Проект "Червона нитка" Х Ge4Ge
Червона нитка g Красная нитка g Red thread g
" Вдячність, повага та щирість" Gratia, honor, sinceritas
Цей проект був створений, щоб викликати в суспільстві потік вдячності, поваги та щирості один до одного. Щоб з'явилось відчуття, що навкруги нас є чудові люди, які щіро радіють коли бачать нас, що ми не самотні в тому, що відчуваємо. І щоб ми почали ставитись один до одного більш лагідно та більш обережно.
Що означає назва «Червона нитка»?
Це алегоричний образ, взятий з моєї книги «Заходя в гости к Богу, оставь кроссовки за дверью». Цей образ нагадує і показує, що ми всі пов’язані один з одним червоною ниткою із серця в серце, яка з’являється в той момент, коли ми робимо щось для людини або думаємо про неї. І ця нитка стає особливо міцною тоді, коли ми вдячні та висловлюємо цю подяку, коли помічаємо те, що роблять інші і щиро кажемо про це щось добре. Коли ми із повагою ставимось до вибору інших.
Але також це нагадування про те, що якщо смикнути за нитку занадто сильно, то вона може обірватися, а наслідки прийдуть за принципом "ефекту метелика". Тому ми маємо навчитись бути обережними із серцями один одного.
Я все життя люблю писати приємні записки різним людям: офіціантам за їх роботу, працівникам різних закладів. Або дарувати щось добре незнайомим людям, які здалися цікавими або засмученими. Часто дарую цукерки чи іграшки, квіти, взагалі щось прикольне намагаюсь знайти, просто щоб залишити в людини пріємні емоції.
З війною ця моя риса остаточно не пішла, але стала значно менше. Ніби "не на часі радіти і жити", в усьому намагаєшся бути обережнішим і прикручуєш взагалі будь-які прояви. Згодом стало ясно, що це ємоційна гойдалка, яка з'явилась лише через те, що я тепер не завжди розумію що, як і кому казати, щоб не нашкодити.
Далі додалося відчуття останніх декілької місяців: виражено почала відчуватись ємоційна дистанція між військовими, людьми дотичними до війни та цивільними. Військові живуть у своєму світі, а цивільні - в своєму. У військових одне ємоційне навантаження, а в цивільних - інше. І все менше є розуміння, як правильно спілкуватись один з одним в нових обставинах. Здається, що ми слабко розуміємо ємоції один одного.
Але є речі, які всім однаково зрозумілі. Це вдячність, повага, добре слово та щирість.
І в проекті я намагаюсь показати, як надихають ці речі. Бо вважаю, що якщо ми будемо бачити такі прояви в суспільстві частіше, то нам буде в цілому легше. Не від записки або подарунку як таких, а від відчуття, що нас бачать, що ми разом, що ми всі частина одного цілого. Що ми існуємо.
В Тік-Току було просто валом коментарів типу «Ми маємо зробити це трендом!». Оцю доброту, повагу, бажання зробити щось добре і приємне для іншого — зробити трендом.
Я бачу в цьому побажанні, що нам катастрофічно не вистачає теплих слів, підтримки та вдячності. Їх і до війни було мало, а зараз без них взагалі ніяк. І саме такі відео та дії дають надію, підтримку і натхнення. Це те, чого нам не вистачає, щоб звертати гори і банально вижити серед всього, що зараз коїться
Що має зробити проект «Червона нитка»?
Якщо коротко, то проект «Червона нитка»g спрямований на те, щоб допомогти скинути ємоційне навантаження, яке люди найчастіше переживають наодинці і також посприяти збудуванню нових механізмів комунікації. Він показує реакцію інших людей, він показує, що у нас у всіх насправді одні і ті ж бажання.
Як я бачу, в українському суспільстві, (частково як наслідок від радянського минулого) є деякі упередження, які виглядають приблизно так:
"Не можна казати хороше (чи багато хорошого), бо тоді ти розслабишся і нічого робити не будеш"
"Не можна багато хвалити, бо обліниться"
"Якщо ти пережив багато болю та суму наодинці — ти сильна та мужня людина!
