Коледа на Полѣсьи
"Против Роздва цѣлы день щиро постять и приготовляються до свят, що починаються увечери перед Роздвом першою кутею. Под заход сонца кожна сельська хазяйка при помочи своих домовых, выстеливши сѣном сто̑л и покутьє, где звычайно стояла дѣжа на хлѣб, накрыває один и другоє бѣлыми обрусами, и господар вносить сно̑п збо̑жья з току до хаты и ставить на покутьи.
Тогды хазяйка выймає горшок зваренеє кути з печи и ставить на столѣ, а хазяин або хтось из мужчин, як господаря немає, в рукавичках, або обвинувши руки рушником, ставить кутю побоч снопа збожья на покутьи. Несучи кутю, квокче хазяйка весь час, як курка-квочка, говорячи: «квок, квок, квок», а се того, коб сіого году вчасно в єѣ садилися квочки. Кроме снопа, збо̑жья и кути в горшку ставлять ще на покутьи булку хлѣба, паляницу и трохи соли. Кутя се каша з ячмѣнных зерен, обточеных у звычайной ступи. Вона вариться у печи од ранку цѣлы день у горшку, коб добре набубнѣла, а для смаку додають трохи товченого гороху. Коли являються зори на неби, хазяин и всѣ домашніє седають до вечери, которая складається з таких страв:
3) вареная, сушеная або свѣжая рыба,
Кути набирає хазяйка з горшка на покутьи, великою деревяною ложкою, сто̑льки до миски, ско̑льки уважає за потрѣбне для присутних, а в другой мисци прилаџує сыту, себто макове або конопляноє молоко з медом, або без іого.
Одноє и другоє ставить господыня в окремых мисках на столѣ. Тогды перши господар бере єѣ ложкою и кидає вгору на стелю, щоб знати, чи густоє буде збожьє в поли, чи редкоє. Потом усѣ беруть ложки и єдять кутю з сытою.
Посля ѣжи, седячи ще за столом кажды для себе вытягає спод обруса по одному стеблѣ сѣна, коб знати, на чіє щастьє сѣяти сіого году ліон, щоб був довги, хто вытягне найдовшоє стебло сѣна, на іого щастьє хсѣє ліон.
Давнѣше, перед двадсятыми годами було звичаіом, що як хоч один из домашних був стрельцом, то̑льки хазяйка взялась до кути, во̑н выходить из набитою порохом стрельбою и глядачи через окно, коли поставлять кутю на столѣ, ветає єѣ выстрелом.
Одначе, коли поперше 1831 р., а подруге 1848 р. уряд забрав усяку зброю од усѣх житцо̑в, кончився звычай стреляти на кутю.
Кажуть, що ся кутя се єдная в роци но̑ч, коли вся домова худоба говорить з собою в само̑й по̑вночи людськею мовою и що давно колись, кажды хазяин мав звычай в сю но̑ч ходити до своих хлево̑в на подслухи и там чув деколи про щастьє для себе и довгую жизнь в щастьи, а деколи про журбы, нещастья, болесть и самую смерть. Кжуть, раз пошов хазяин посля кути на подслухи до хлева, где стояли іого два робочіє волы, и почув сильны стогон єдного з их. Други во̑л спытав іого, чого так стогне іого товариш, получив одказ, що стогне, роздумуючи про долю, що станеться з ими, коли на завтра повезуть іого хазяя на могилки. Хто знає, як поведеться іого наслѣдник з ими. Згрыжены хазяин прійшов до хаты вже слабый, побожився, стоячи щораз болючеше й сказавши, домовым, що так як був, до дня кончив жизнь. На други день пара воло̑в вывезла іого на могилки. Идучи з вуст до вуст, од поколѣнья до поколѣнья, ся байка так перелякала наших хазяіо̑в, що сіодня, боячись почути до себе щось подобноє, нихто не наслѣдує сей обычай. Єсть ще обычай того дня, що хазяйки напекають мно̑го ро̑зных постных пирого̑в з капустою, маком або медом, тоже печуть трикутніє пироги з олѣіою и цибуліою, названыє кнышами. Си пироги да кныши, то самыє єдять в часи свят з стравами, то роздають их мно̑го дѣтіом, колядникам, убогим и духовным, через що й называють остатних хапокнышами."
