Як двічі пропустити літак будучи в аеропорту або варто було б вчитись на помилках =)

Зараз на висоті 12 тисяч метрів я маю трішки часу, щоб проаналізувати кілька безглуздих помилок і тішусь, що не цього разу не прогавив літак.

Або просто історія про те, як ми маючи квитки раз в рік пропускаємо свій літак. )

Минулого року ми поїхали в Італію на весняний відпочинок. Я зазвичай планую подорожі завчасно, купую квитки, складаю попередній маршрут. Так було і цього разу, квитки куплені, план огляду на всі дні продумано (ну ок, частково продумано).

Виліт з Варшави, кілька днів в Мілані, одноденний тріп в Чехію і звідти назад. (все просто до неможливого.)

Мілан насправді абсолютно мене не вразив, ага я знаю, там столиця моди і всяке таке, але є в Італії безліч містечок котрі значно цікавіші. Хоча для “інстаграмних фото” все ж було обрано кілька локацій. Також можна відзначити каву в місцевих кав’ярнях, вона дійсно варта уваги =)

Ну але ця історія не про подорож, а про те, як можна затупити...

Ранок останнього дня почався зі спокійного пакування речей, сніданку та неквапливого добирання в аеропорт. Приїхавши завчасно, ми пройшли перевірку безпеки та чекін та почали досліджувати duty free.

Не без моєї ініціативи було вирішено закупити Bombay Sapphire London Dry Gin, так як це мій улюблений напій.

Не сказати, що так багато ми його і випили, та от настоянка на травах і швидко дає в голову, звісно було прийнято рішення піти підкріпитись. Судячи з наших розрахунків ми абсолютно всюди встигали…

І врешті решт пішли на посадку. Та все що ми там застали, це дівчат котрі закінчили збирати свої речі зі стійки. На всі наші “why?” нам відповіли, що капітан вирішила на кілька хвилин раніше закрити “gates” бо всі пасажири були на місці. Ми звісно намагались пояснити, що всі да не всі, бо от ми тут стоїмо ж….

Але відповідальний і невблаганний персонал послав нас… в довідку. По дорозі в довідку була згенеровано, ще одне рішення, а саме через пожежний вихід все ж таки потрапити на трап а далі в літак, так як він ще стояв під терміналом. Затія провалилась з тріском, коли після відкриття пожежних дверей ввімкнулась сирена. Система перемогла….

Тоді все ще під дією “джина з пляшки” ми вирішили всім вітрам на зло їхати автостопом. Ну, а що там наче з тої Італії добиратися … Виїхавши з аеропорту до першого населеного пункту ми почали тверезіти та розуміти, що ані провіанту ані одягу для такої подорожі ми не брали.

Я взагалі в туфлях, котрі точно після такої далекої подорожі були б прикрою помилкою.

Ми одумались і знайшли інтернет, почали серфити квитки додому. На той час з Мілану вже нічого не летіло і я, як "досвідчений мандрівник" запропонував шукати з сусідніх міст..

Ну а так, як алкоголь ще не повністю вивітрився то замість сусідніх була обрана у фільтрі кнопка “вся Італія”. Ну як ви звісно здогадались в Чехію на вихідні точно вже ніхто не планував, а всі куплені квитки просто згоріли.

Скільки там тої Італії, подумали ми, і обравши оптимальний по ціні і часу вильоту переліт купили квиток.

Купили теж не просто, бо раптом перестали приходити смс з банкінгу і я просто не міг підтвердити транзакцію, тому я подзвонив до друга в Україні і він оплатив це зі своєї картки.

Ну все круто, ми маємо квитки до Варшави і скоро будемо їхати додому… Тільки от виявляється квитки з Неаполю, а ми в околицях Мілану. Нехай пробачить мене моя вчителька з географії, та я реально не подумав про те, що "в такій затишній та меленькій Італії" міста можуть бути так далеко одне від одного і що та Італія така “довга”.

Ну ок, всього лиш на один крок більше, подумали ми, і почали шукати шляхи добирання в Неаполь, котрий точно був в протилежну сторону від дому.

