Про тих хто виїхали за кордон

Беззаперечно, важко родинам загиблих, важко власникам померших тварин, важко людям в окопах...ніхто не обесцінює проблеми інших. Але загляньмо і на іншу сторону медалі, тому що про тих хто в Україні вже написали достатньо жалісливих постів щирі люди, ну і ті хто хотіли хайпанути на цій темі також.

Ті, хто за кордоном почувають себе пригнічено. Далеко від дому, в чужій країні, щодня чуючи про те як погано іншим. Весь світ твердить думай про інших, знаходся в жалю і печалі. Ніхто не пройде повз блог, де людина розповідає про те як взяла себе в руки і почала жити краще. Всі так і хочуть плюнути трошки отрути накшталт : егоїстка! там люди помирають а вона тут радіє. Або ж інший приклад людини яка потерпіла невдачу, втратила гроші . Всі одразу порівнюють із тими хто в Україніі : Ти лежиш в окопах з запаленням легенів? Побійся бога на життя жалітися, бо він накаже і відбере все.
Що це як не прокльони? Як не той самий буллінг і токсичність? Ніхто не жаліється! В людей завжди будуть емоції. Вони діляться на свої і чужі, і ніякі з их не кращі і не гірші.
Особисто я зіткнулась із подібним у найближчому оточенні. Недавно в мене дещо трапилось на роботі і моя заробітна плата стала менша в половину. Чим я і поділилась із близькою людиною. У відповідь я отримала слова про те що в мене чудове і супер життя, що інші люди гинуть ЗА МЕНЕ, що я винна в свому егоїзмі і що мене накаже бог.

Мене переповнювали змішані емоції і слів у той момент було не підібрати. Я не егоїстка і не обезцінюю проблеми інших, але я ненавиджу щоб мені потакали співчуттям і жалістью(особливо коли це частина маніпуляції). Хіба я винна у війні? В її початку? Чи може я знаю як її закінчити і просто не кажу нікому бо я егоїстка? Так я маю відношення до війни що відбувається на моїй рідній землі, і я вважаю що Росія агрессор і президент їх несповна розуму, АЛЕ я не політик, не воєнна, не лікар і не чоловік що втік від служби. Я 18-ти річна дівчина, яка має право на своє ПРИВАТНЕ а не ПОЛІТИЧНЕ життя. Я багато чого зрозуміла і обдумала від початку війни, я бачила як моя бабуся нервувала навіть будучи у Польщі. Вона щодня читала новини і була там а не тут, так само як і моя мама. Частично так відбувається і зараз.

МОЯ Ж ДУМКА НЕЗМІННА
політичні погляди і приватне життя це різні речі. кожна людина має право відчувати як радість так і сум не залежно від умов її існування чи фінансового положення.

І моя вам порада, навіть як в вашому оточенні є люди які дозволяють собі говорити так вам і про вас, подумки повторюйте: Я не розділяю думку цієї людини, це виключно її бажання образити і засоромити мене. На мене це ніяк не впливає, тому що я це я, і я притримуюсь ВИКЛЮЧНО своєї думки.
Також не вступайте в спір з цією людиною, мовчки вислухайте і скажіть що зрозуміли що вам хотіли сказати.
І обов'язково залишившись на одинці із собою, напишіть а потім прочитайте вголос все що вам хотілось б відпоісти у свій захист. Можете прямо готуватись, витратити час, підібрати фрази і слова. Коли ви будете писати вам вже ставатиме легше, корректуючи ви відволічетесь повністью, а читаючи вголос заспокоїте себе і свій розум.