“На кажду кутью — и на Бѣдну, и на Богату, и на Постну — гукають мороз.”
“Хозяин гукає: «Мороз, мороз, ходи кутьи єсть.» Три розы скаже и ужинають.”
“Бѣдная кутья вариласа в пилиповку и на Крещеньє.”
“Три кути: Ведра кутя, на Щедруху — Щодра кутя и Голодна кутя.”
“Остатни день перед Рождеством то Свята Вѣлея. Ще боває перед старым Новым годом Вѣлея. Третя — перед Водохрещем. Перва Вѣлея — то кутья.”
“И вузликом не моно до Нового году вязать. Як завязаны, то треба на сю Вѣлею перед Багатой вечерей розвязать, бо хвостик у теліонка буде завязани.”
“У першій вечор на Вѣлею дивяться на зори, чи они ясныє, то на старыє люди хорошо, а чи хмурно, то не добре. На другій вечор, перед Новым годом — на средніє люди. То тоже Вѣлея. Третя Вѣлея уже перед Водохрещами. Уже смотрять на детей.”
“На Коляду дѣлали козулю: кожуха вывернуть да рукава выверне, палку вложить туды да привяже, шоб не вырвали. Кожуха на себе надѣне, а рога на голову. И єта козуля иде тебя бить, козуля давай, давай скакать.”
“На ту Коляду снопок поставять у кутку, солому клали, за то шо Христос народився в сѣни.”
“На Коляду клычуть мороза. Выйдуть на дверь и кричить: «Морозе, морозе, ходи вечеряти. Як не йдеш, то не йди и не морозь мене, моих деток, мою скотинку. Як нейдеш теперь, то нейди на Петра.»”
“Ложек не примали на Коляду и тарѣлок, крошек не примають, ложки так и ночовали, а вже на Рожество убирають.”
“Була Коляда — колядовали; всѣ молодыє ходили — хто гроши дав, хто хлѣб, спевали под хатою на подво̑рьє.”
“Под Роздво, на Коляду кутю варять, перед Водохрещем — Водяная коледа, густу, густу варать, шоб ложка лежала.”
“Як на Коляду небо ясне, зо̑рки — то буде на вишни, на ягоды урожай. Як иней сильный на Коляду—урожай буде на все в тому роци.”
“Той хрещик храниться и храниться и десь перед Роздвом іого змешають з зерном и в гладышку, збанок, и на Коляду ставлять іого на сто̑л.”
“Коляда перед Роздвом, а Коляды — Роздво. — Кажут, Коляда пріѣде. Кажут, ѣде таки якись Юрій на конѣ. Вот вже осталось три днѣ — кажут, вот вже Коляда ѣде на трох кониках; осталось два дни — на двох кониках, а по одно̑м вже прієжжає. Кажут, не плачте, дѣти, вже Коляда на трох кониках ѣде.”
“Коляда прієхала на сивых конях, а коням треба сѣна.”
“До празника, а особенно до Коляд, треба допрясть обязательно, а то Коляда спужає. Штоб Коледы не спужали, возьми облий водой: она змерзне — хто ж спужає?”
“Ну, смеялыса, шо Коляда насере в ту куделю, шо осталась. Старались, штоб скорѣ є допрясть.”
“Коляду встречали. Бувало дѣтки: «Пріѣхала Коледа в вечори, вечори. Да привезла гуски в решетѣ. Сама сѣла на кутѣ, а свои гуски пасадила на стовбѣ.»”
“Вечером Коляда заходит, никто никуда не йде. Хозяин вносит вязочку сѣна в хату. «Добрый вечер, Коляда иде.» — Коли запрашали до хаты, то спевали коляду, таки роздвяни песни, коляды. А як дѣвка була в хати, то и іо̑й спевали, то вже други коляды до дѣвки. До хлопца коляд не спевалы.”
