Взаємопритертість

    Говоривши про численні вимоги, що їх ставить до словесних форм практика усного й писемного спілкування, не можна не згадати й вимог, скажу так, взаємопритертости слів у мовному потоці. Знову незрозумілий термін — зауважить читач — що це ще за взаємопритертість? Даний термін вжито для більшої наочности, а найкраще його зрозуміти на конкретних прикладах.

    Усі знають скорочений перелік чинників, які загартовують людський організм: сонце, повітря і вода. Висловлена нашою мовою ця тріяда звучить ніби не так гладко, як у російській мові. По-російськи тріяда солнце, воздух и вода вимовляється одним духом як певна ритмо-мелодична єдність, що сама спливає з язика, легко запам’ятовується і легко повторюється. Про слова в такому досконалому з ритмо-мелодичного боку виразі можна сказати, що вони ”взаємопритерті”. У наведеній російській тріяді їх не можна навіть розміняти місцями: вираз солнце, вода и воздух уже не має тих якостей, про які ми говорили щодо ідіоми солнце, воздух и вода.

    Очевидно, в українському виразі сонце, повітря і вода слова теж не ”притерто”. Мабуть, скопіювати ”притерті” вирази з мови на мову не так легко. Крім змістової відповідности треба подбати і про взаємопритертість слів у тексті або мовному потоці. В українському варіянті варто переставити останні два слова, а І замінити на Й: сонце, вода й повітря. Звучить краще. Можна піти далі і трохи переробити зміст: сонце, море і повітря, або сонце, вітер і вода.

    Остання переробка своєю притертістю повторює російський варіянт.

    З цього прикладу стає очевидно, що сполучаючись у мовні конструкції — в тому числі у розповідні речення — слова дуже вередливі щодо своїх партнерів: деяких терплять як сусідів, деяких — ні. Ця вередливість вимагає від нас не просто механічно тулити слова одне до одного, а добирати найпритертіших партнерів.

    На жаль, операція добору відповідних словесних форм не завжди вдається нашим мовцям і ”писцям”. Наприклад, у пресі можна натрапити на таке речення (А):

    У команді не уникнути зіткнень.

    У цьому реченні дві хиби: лексична і стилістична. Лексична полягає у невластивому українській мові вжитку заперечення НЕ з інфінітивом. Конструкції

    Дружби не купити за золото
    Книги не знайти в бібліотеці

    нам не властиві. Це копії російського стилю. Замість них українці кажуть

    Дружбу годі купити за золото
    Книгу годі знайти в бібліотеці.

    Так склалося у нашій мовній стихії. Цю особливість української мови відбито й у літературі:

    Раді б вишню з’їсти,
    Та високо лізти,
    Ой, раді б зірвати,
    Та годі дістати!
    (Леся Українка).

    Росіянин останній рядок висловив би так: ”но не достать!”. Отже по-українськи фраза

    У команді не уникнути зіткнень

    має виглядати так:

    У команді годі уникнути зіткнень.

    Але цьому реченню бракує ритмо-мелодичної досконалости: деякі слова у ньому не притерто. Останнє слово зіткнень просто важко вимовити після уникнути. Гляньте, як тут звук Н два рази парується із звуками К і Т: униКНуТи зіТКНень. Чи не краще замість зіткнення вжити синонім сутичка:

    У команді годі уникнути сутичок?

    Слід додати, що появу непритертих словесних конструкцій викликає здебільшого хапливий переклад російських текстів на українську мову під час російського думання. Речення (А) найвірогідніше виникло шляхом перекладу фрази

    В команде не избежать столкновений.

    У російському тексті слова притерто. В українському дослівному перекладі — ні. Тому, перекладаючи, треба дбати про притертість слів і в перекладі.

    Розглянувши низку вимог, що їх ставить мовна стихія до лексичних одиниць під оглядом форми, спробуймо підсумувати наші спостереження:

    1. Щоб бути конкурентоздатною, лексичні одиниці не мають бути задовгими;
    2. Вони мусять бути легкомовні та милозвучні;
    3. Задовольняти наш мовний смак;
    4. Легко притиратися з оточенням;
    5. Мати узвичаєні наголоси.

    Із книги Святослава Караванського «Пошук українського слова або Боротьба за національне "Я"».