Я за любов

Моя подруга приховує свою орієнтацію від батьків та одногрупників. Тому що перші вважають це гріхом і психічним розладом, а другі гадають, що подруга-лесбійка неодмінно буде приставати до них.

Дізналась вона це, на жаль, намагаючись знайти розуміння, тому, щоб перевести це на жарт, мені довелось зіграти її хлопця. Всі заспокоїлись, усі окрім мене, оскільки ніхто з них так і не спромігся пояснити, чому не суто гетеросексуальна орієнтація це так страшно.

Аргумент один: "це ненормально!" (про моє ставлення до поняття "нормально" просто змовчу).

Любити людину незалежно від статі - це чудово, фактично, це можна прирівняти до більш толерантного, добросердного, ставлення до світу. Але ж ні, багатьом страшно, гидко, обурливо...

Я не можу змінити світ, ніхто не може. Але я з гордістю заявляю, що я підтримую її і не лише її! Я пишаюсь тими, хто любить людей не зважаючи на такі умовності, як стать.

Це шкодить сім'ї, дитині?

В такому разі, якщо дитину виховує лише хтось один з батьків це теж шкодить? Гетеросексуальні батьки, що постійно сваряться чи, скажімо, пиячать краще за люблячих гомосексуальних? Навряд чи.

Це збочено?

Хіба зо для часів середньовіччя. Чи ви гадаєте, що всі гомосексуали почнуть одразу ж влаштовувати оргії поосто на вулицях? Дивні у вас фантазії.

Це не природно/ненормально?

Дивлячись з чим порівнювати, наприклад, людей з темним волоссям більше, ніж блондинів, то що всіх світловолосих лікувати треба? І як ви уявляєте таке лікування?

Тому з гордістю хочу заявити:

Я ЗА ЛЮБОВ.

Без умовностей, без обмежень, без насилля та цькування.

І нехай кине в мене камінь той, хто вважає щиру любов збоченням.