Філософія жорстокості в мистецтві
Текстова версія:
Дисклеймер
У такій делікатній темі, як насилля не можна обійтися лише словами. На жаль, якісних та великих досліджень про жорстокість у мистецтві доволі мало, але в описі відео я все ж таки залишив посилання на декілька статей.
Загальна наукова картина по цій темі така: насилля в мистецтві має вплив на соціум. Чи є він справді значущим — імовірно ні. Велика кількість робіт говорить про те, що жорстокість у мистецтві може впливати на людину по – різному. Зазвичай, вона збільшує агресію індивіда впродовж маленького проміжку часу, але зменшує її показники на довготривалій відстані. Також є кореляція, яка говорить про те, що агресивні люди частіше обирають жорстокі відеоігри, фільми та інші види медіа.
Тобто не стільки мистецтво впливає на людину, скільки людина на мистецтво. Проте жорстокість на екрані точно деструктивна для дітей. Відповідно чим менший вік, тим гірший вплив. Висновки робіть самі. Думаю, тепер можна поговорити про філософську сторону цього питання.
Посилання на дослідження:
https://www.mdpi.com/2075-4698/3/4/491#
https://journals.sagepub.com/doi/full…
https://www.semanticscholar.org/paper…
https://psycnet.apa.org/record/2011-2…
Жорстокість. Наскільки ж це емоційне слово! Думаю у кожного воно викликає різні і водночас дуже схожі асоціації. Цікаво те, що ми завжди в першу чергу уявляємо себе в ролі жертви, а не насильника. Хоча якщо подумати про це трішки довше, все стає зрозумілим. Здорова людина не може свідомо чинити несправедливість, а саме це заведено називати жорстокістю. Ми завжди віримо в правильність наших дій, щонайменше в момент, коли їх творимо.
Насилля – це свідома шкода іншому. Жорстоким вважають те насилля, яке надмірне для досягнення поставленої мети. Інакше кажучи, насилля твориться задля виконання якоїсь цілі. Щира, неприкрита жорстокість викликається агресією окремого індивіда, яка своєю чергою провокується відчуттям несправедливості.
Подібні переживання викликаються виключно соціумом, тобто під час взаємодії окремих суб’єктів. Поняття суб’єкта тут принципово важливе, оскільки вище назване відчуття несправедливості, або її насущний прояв виникає з причини нерозуміння один одного або через неповне бачення ситуації.
І це все не правда, ну більша частина
Думаю, ніхто не здивується, якщо я скажу, що людство усю свою історію когось вбивало (полювання). Це — природно, ми, як і будь-які інші живі істоти, повинні харчуватись та захищатись. Тому факт існування телятини на вашому столі не несе у собі чогось справді аморального. При умові, якщо спочатку цьому м’ясу дозволили прожити повноцінне життя типового представника свого виду, звісно ж.
Але все перевертається догори ногами, якщо подібну риторику використати до людини.
"Мета переслідувань — переслідування. Мета катування — катування. Мета влади — влада" - Джордж Орвелл, 1984
Гуманізм ґрунтується на цінності людської свідомості, а у неї не так багато наочних проявів. Неважливо, якої віри чи філософії ви дотримуєтесь, у будь-якому випадку так звана «людяність» буде визначатись можливістю проявляти волю.
Під волею я розумію свідоме змінювання реальності по своєму бажанню. Зараз я говорю саме про теоретичну сторону цього питання. Очевидно, що якийсь раб або кріпак не має такої ж свободи і варіативності дій, як людина вищого класу. Але якщо відсікти усі рамки соціуму, всі здорові люди так чи інакше проявляють свою волю.
Очевидно, що кремі особистості можуть хотіти зовсім різного, а зіткнення цих прагнень породжує конфлікти, боротьбу різних парадигм. Вони бувають як внутрішніми, так і зовнішніми, але суть у них одна – я не можу жити, допоки існує інший. Слово «жити» тут використовується в максимально широкому сенсі, а замість слова “інший” можна підставити як якогось окремого персонажа, так і якесь абстрактне відчуття, концепцію чи цілу ідеологію.
