ОСНОВНІ УРОКИ ПОСТКОМУНІСТИЧНОГО ПЕРЕХОДУ

(на основі книги А. Аслунда і С. Дянкова "Велике переродження. Уроки з перемоги капіталізму над комунізмом")

Давні реформатори, міжнародні посадовці та академіки дійшли до згоди щодо дванадцяти головних висновків про посткомуністичний перехід.

1. Швидкість має значення.

Усі реформи — дерегуляція, макроекономічна стабілізація, приватизація та інституціональне будівництво — слід запроваджувати якнайшвидше та паралельно одна до одної. У посткомуністичних країнах дерегуляцію можна і потрібно вводити швидко.

Як сказав з цього приводу організатор та ідейний натхненник польських економічних реформ Лешек Бальцерович: “Ризикова стратегія завжди краща за безнадійну”.

2. Поведінку широкого загалу неможливо змінити, тому мають змінитися люди при владі.

Як сказав економіст Ш. Клаус, мала відбутися “безумовна ліквідація комуністичної системи”. Стара комуністична еліта занадто лицемірила, вимагаючи покори до ідеології, в яку ніхто не вірив. Практику люстрації старих кадрів взяла на своє озброєння більшість країн Центрально-Східної Європи, крім Болгарії, Румунії та колишнього Радянського Союзу. Естонія спромоглася на найрадикальнішу очистку від старих структур та апарату, швидко перетворившись на найменш корумповану посткомуністичну країну.

А що було в Україні? При владі залишилася стара комуністична еліта в особі Кравчука, Кучми, комуністичної групи 239 у Верховній Раді і так далі. На місцях так само.

3. Панівною економічною проблемою після початкового етапу переходу було рентоздирництво чи корупція

Корупція у посткомуністичних країнах висока і, схоже, тісно пов’язана як зі ступенем рентоздирництва на ранніх стадіях переходу, так і з рівнем демократичності.

Термін «рента» широко використовується в економічній теорії і застосовується до таких факторів виробництва, як праця, земля, капітал. Утворення ренти пов’язане з володінням рідкісним ресурсом і з його обмеженою пропозицією. Таким ресурсом для корупціонерів різних рівнів державної влади виступає доступ до державних ресурсів (включаючи інвестиційні та фінансові ресурси)

4. Важливим є ранній, нетривалий період “надзвичайної політики”, як його називає Бальцерович: перемагають або реформи, або рентоздирництво

Як зауважив колишній прем’єр-міністр Естонії Март Лаар, “Загаятися означає програти”. У Центральній Європі та в країнах Балтії перемогли реформи, у країнах колишнього Радянського Союзу — рентоздирництво. Наслідки бачимо.

5. Постать лідера має найбільше значення на ранньому етапі переходу, тобто, до того, як інституції почнуть визначати поведінку лідерів

Економетричний аналіз Даніеля Трізмана визначає трьох лідерів, що мали найбільший вплив на реформи: Єгор Гайдар у Росії, Дімітар Попов у Болгарії та Лешек Бальцерович у Польщі.

6. Державу реформувати важче, ніж підприємства

Держава й далі утримує за собою забагато ролей. Реформувати її — складне і тривале завдання, виконання якого має базуватися на багатьох принципах та довгочасних діях. З підприємствами значно легше, адже їх для цього достатньо приватизувати.

7. Таємна поліція — найгірша частина старої еліти

Оскільки вона непрозора, могутня, кваліфікована, беззаконна, нещадна та має потужну павутину зв’язків. Ідеально вона себе зарекомендувала як організована злочинна мережа, особливо Росія. Тому життєво необхідними є люстрація та руйнування старої еліти; країни, які не очистили чи нелюстрували своєї таємної поліції, постраждали від цього.

8. Демократія життєво необхідна для успішних ринкових реформ

Адже вона дозволяє почати все спочатку, дає прозорість, систему стримувань і противаг, громадянське суспільство та вільні ЗМІ. Успішні реформи потребують ухвал сотень нових законів.

Демократія і ринкові економічні реформи йдуть поруч. Емпірично парламентські системи виявилися сприятливішими для проведення економічних реформ та долання корупції у регіоні, ніж президентські.

9. Майже неможливо передбачити, коли випаде шанс для серйозних реформ

Можливості для реформ іноді з’являються дуже раптово й несподівано. Крах комунізму 1989 року став для мешканців Східної Європи несподіванкою. Тому у реформаторів мають бути готові ідеї, програми, конкретні пропозиції та команди, щоб почати діяти щойно відчиниться вікно можливостей. Вони повинні обстоювати перетворення через аналітичні центри (think-tank), традиційні ЗМІ та нові соціальні медіа, щоб підвищити рівень розуміння в суспільстві та заручитися політичною підтримкою. Реформатори у посткомуністичних країнах не спромоглися на ранніх стадіях збагнути, що перетворення – не так техніка, як політична воля. Щойно це усвідомивши, вони почали докладати зусиль для просвіти суспільства та комунікації з ним.

Видатні ті реформатори, які збагнули це з самого початку; не випадково саме цей клас виявився політично найуспішнішим перетворювачем.

10. Головним рушієм реформ має стати сама країна, що реформується

Кожна значна реформа розпочиналася із зміни режиму. Ні МВФ, ні ЄС самі по собі не можуть впровадити реформ. Рушієм має бути уряд конкретної країни.

11. Що гірша ситуація, то радикальніші мають бути реформи, але і впроваджувати їх важче

Вірогідніше, що початкові спроби реформ у країнах з суворою кризою можуть зазнати краху, і панівним стане рентоздирництво. У Грузії реформи мали успіх, оскільки очевидне наближення колапсу держави зробило радикальні реформи життєво необхідними.

12. Задній хід структурних реформ спричинив нову хвилю занепокоєння

Росія та Угорщина ілюструють непевність посткомуністичного переходу: обидві країни дали задній хід головним перетворенням, включно з приватизацією та пенсійною реформою. Угорщина та Казахстан націоналізували всі приватні заклади обов’язкового пенсійного заощадження, а Болгарія наклала мораторій на поступове підвищення пенсійного віку. Декілька країн, зокрема, Угорщина та Болгарія, відходять від реформування енергетичного сектору, яке мало б забезпечити вихід на його повне самофінансування.

Урок зрозумілий: небагато є надійних та по-справжньому безповоротних досягнень. Як зазначив професор Янош Корнаї, «Будь-що може статися. Маловірогідні події теж трапляються».