До дня спротиву окупації Криму
Мужність та героїзм українців, які відстоювали територіальну цілісність України під час окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (до дня спротиву окупації Криму)
26 лютого Україна відзначає День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Він був встановлений Указом Президента України №58 у 2020 році з метою вшанування мужності і героїзму громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території – в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, у відстоюванні територіальної цілісності України та з нагоди відзначення річниці від проведення 26 лютого 2014 року в місті Сімферополі мітингу на підтримку територіальної цілісності України.
Цього дня 2014 року у Сімферополі відбувся масовий мітинг, організований Меджлісом кримськотатарського народу. Кримські татари, українці, представники інших національностей відважно вийшли під будівлю парламенту на підтримку територіальної цілісності України та недопущення ухвалення Верховною Радою Автономної Республіки Крим (АР Крим) рішень, спрямованих на дестабілізацію ситуації в автономії. Люди вийшли аби засвідчити: “Крим – це Українаˮ. Це був наймасштабніший в історії АР Крим мітинг, який став початком спротиву кримчан анексії півострова Росією, символом опору окупації, яка триває вже вісім років.
Напередодні,25 лютого біля будівлі Верховної Ради АР Крим відбувся проросійський мітинг, який організував доти невідомий рух “Кримський фронтˮ і так звані “козацькі організації”. Учасники акції вигукували проросійські гасла, вимагали відокремлення Криму від України шляхом проведення референдуму. Тодішній голова Верховної Ради (АР Крим)В.Константинов оголосив про проведення 26 лютого позачергової сесії, на якій мало бути винесено питання про вихід АР Крим зі складу України.
26 лютого під стінами Верховної Ради АР Крим паралельно відбулися дві акції: проукраїнський мітинг, учасниками якого були представники кримськотатарської громади, активісти руху “Євромайдан Кримˮ, члени громадської організації “Армія спасінняˮ, інших проукраїнських організацій та окремі особи, не залучені до діяльності жодних організацій, та проросійський мітинг, ініціатором якого стала партія “Руська єдністьˮ. Через незадовільні заходи безпеки, вжиті правоохоронцями, між проукраїнськими та проросійськими учасниками мітингів сталися сутички, у результаті чого загинули 2 людини і 16 отримали тілесні ушкодження. Проросійський мітинг був відтіснений до внутрішнього двору Верховної Ради АР Крим, а проведення призначеної днем раніше сесії парламенту було скасовано.
Після окупації АР Крим з боку Росії почалося кримінальне переслідування деяких учасників проукраїнського мітингу 26 лютого. “Справа 26 лютогоˮ була відкрита у 2015 році. Лідери Меджлісу та “невстановлені особи кримськотатарської національності, що піддалися протиправним закликамˮ були звинувачені у “масових заворушеннях, що супроводжувалися застосуванням насильства та пошкодженням майнаˮ. Їх звинуватили не тільки у створеному протистоянні, а й у завдаванні матеріальної та моральної шкоди 70 представникам руху “Руська єдністьˮ та “Кримської самооборониˮ. Судовий процес у межах “справи 26 лютогоˮ став одним із найрезонансніших у загальній репресивній системі, що була розгорнута російською владою на півострові з 2014 року. Українська влада, правозахисники й міжнародні організації назвали цю справу та судові вироки в ній політично мотивованими, оскільки події 26 лютого відбувалися ще до анексії АР Крим Росією.
Першим у “справі 26 лютогоˮ був заарештований заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз. Його затримали у Сімферополі співробітники так званого “управління Слідчого комітету в Криму”. Чийгоз добровільно прийшов на допит в Слідчий комітет, де його через деякий час затримали. За версією слідства, саме він на засіданні Меджлісу кримськотатарського народу, що екстрено зібрався 25 лютого 2014 року напередодні позачергової сесії Верховної Ради АР Крим, став натхненником і організатором масових заворушень біля будівлі парламенту. А обставиною, яка обтяжувала покарання під час звинувачення А.Чийгоза, була названа смерть двох людей, які загинули нібито у результаті дій мітингувальників. Згодом родичі загиблих не заявляли і не свідчили у суді, що причиною смерті їх рідних, яким стало погано під час мітингу, є якісь конкретні люди, зокрема, Ахтем Чийгоз. Навпаки, вони стверджували, що не мають до нього жодних претензій.
Після арешту А.Чийгоза в АР Крим почалися масові гоніння на кримськотатарських учасників мітингу: обшуки, допити, затримання, арешти. 15 квітня затримали Алі Асанова, якому під час допиту пропонували обмовити А.Чийгоза. Однак, жертвуючи своєю свободою, А.Асанов відмовився. Пізніше, 7 травня з такою ж пропозицією представники ФСБ РФ звернулися до затриманого Мустафи Дегерменджи. Він також відмовився обмовляти А.Чийгоза і був заарештований. Загалом, за перші три місяці 2015 року було проведено мінімум 94 допити, 22 обшуки, 78 затримань і арештів, 13 судових засідань. Як свідчать правозахисники, було зафіксовано 3 випадки катувань і побиття. Усі ці дії кваліфікуються міжнародним законодавством як переслідування з політичних мотивів.