Тут у нас є різні варіанти розвитку подій. У випадку, якщо фундаментальні позиції обох опонентів сходяться, існує теоретична можливість донести та знайти помилку у судженнях один одного, такий шлях раціональності та миру. Оскільки у більшості випадків війна не вартує затрачених ресурсів та ризиків. У протилежному випадку, тобто там, де компромісів не знаходять, контакт обох людей зупиняє свій розвиток або перетворюються в акт насилля, тобто придушення однією волею іншої.
Важливо те, що ні один насильник не вважає себе таким, навіть навпаки, кожен агресор в момент акту жорстокості наповнюється відчуттям специфічної гордості. Психологічна основа цього доволі проста. Здорова людина ніколи свідомо не шкодить іншій, зате з пристрастю мстить, відновлює своє внутрішнє бачення порядку, що в реальності є лише черговим актом насилля. Іншими словами, насильник – це герой.
Лише з щирою вірою в праведність своїх дій можна творити найбільше зло. Людина когось кривдить лише для того, щоб зупинити насилля до себе або до тих, кого вона вважає частиною себе. Інколи зупиняти нічого і не потрібно, достатньо просто перевести усю агресію на так званого «іншого».
Таким чином створюється цілий круговорот жорстокості, який, подібно вірусу, живиться, збільшується та передається від одного носія до іншого.
Отож, насилля між людьми буквально є наслідком нашої свідомості. Не дивно, що історію людства дехто сміливо називає історією насилля. Все це — плата за можливість вибирати. Допоки існує інший, доти живе і насилля.
"… людина людині Бог і людина людині вовк" - Томас Гоббс , «Левіафан»
Насилля має яскравий екстравертний характер. Воно розпалюється та весь час бажає живлення, а знаходить його у взаємодії зі світом. Звісно, людство не могло не придумати способів боротьби з чимось настільки руйнівним та заразним. Проблема тут в тому, що просто втримати його в собі — недостатньо, оскільки в такому випадку воно спалює людину зсередини. Як наслідок, людству потрібне щось, що допоможе безпечно виводити цей токсин без шкоди один одному. В нашому світі за це питання відповідає не один інститут, але виділити хочеться той, який найбільше демонструє нутро людини.
Закономірно, що жорстокість стала настільки великою частиною нашої культури і тим паче мистецтва. Ми просто перенесли своє життя і його проблеми на полотно. Тому не дивно, що різноманітне насилля так чи інакше присутнє майже у будь-якому витворі: від дитячої казки до класики горорів.
Мистецтво саме по собі являється квінтесенцією людини і її унікального досвіду. Згоден, така дефініція дуже нечітка, але повноцінно структурувати феномен творчості дуже важко : як глобально, так і на рівні жанрів. Тому зупинюсь на такому формулюванні: мистецтвом вважають ті витвори, які мають ціль передавати різноманітні ідеї, емоції та переживання.
Драматургія — наука про те, як маніпулювати свідомістю глядача за допомогою якогось дійства. Для цього вона може використовувати зовсім різні прийоми, які ще й відрізняються в залежності від формату. Сама по собі вона потрібна, щоб окрема людина могла пережити свої особисті переживання через схожі відчуття, реалізовані в якомусь об’єкті. Те, що я тільки що описав, Арістотель називав катарсисом — очищенням через співчуття. Це поняття — неоціненне в розумінні мистецтва як феномена, оскільки воно являється одночасно ціллю і причиною існування мистецтва, як такого.
На мою думку, насилля займає особливу роль у цій темі завдяки своїй глибинній природі, яка реалізовується через людину і її дії. В основі будь-якого витвору стоїть конфлікт, який і починає усе дійство. Він може мати різноманітні форми, бути як фізичним, так і психологічним. Тут кожне медіа розкривається по-своєму. Очевидно, що дивитись на бійку набагато цікавіше, ніж про неї читати. Тому, як правило, хороший фільм показує, а хороша книга розказує.
Звісно, бувають і виключення. Деякі кіношні діалоги можуть мати більше розумового навантаження, ніж цілі книги і навпаки — опис лавкрафтівських богів не вміщається навіть у все естетичне багатство Bloodborne. Все ж таки, виключення лише підтверджують правило.
Підсумовуючи, скажу, що зображення фізичного та психологічного насилля, тобто конфліктів, є логічною потребою мистецтва, оскільки це — найфундаментальніший спосіб взаємодії з чимось «іншим» як в реальності, так і в її людській інтерпретації. Конфлікт і його реалізація через різноманітне насилля — це і є драма, душа мистецтва.