Якщо ти нікому не довіряєш, не ділишся то ти сильний! Самотній вовк!"
"Справжні чоловіки не плачуть, не показують свій сум або біль"
"Не можна показувати біль або злість. Або можна, але лише коли сильно накіпіло!"
Через такі упередження в нас не існує або не росповсюджені нормальні комунікаційні і психологічні механізми взаємодїї один з одним. Накопичується неймовірна кількість ємоцій, почуттів, думок, яка перетворює нас на ходячі бомби. Це було б не так страшно, якби мова йшла про мирний час.
Але зараз, коли ми вже виснажені ковідом, жахом війни, змінами в світі, коли ПТСР в кожного першого військового і в кожного другого цивільного, — накопичення ємоції, непереживання і приховування їх як раніше — тепер здається небезпечним. Бо в цьому випадку ми не здатні адекватно реагувати та оцінювати ситуацію. В якомусь сенсі, (на мій погляд) це схоже із сприйняттям людини яка не спала 3-5 діб. Вона стає знервованою, розхитаною і майже нездатною примайти адекватні рішення. Саме тому потрібни механізми які допоможуть знімати зайву напругу
І саме в цьому має допомогти проект «Червона нитка»g. Він має дати поштовх до бажання створювати ці нові механізми
Наприклад. Сотні людей пишуть в коментарях під відео «Червоної нитки»g, що вони б воліли обійняти військового чи людину дотичну до війни, але не наважуються. Хоча механізм дуже простий: відчуваєш бажання — підійди, спитай — якщо людина ок з цим — обійми її. Якщо ні — просто подякуй і йди соби далі.
Але якщо соромно чи лячно, що військовий відмовить, якщо немає звички питати і взагалі працювати із своїми бажаннями і іх реалізацією — людина нічого не зробить, просто пройде повз і можливо буде почуватись через це ніяково або засмучено. Скоріш за все вона буде жалкувати, що нічого не зробила.
Хоча можливо саме такий прояв уваги від цивільного міг би підняти ємоційний стан військового і, можливо, врятувати життя військового, якщо саме в цей час він почуває себе непотрібним чи самотнім
Проекти типу «Червона нитка», показують своїм прикладом як може бути і провокують більше проявів тих ємоцій і почуттів, що здатні зміцнити націю. Проявів вдячності, поваги та щирості.
Проект «Червона нитка» містить в собі декілька єтапів.
Перший єтап: побудова механизмів взаємодії (публічний)
Другий єтап: поки що не публічний
Існує українська та англомовна версія проекту.
Природньо нам хочеться відчувати, що ми не одні, це нормально, бо ми швидше за все розвиваємось не наодинці, а групами. Природньо нам хочеться висловлювати подяку, бо це наш зворотній зв'язок до інших і якщо відкинути упередження — ми в цілому дуже вдячні один одному. В нас багато єнергіі, якою хочеться поділитись. А вдячність, (особливо проявлена вдячність), має велику силу. Вона дає розуміння, що кожен важливий в тому, що робить і в тому, що він існує
І цивільний, який в тилу піднімає єкономічну діяльність і намагається зберігати звичний устрій, в який потім повернеться військовий. І сам воїн, який захищає рідну землю і людей своїм щитом, життям і серцем.
Ніхто не знає як правильно вести себе на війні, зате кожен добре відчуває наскільки легше йти будь-де, якщо відчуваєш підтримку.
Ви можете взяти будь-яке відео проекту «Червона нитка» з активним посиланням на мене як на автора в тій мережі в якій викладатимете. Тобто якщо викладаєте в Інстаграм то шукаєте мене там і відмічаєте. Також потрібно додати хештеги проекту #redthreadg #червонаниткаg
Усі інші випадки буду вважати крадійством та неповагою до мого проекту та людей, що знялися в ньому, а це проект в першу чергу про повагу за вдячність один одному
Побачити матеріали проекту можна тут
https://www.instagram.com/adastracode
https://www.facebook.com/amilenski
Всі права на проект та його матеріали належать Асіяд Міленські