До осені 2015 року в судових процесах у справі “26 лютогоˮ фігурували три людини – Ахтем Чийгоз, Алі Асанов і Мустафа Дегерменджи. Найбільше говорили про заступника голови Меджлісу Ахтема Чийгоза, бо проти нього було висунуто найсерйозніші звинувачення. Йому інкримінували організацію масових заворушень за частиною 1 статті 212 Кримінального кодексу РФ, що передбачає позбавлення волі строком від 8 до 15 років. Судовий процес над А.Чийгозом тривав 2,5 року. Фактично увесь цей час його утримували в СІЗО й навіть на судові засідання допускали лише через відеозв’язок. 11 вересня 2017 року Ахтема Чийгоза засудили до 8 років колонії суворого режиму.
Постійний резонанс навколо політичних репресій в АР Крим щодо Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова отримав розголосу на міжнародній арені як найбільш гучні “кримські справиˮ. Над їх звільненням працювали українські та зарубіжні політики. У підсумку через півтора місяця після вироку, 25 жовтня 2017 року, російська влада звільнила А.Чийгоза та І.Умерова, також безпідставно засудженого “за екстремізмˮ. Домовленість про їх звільнення було досягнуто між російським президентом і президентом Турецької республіки Реджепом Ердоганом. Співробітники ФСБ РФ марно намагалися змусити А.Чийгоза й І.Умерова написати “прохання про звільненняˮ на ім’я Путіна. Однак їхня відмова вже не могла вплинути на ланцюг домовленостей та угод. Глава Турецької республіки пообіцяв передати до Російської Федерації двох російських терористів, які чекали суду за політичні вбивства. Голова Меджлісу кримських татар Рефат Чубаров тоді зазначив: “Ми розуміємо, чому їх звільнили шляхом переміщення через Туреччину… – щоб показати, що, мовляв, вони йдуть не назустріч українській державі, а йдуть назустріч Туреччині, це така тактика з боку Росії. Переміщення їх за межі Криму означає, що їм закрили дорогу додому, тобто це звільнення із забороною проживати в Кримуˮ.
Російська влада Криму ще й досі намагається переслідувати кримчан, які виступали за територіальну цілісність України. Закритий шлях на батьківську землю лідеру кримськотатарського народу Мустафі Джемілєву, якому окупанти заборонили в’їзд до Криму. Не може побачити рідний півострів і голова Меджлісу Рефат Чубаров ‒ проти нього відкрито кілька кримінальних справ, зокрема з 2020 року він проходить фігурантом у кримінальній справі за обвинуваченням в організації масових заворушень у зв’язку з його участю в мітингу 26 лютого 2014 року і “публічних закликах до порушення територіальної цілісності Росіїˮ. Його прізвище, як і цілої низки проукраїнських кримчан, які були змушені через свою позицію покинути півострів, у Росії внесено до переліку “екстремістівˮ. Рефат Чубаров провину не визнає і називає ці звинувачення політично мотивованими.
Проукраїнський мітинг 26 лютого 2014 року під стінами парламенту АР Крим засвідчив фальшивість російської пропаганди, яка намагалася переконати світ у тому, що всі жителі півострова прагнуть “возз’єднатисяˮ з Росією. Однак, він був відчайдушним жестом. Російські війська почали висадку на півострові ще 20 лютого й до 26-го більшість державних установ уже була під їхнім контролем. На противагу протестувальникам окупанти швидко організували своїх прихильників, яких у Криму, нажаль, вистачало. Результат був передбачуваним – сталися сутички, в яких постраждали люди. Не менш очікуваним було й те, що винними в них назвали винятково учасників проукраїнського мітингу. Їхні імена аж до 2017 року не сходили зі стрічок новин.
“Справа 26 лютогоˮ доповнилася багатьма іншими сфабрикованими кримінальними справами. Найбільш резонансними стали ув’язнення Олега Сенцова, Володимира Балуха, Олега Приходька, Миколи Семени, членів Хізб ут-Тахрір. Деякі з вироків вражають жорстокістю.
Українського режисера Олега Сенцова 11 травня 2014 року викрали в Криму силовики РФ. Його звинуватили у створенні терористичної організації та підготовці терактів на півострові. У серпні 2015 року кримчанина засудили до 20 років суворого режиму. Свою провину Олег Сенцов не визнав і неодноразово заявляв про застосування до нього тортур. Він відбував покарання в одній з колоній суворого режиму в Лабитнангі (Ямало-Ненецький автономний округ Росії). Справа О.Сенцова викликала широкий міжнародний резонанс. На підтримку режисера виступили політики та діячі культури. У травні 2018 року Олег Сенцов оголосив голодування. 29 серпня 2019 року він був етапований до Москви в рамках обміну ув’язненими між Москвою та Києвом, який відбувся 7 вересня. Кожна сторона передала іншій по 35 осіб.
