ГІД ФОРМОЮ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ — СТРІЛЕЦЬ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ

ЩО НОСИЛИ

— Як реконструктор я знаю всю уніформу воєн 20 століття. І скажу вам, що для теплої пори року я не бачив нічого кращого за бавовняну форму червоноармійця. Німці і британці ходили в суконних кітелях. Влітку в них було дуже жарко, але зняти не можна, бо це елемент форми.

Влітку наша гімнастерка — винятковий варіант. А коли холодало, під неї можна було вдягнути спідню сорочку — «білуху» — і підштанки.

Взимку, звісно, було холодно. І все одно Червона армія була більш готовою до морозів, ніж німецька. По-перше, знала свій клімат. По-друге, були зроблені висновки після катастрофічних втрат через обмороження під час Фінської війни. Приміром, будьонівки замінили шапками-вушанками.

Шинель червоноармійця тепліша за німецьку, сукно товще. Пізніше з’явилися теплі ватяні штани і ватяники. Хто міг, роздобував кожух з коміром. Коли він піднімався, закривав бійця по саму маківку.

ДЕТАЛІ

— «Гімнастична сорочка» була запроваджена в царській армії 1911 року. Саме ця модель з’явилася 1943-го. Виложистий комір замінили стійкою, а замість петлиць на ній погони. Шаровари залишилися старі, з наколінниками. Та на догоду армійській моді їх дещо розшили в стегнах, а-ля галіфе. Який би солдат не був, він завжди хоче виглядати красиво.

У Червоній армії носили і чоботи, і черевики з обмотками. Я ходив у походи і в тих, і в інших. У черевиках зручніше, набагато зручніше. Вони легші, не так сильно натирають, щільніше сидять на нозі, швидше сушаться. Зате в чоботах простіше ходити заростями — халява захищає ногу.

СПОРЯДЖЕННЯ

— На мені класичний набір шкіряних підсумків. Правильно вони називаються «патронна сумка». У кожну секцію вміщалося п’ять пачок по п’ять патронів. Та 1941 року при відступі Червоної армії майже всі склади з амуніцією були втрачені в прикордонних округах, тож солдати воювали як завгодно. Патрони носили в кишенях, загортали в шинель, у бою насипали в пілотку.

З іншого боку в мене гранатний підсумок. Повністю завантажені підсумки сильно отягають ремінь. Щоб перенести частину ваги з лінії талії, використовувалися ремінні розвантажувачі. Вони йшли через плечі та сходилися ззаду.

Фляга на 750 мілілітрів. У ній було в кого що, та переважно вода.

За поясом ззаду підвішували МПЛ — малу піхотну лопату. Саперною її називають помилково, у саперів були інші. Іще ззаду, точно по центру хребта, носили велику сухарну сумку. Я не взяв її сьогодні, тому що просили вдягнутися за формою 1945 року, а під кінець війни таких сумок майже не залишилося. За статутом у ній було п’ять сатинових мішечків: сухарі, крупа, цукор, чай і сіль. Туди ж складали консерви, якщо були, і кружку.

Казанок і сокиру часто кріпили до кінця складеної шинелі.

ЧИМ ВОЮВАЛИ

— Упродовж усієї війни основною зброєю радянських солдатів були гвинтівки. У взводі зразка 1945-го могло бути кілька автоматників. Але, приміром, під час міських боїв у Сталінграді працювали штурмові групи: з гвинтівками не було нікого, кількох автоматників підсилювали одним чи двома кулеметниками.

За статутом на 1941 рік солдат завжди мусив носити гвинтівку з пристебнутим багнетом, її так і пристрілювали. Багнет знімали тільки для посадки в транспортний засіб. У рукопашному бою на відкритій місцевості він був дуже зручним. У траншеях користувалися заточеною лопаткою. Цілилися в шию. Рукопашних боїв відбувалося багато, війна була суворою.

ПРО ПІДРОЗДІЛ

— Перше формування 172-го полку було розгромлене в Західній Білорусі ще 1941 року. Друге пішло до бою взимку 1942—1943 року. Полк пройшов усю Україну, звільняв Донбас, форсував Дніпро. Перейшов до Молдови, де його посадили на залізницю. З Польщі дійшов до Берліна, брав Зеєловські висоти.

За результатами всі операції були успішними. А якщо рахувати за людськими жертвами, то всі невдалі.

Серед солдатів були такі, які починали з другого формування полку і дійшли до Берліна. Та вони зазвичай частину війни провели в госпіталях чи, хто хитріший, обіймали посади в тилу. Ну і завжди менших втрат зазнавала артилерія, тому що працювала з глибини. Тож солдати з інженерною освітою, в яких були навички роботи з технікою, мали там шанс вижити. А от розвідки вистачало, грубо кажучи, на два тижні. Вони не мали права не виконати завдання. Верталася половина або не вертався ніхто.

Піхота гине залежно від навантаження на частину. Багато хто вважає, що війна складається з битв і баталій. Насправді основний час на війні — дрібні сутички, облаштування побуту, заготівля харчу, дров, баня, туалет. Під час АТО я в цьому переконався особисто.