрий фільм чи з підписки на стрімінг. Це однозначно дешевше за сеанс психотерапії. А ось вам готові ідеї, із чого почати - у нашій кінодобірці.

Аналізуй це (Analyze This, реж. Гарольд Раміс)

Як ми знаємо з кіноісторій на кшталт “Клану Сопрано”, мафія не надто шанує психологів, називаючи їх мозкоправами. Але що робити, коли дуже припекло?

Головний герой, “хрещений батько” нью-йоркського мафіозного клану на ім'я Пол Вітті, - на межі нервового зриву. Його життя у небезпеці, та ще й загинув його товариш. Тим часом “на хвості” - ФБР та поліція. Ситуація вкрай стресова, авжеж?

Але не було б щастя, та нещастя допомогло: авто доктора Бена Собела, сімейного психотерапевта, зачіпає машину Вітті. Перший залишає свої контакти, і незабаром упередження Пола зникнуть, бо сама доля підкинула гарний шанс розібратися у собі.

Але у самого лікаря теж не все в порядку як із самореалізацією, так і з особистим життям. Тож, хто кого “лікуватиме” і чому ця зустріч навчить обох - дивіться у комедії із Робертом Де Ніро та Біллі Крісталом!

Аналізуй те (Analyze That, реж. Гарольд Раміс)

Логічне продовження попередньої стрічки, яка показала успіх і зацікавленість в аудиторії. На цей раз уникнути факапу герою Де Ніро не вдалося: він потрапив до в'язниці. На початку фільму, щоправда, він вже “відсидів”. Та от психотерапевт, старий добрий друг, так би мовити, не чекає на мафіозі з розкритими обіймами. Бо на останнього звалилася нова відповідальність - сімейний бізнес його батька. Коротше, повна паніка! Але наші хлопці так просто не здадуться, звісно ж. Вітті підкорюватиме телебачення, а доктор Бен Собель намагатиметься застосувати свої ж знання до себе.

Управління гнівом (Anger Management, реж. Пітер Сіґал)

Тільки подивіться, яка тут компанія зібралась: Адам Сендлер та Джек Ніколсон! Це вже півсправи, як кажуть. Легкий must see на вечір після виснажливого дня. І якщо у комедії “Краще не буває” це Ніколсон такий собі письменник-відлюдько-мізантроп, то тут він навпаки лікує людей! Але своєрідно. Це така шокова терапія, що будь-кого на місце поставить і змусить дивитися на життя простіше. Заінтриговані? Тоді вмикайте негайно!

Вбити Фройда (Inconscientes, реж. Жоакін Орістрель)

Не кіно, а справжній каламбур, де все починається майже як детектив, коли доктор Леон зникає, залишаючи вагітну дружину. А закінчується відвідуванням зйомок еротичного кіно, моргу, психіатричної лікарні, борделю та закритої вечірки трансвеститів. Та, гадаємо, психіатра Фрейда це не здивувало б. Бо всьому можна знайти пояснення. У вашій свідомості, підсвідомості і не тільки!

Дикі історії (Relatos salvajes, реж. Даміан Шифрон)

Добірка кіноновел, де головні герої - “на межі”. Вони так втомилися від брехні або так впевнені у собі, що здатні на дуже жорстокі речі. Про які потім шкодують, - щоправда, не завжди. Закон бумеранга спрацьовує так, що кинута агресія вдаряє у рази болючіше.

Можна не вірити у долю, але якась там справедливість існує. Усі вчинки мають наслідки. Й іноді краще кілька разів подумати перед тим, як вчинити щось “тваринно-інстинктивне”, і жаліти про це ще ой як довго. Мабуть, так у світі було б набагато менше незакритих гештальтів, правда?

Але, крім того, історії тут до абсурду дикі - такі, що на межі горору.

Продюсували “Дикі історії”, до речі, брати Альмодовари.

Трава зеленіша (Greener Grass, реж. Жослін Де Бур, Доун Люббе)

Ох, тут буде смішно тим, хто впізнає у персонажах своїх товаришів, і сумно, - якщо самих себе.

Indiewire дуже влучно охарактеризували цю чорну комедію: «Це наче Вес Андерсон зняв епізод «Чорного дзеркала» або Девід Лінч – серію «Відчайдушних домогосподарок».

Тут висміюють вади сучасних мажорів та еліти, яка дуже неприродно намагається всім сподобатись. Але ця “політкоректність” змушує страждати. І ненависть до оточуючих і до самих себе накопичується і отруює душу. Мода, гарні сторіз, заздрість, бажання мати гарну репутацію і публічне схвалення тягне за собою не один психічний розлад. Можливо, після перегляду ви таки оберете варіант “щастя любить тишу” і почнете жити для себе, а не для знайомих? Якщо ви досі так не робите, звісно.

Дякуємо за увагу З ВАМИ БУЛИ 👇

0