Володимир Балух після окупації АР Крим в 2014 році залишився громадянином України, відмовившись отримувати російський паспорт й покидати півострів. Був підданий переслідуванню тимчасовою окупаційною владою РФ у Криму через свою виразну проукраїнську позицію, зокрема за вивішування прапора України на своєму будинку і за участь в проукраїнських акціях. 8 грудня 2016 року проти В.Балуха було порушено кримінальну справу за “незаконне зберігання і носіння вогнепальної зброї та боєприпасівˮ, він був затриманий, а 4 серпня 2017 року засуджений до 3 років і 7 місяців колонії загального режиму. В останньому слові активіст заявив: “Я не хочу, щоб колись мої нащадки, діти всієї України, дорікнули мені у тому, що я десь малодушничав, виявив слабкістьˮ.
22 грудня 2018 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила чергову резолюцію “Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Українаˮ, у якій було висловлено “глибоке занепокоєння повідомленнями про те, що з 2014 року влада Росії використовує тортури для отримання підроблених свідчень у політично мотивованих переслідуваннях, включно зі справою українського режисера Олега Сенцова, висловлюючи глибоке занепокоєння подальшими затриманнями і арештами Росією українських громадян, включно з Володимиром Балухом…ˮ Резолюції ООН вкрай рідко містять імена конкретних політв’язнів. 7 вересня 2019 року Володимир Балух був звільнений в рамках обміну між Україною і РФ разом з Олегом Сенцовим.
Згадуючи хроніку протесту і репресій, не можна оминути зникнення в травні 2016 року активіста, члена Всесвітнього конгресу кримських татар Ервіна Ібрагімова. На той момент йому був 31 рік. Не можна не згадати й про Героя України (посмертно) Решата Аметова. 3 березня 2014-го в Сімферополі він наважився вийти на одиночний пікет проти російської окупації. Його схопили кілька осіб із “самооборони Кримуˮ й вивезли в невідомому напрямку. Через кілька днів тіло Р.Аметова зі слідами катувань знайшли на околиці Сімферополя.
Агресивність російської каральної машини свідчить про те, що український опір триває. На півострові залишаються люди, які чекають деокупацію, хоч і розуміють, що це питання навіть не найближчих років. Відповідно до даних правозахисних організацій, понад 230 осіб стали політичними в’язнями від початку окупації та переслідуються з політичних мотивів. 158 з них – представники кримськотатарського народу (враховуючи тих, хто вже звільнений). На сьогоднішній день Росія продовжує незаконно утримувати понад 100 громадян України за політичними мотивами в окупованій АР Крим та на території РФ. Більшість із них – кримські татари (включаючи осіб, які не перебувають фізично за ґратами: підписка про невиїзд, домашній арешт).
З початком окупації тисячі кримчан неозброєними стали проти автоматів російських вояків на захист українського Криму, разом підтримували українських військових, котрі опинилися у облозі в 2014 році. Їхня реальність сьогодні – це система політично вмотивованих переслідувань, що включає в себе всю вертикаль окупаційних органів влади РФ; зростання військової присутності Російської Федерації в регіоні та мілітаризація цивільного населення, включаючи кримських дітей; намагання знищити будь-які прояви української ідентичності та культури, переслідування Православної Церкви України; переслідування кримськотатарського народу, знищення культурної спадщини кримських татар з метою розірвання зв’язку з їхньою єдиною родиною, насильницька зміна демографічного складу населення Криму, інформаційна ізоляція та загрози екології регіону. Дії Російської Федерації в АР Крим та акваторії Чорного і Азовського морів підривають стабільність та безпеку України, сусідніх держав та всього європейського континенту.
Україна продовжує об’єднувати міжнародні зусилля, щоб повернути АР Крим до України та притягти Росію до відповідальності за злочини. У серпні 2021 року у Києві розпочав роботу перший саміт Кримської платформи – це міжнародний захід, спрямований на деокупацію анексованого півострова. Вперше з часів окупації українського Криму це питання було винесено на найвищий міжнародний рівень. У заході взяли участь представники 44 країн та міжнародних організацій, зокрема 14 голів держав. Серед учасників – усі тридцять країн НАТО. Кримська платформа спрямована на підвищення ефективності міжнародного реагування на тривалу окупацію АР Крим, посилення міжнародного тиску на Росію, запобігання подальшим порушенням прав людини та захист жертв окупаційного режиму; вона має бути відповіддю на зростання безпекових загроз, а також сприяти досягненню головної мети – деокупації АР Крим та поверненню його до складу України мирним шляхом.