“Снопа ставили в куточку. Хто житній, хто пшенични. Называли коляда.”
“Вот Колядка, перед Рожеством той вечор. Стелют сѣно на сто̑л, кутю варять, постне все єдять.”
“Когда у нас Колядка, перед Рожеством, сѣно тягаєм. Кто вытягне довгу сенину, в того буде довгій ліон.”
“На Коледюху накачають галушечек маленьких, кидають курам. Или кура, или пѣвень ухопить.”
“Перед Рождеством Кутья. На Кутью мороз кликали.”
“И на Кутью дають, и на Рожество худоби ту буханку дають, шо з кутьи.”
“Шостоє — кутья, сіомого — Рожество. Богата кутья перед Новым годом, Бѣдная кутья перед Одохрещами.”
“Одна на Рождество — то постная кутья, друга — на щодрец, из мяса. Потом буде Крещеньє — водяная кутья.”
“Одна кутья на людей, а другая на худобу, а третья — на урожай.”
“Три кутьи у Коляды: двѣ постных, а посередини багатая — Щедруха.”
“Перва кутья постна, перед Рожеством, а на Новый рок — богата, а перед Водохрещем — знов постна.”
“Перва кутья перед Колядами, єто ще не Коляда.”
“Перва кутья перед самым Рожеством. Як Перва кутя зориста, дак буде добре рости, буде вроџай. И на Другу — як зористо, дак тоже буде ядреноє добро.”
“У нас Коляд було всегда двѣ недѣли: од Первой кутьи до Крещенья, а дале Креститель да уже Провод Коляд.”
“На кажне свято кутью робили на Коляды: на Перву кутью, на Щедруху, на Голодну кутью.”
“На Рожество є Перва кутья, як починаєтьса Рожество. Ето навѣк моя мати казала: «Гледи, дочухно, на Перву кутю штоб никогда не сваривса, штоб у хати не було шуму, то так буде ввесь год.»”
“На Первую кутью матка каже: «Донька, встанем порану. Подмети хату и вынеси далеко за город смѣтьє, коб вовк до хлева не пришов.» Понесу на болото и вынесу.”
“Перва кутья — начинаються Коляды.”
“На Першу коляду перед Роздвом хазяйка зробить хреста на стенѣ, що под образами, потом на дверѣ, на хати, на хлевѣ; розламує хлѣб на ско̑лько душ в хати.”
“На Першу коляду тягнуть сѣно спод насто̑льника.”
“Сѣна клали под насто̑лник на Першу кутью.”
“Смѣтьє метут цѣлу недѣлю — от Першей кутьи до Другой — и сыплют под деревья.”
“От, кауть, Перши коляды — Кутья, и Други коляды.”
“Коляда постная — кутю варили, на покутьи становили, сѣно розстилали на сто̑л. Казали, што Коляда на конех ѣде, Коляда буде сѣно ѣсти и кутю. Сѣно лежало три дни. На Щодруху опять клали. И на Водянуху.”
“На Постну кутю вѣник перерубують пополам и выносять на улицу, на перекріостках. Выносять увечери, шоб нихто не бачив.”
“На Постну кутю огню накладом и перескакуєм церез огонь — брехни треба попалить в селѣ.”
“Возьмем куль соломы, запалим и скачем. Крали и з хлева скубли застрешованник.”
“Постная кутья — против Рожества. На Постную кутью на кут кладуть сѣно и кашу з печи вымай и кудахчи: тогды куры будуть нестися. На слѣдущій день высыпають на віко и — курям — щоб не сходили со двора никуды.”
“На Постну кутью дѣвки хвартухи кидали и палали.”
“На Постну кутю деркачи розсекали и через ворота бросали. Деркачик найшов — розсѣк и выбросив.”
“Обвязывають на Постную кутю груши, шоб родили.”
“Гадали под Постну кутью. На Постну кутью приглашали мороза.”
“Я и сама на Постну кутю ввечери подметаю хату, секу на порози деркач изметены.”
“Кутю вареть то̑лько на Коляду водяную и на роздвяную.”