Першим же очевидним варіантом був автобус, котрий всю ніч їхав, а на ранок ми б були в Неаполі, та мали час на прогулянку. Та мій товариш категорично заперечив такий варіант, він надто багато в свій час їздив автобусами на великі відстані і це йому осточортіло. Ну окей, там десь мали б бути швидкісні потяги, але треба було повернутись до Мілану. Сказано - зроблено. На вокзалі ми довго розбирались, що і куди і як їде, чому різні термінали у різних фірм і щоб купити квитки треба вказувати всі дані самостійно в терміналі де була лише італійська мова..

Все ж таки нам вдалося купити квитки і потрапити на потяг ( котрий відправлявся одразу, як ми в нього сіли). Далі мала бути планова пересадка на станції де буде стояти цей поїзд та їхати інший безпосередньо до Неаполя. Та от наш потяг затримується, ми пропускаємо той на котрий мали пересідати і вирішуємо їхати на кінцеву станцію. В нашому розумінні кінцева - це залізничний вузол з котрого точно доберемось далі. Ні, виявляється бувають кінцеві станції на котрих навіть немає приміщення вокзалу, є лише кілька лавок і ті зайняті бомжами. Крім нас в подібній ситуації опинились дві американки, котрі також не потрапили на поїзд пересадку і з котрими ми волею долі познайомились...

Ну от ми і сидимо в містечку котре називається Ла-Спеція, посеред ночі, на центральній площі і разом розповідаємо смішні історії, допиваємо наш джин та їхнє вино. В цілому все не так погано, якщо не враховувати, що далі у нас ще ⅓ дороги і літак попереду.

Судячи з досвіду отриманого експериментальним шляхом літак чекати не буде, точно ні. Ну може трошки, але явно не поки ми доберемось з іншої частини країни.

Близько 5 ранку ми відправили американок і купили квитки на потяг до Неаполю. З квитками теж не все було так просто, як би хотілось. Пам’ятаєте ті злощасні автомати котрі продають квитки на вокзалі і приватбанк, котрий настільки турбувався про мою безпеку, що не дозволив цим автоматам конвертувати гривню в євро, а євро в квитки.)

Ну а ще мене колись обікрали цигани і з того часу я не ношу з собою готівки. Так от готівки по кишеням ми назбирали лише на кілька станцій, а так як іншого виходу не було лише на кілька і купили. Потім після безсонної ночі ми заснули в потязі мертвим сном, далі нас розбудили, оштрафували , мало не зняли з потягу і все таке. Але врешті решт ми потрапили в Неаполь.

Попри всі пригоди ми мали достатньо часу, щоб побачити місто, та перше що нам сказали - будьте супер обережні, вас можуть пограбувати… Мені правда дуже хотілось побачити море, і я вирішив прокласти найкоротший можливий маршрут до моря.

Шлях цей google проклав нам через фавели, по дорозі я хотів купити морепродукти а місцеві жителі намагались нас обчистити, пройшли через арабів котрі в місцевій мечеті (а насправді якомусь гаражі) мали службу і добрались до моря. Тільки от море було на 20 кілометрів в обидві сторони від того місця де ми вийшли перетворене в порт. Ну нічого, трапляється. …

Далі все було просто - автобус, літак, чекін першими з рейсу, гладкий переліт, м’яка посадка і ми вдома....

А наступного разу історія повторилась майже рік по тому, ми мали черговий переліт, навчені гірким досвідом встали раніше, приїхали завчасно. Але цього разу вирішили перекусити в маку перед польотом, а де біг мак там і макфлурі, звісно кава, трохи потеревенити і ось ми вже чекаємо на убер котрий відмовляється в останній момент від поїздки, інша машина яка підхопила замовлення шукає нас довше ніж ми очікували, ми мчимо в аеропорт, і запізнюємось на реєстрацію. на 10 хвилин…

Тупо, без пригод і оправдань. Літак летить без нас , купа втраченого часу, покупка нових квитків, стид і сором.

Але з того часу я завжди приїжаю в аеропорти завчасно і не пропускаю ані посадки ані реєстрації.

Можна тупити і факапити, головне зробити висновки, щоб врешті решт діяти правильно.)