Історія зародження переговорів
Переговори – стародавній та універсальний засіб розв’язання людьми конфліктів різного типу: від міжособистісних до міждержавних. Вони дозволяють знаходити згоду там, де інтереси не збігаються, думки, позиції або погляди сторін істотно розходяться.
Виникнення поняття «переговори» історично пов'язане з появою дипломатії і дипломатів. Слово «дипломат» походить від старогрецького слова «диплома» й означає офіційні документи.
Інститут переговорів формувався поступово, повільно, непросто. Історія людства знає такі примітивні форми інституту переговорів, як проксенія, амфіктіони, пілагори.
Проксенія, або закон гостинності, існував у відносинах між родами, племенами та грецькими полісами в античні часи. Проксен – людина, яка уклала конвенцію з певним містом, тому користувалася перевагами в торгівлі, судочинстві, а зі свого боку вона брала на себе зобов'язання щодо міста, де вона користувалася перевагами гостинності, у всьому сприяти інтересам рідного міста, бути посередником між рідним і «чужим» містом. Посольства, які прибували на чужину, зверталися, насамперед, до свого проксена. Отже, через інститут проксенії закладалась інституційна база переговорів.
Амфіктіони – це міжрелігійні угоди (конвенції) щодо охорони святилища, навколо якого проживали племена. Термін «амфіктіони» дослівно означав «хто живе навколо». Спочатку амфіктіонові угоди укладалися щодо охорони святилища, жертвоприношень, спільного проведення ритуалів, а згодом стосувалися питань ведення війни й укладення миру. Під час святкувань, присвячених божествам, що входили в предмет амфіктіонових угод, встановлювалося «Боже перемир'я», припинялися сварки та збройні конфлікти.
Пілагори – це своєрідна рада, яка приймала присяги амфіктіонів і засвідчувала їх дієвість. Кажучи сучасною мовою, пілагори – це держави-депозитарії, тобто хранителі узгоджених домовленостей.
Інститут переговорів має власні історичні етапи становлення. Першою письмовою угодою, яка виникла внаслідок проведення переговорів, вважається письмова угода між єгипетським царем Рамзесом XI та королем хеттів Хатушилем III у 1278 році до Різдва Христого. На срібній пластині з текстом угоди було також і зображення короля з королевою та богами, що й засвідчувало автентичність тексту. У подальшому скріплення підписами і печаткою текстів міжнародних угод стало атрибутом цього важливого документа.
Для ведення переговорів завжди необхідні були такі особливі якості, як: мудрість, хитрість, уміння розплутувати складні проблеми, а символом переговірників у Давній Греції став «жезл Гермеса» – палиця, на верхівці якої були крила птаха, що означало маневр, рух, здатність обминати небезпечні місця, та два «вузли», які слід було «розв'язати».
Соціальність переговорів полягає в тому, що ця взаємодія двох або більше сторін притаманна тільки групам людей, прошаркам, верствам. Переговори проводять особи і делегації, які й репрезентують якісь соціальні сили.
Комунікативний аспект переговорів означає, що переговори можливі за умови, коли сторони здійснюють змістовне спілкування. Кожна з них начебто каже: «Говоріть, Я Вас слухаю і намагаюся зрозуміти». У психологічному плані комунікація переговорів складається із зіставлення «я-позицій», з обміну інформацією між опонентами з приводу змісту конфлікту та виходу з нього, можливого варіанта розв'язання проблеми.
Ігровий аспект переговорів означає, що сторони врешті-решт сприймають переговорний процес як справедливу гру, результатом якої може бути досягнення обопільної вигоди.
Легітимний (законний, визнаний суспільством як прийнятний) аспект переговорів означає схвалення їх як ефективного засобу врегулювання суперечок на всіх рівнях, включно до рівня світового співтовариства.
Аспект дискурсу вказує на те, що в процесі переговорів сторони здійснюють вплив на позиції одна одної. Дискурс – це одне з центральних понять у новітній філософії, яке етимологічно означає розмову, бесіду, мовне спілкування, учасники яких прагнуть практично виконати конкретні економічні, політичні, прагматичні завдання або спільно розв'язати інші фундаментальні питання.