День Соборності України: історія виникнення й традиції свята (до Дня Соборності)
День Соборності України – державне свято, яке щорічно відзначається 22 січня. У цей день 1919 року було урочисто проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в єдину українську державу. Возз’єднання було обумовлено історично і спиралося на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу, воно стало могутнім виявом волі українців до етнічної і територіальної консолідації, свідченням їх самовизначення та становлення політичної нації. Крім того, роком раніше, 22 січня 1918 року, було підписано Четвертий Універсал Української Центральної Ради, який проголосив незалежність Української Народної Республіки.
З початком у 1917 році національно-демократичної революції в Україні та поновленням національної державності у формі Української Народної Республіки (проголошена III Універсалом Української Центральної Ради 7 листопада 1917 року) та Західно-Української Народної Республіки (проголошена 1 листопада 1918 року) набуло актуальності питання возз’єднання усіх українських земель в одній державі. Між урядами УНР і ЗУНР розпочалися переговори про втілення ідеї соборності, а вже 1 грудня 1918 року у м. Фастові був підписаний “Передвступний договір” про об’єднання, у якому було заявлено про непохитний намір у найкоротший час створити єдину державу. 3 січня 1919 року Національна Рада УНР у м. Станіславі (нині – м. Івано-Франківськ) схвалила закон про об’єднання Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою в єдину Народну Республіку. 21 січня у м. Хуст Всенародні збори ухвалили приєднати Закарпаття до Української Народної Республіки. Проголошення Акту Злуки було призначено на першу річницю проголошення Четвертого Універсалу Української Центральної Ради про повну незалежність України.
Урочиста акція святкування й проголошення Акта Злуки відбулася 22 січня 1919 року у Києві на Софіївській площі. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці, представники військових частин, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР. О 12 годині урочисте свято розпочалося виступом члена уряду ЗУНР та Національної Ради Лонгина Цегельського, який зачитав грамоту – ухвалу Національної Ради про возз’єднання і передав її голові Директорії Володимиру Винниченку.
Універсал УНР оголосив член Директорії Федір Швець. У ньому проголошувалося: “Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої Української. 3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада ... торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в одноцільну суверенну Народну Республіку. ...Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України. ...Однині народ український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну державу”. Після проголошення Акту Злуки відбувся молебень та урочистий парад українських військ. А наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України. Згідно з постановою конгресу, Галицька Республіка отримала назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР), проте її владні структури загалом залишилися без змін.
Однак об’єднання України тоді відбулося суто символічно. Вже через кілька тижнів після проголошення Акту Злуки більшовики захопили Київ, пізніше поляки окупували Східну Галичину, а Чехо-Словаччина – Закарпаття. Фактично, заодно діяли тільки українські армії, та й то в обмеженому обсязі. Спочатку представники Галицької армії підписали мирний договір із Білим рухом, не запитавши думки керівництва УНР. А потім глава Директорії УНР Симон Петлюра почав переговори з Польщею, що Західна частина України назвала зрадою.
Наприкінці 1919 року президент ЗУНР Євген Петрушевич взагалі денонсував ці угоди, проте в історію Акт Злуки увійшов як перший крок до об’єднання народу України.
Перше святкування Соборності відбулося 22 січня 1939 року в Хусті. Тоді це місто було столицею Карпатської України – чехословацької автономії. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулася 30-тисячна маніфестація населення, яке з’їхалося до столиці Карпатської України з усіх куточків краю на згадку про події 20-річної давнини.
Головною традицією у День соборності стало утворення “живого ланцюгаˮ єднання. Вперше така масова акція відбулася 22 січня 1990 року – у 71-ту річницю Акта Злуки за ініціативи Народного Руху України. Вона стала однією з найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій, символом єдності східних і західних земель та знаком ушанування подій Української революції. Офіційна назва заходу – “Ланцюг Злуки між Львовом і Києвом”, але початком основного “ланцюга“ було м. Стрий на Львівщині. Від нього також простягалися ще два “ланцюги” – до Івана-Франківська та на Закарпаття. Доєднати Івано-Франківськ до “ланцюга єдності” було важливо, оскільки саме це місто було столицею ЗУНР у 1919 році. Таким чином “живий ланцюг” простягався практично на 700 км. Патріотично налаштовані українці вирішили символічно продемонструвати державну єдність від Києва до Львова, Івано-Франківська, Стрия, Тернополя, Житомира та Рівного, при цьому у “ланцюзі”, узявшись за руки, взяли участь понад мільйон людей. Акція стала одним зі свідчень того, що українці подолали страх перед комуністичним режимом і готові протистояти політиці комуністичної партії.
Цю традицію продовжують українці й донині. Від 1990 року в Україні “живі ланцюгиˮ створювалися неодноразово, символізуючи єдність українського народу. З 2000-х років у Києві щорічно влаштовують “живий ланцюгˮ уздовж мосту Патона, котрий пролягає між правим та лівим берегами столиці. Такі ж акції проходять і в різних містах України, а всі охочі долучаються до дійства, беручи із собою державні синьо-жовті прапори та стаючи частинкою ланцюга єдності. До української акції приєднуються люди й у інших країнах.
Офіційний статус державного свята День Соборності України отримав у 1999 році. Він був встановлений указом Президента України “зважаючи на велике політичне та історичне значення об’єднання Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української державиˮ.
У День Соборності українців закликають пам’ятати про ціну, яку доводиться платити за єдність, та аналізувати й враховувати помилки минулого. Сьогодні в Україні знову триває неоголошена Росією війна, розпочата у 2014 році. Однак ми знову показуємо ворогові та всьому світу свою справжню єдність. Українці знову встали обороняти свою незалежність та територіальну цілісність. Історія повторюється, а втім, на відміну від 1917 – 1921 років, сьогодні Україна має достатньо сили для того, щоб здобути перемогу.
Національна єдність є не тільки базовою цінністю громадян країни, а й обов’язковою передумовою успішного спротиву зовнішній агресії. Сьогодні Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісна Україна – це повернення окупованих Криму і окремих районів Донеччини та Луганщини.