#БИЛИ_Б'ЄМО_І_БУДЕМО_БИТИ !

Як військо Івана Виговського розбило московську армію

29 червня 1659 року під Конотопом козацьке військо Гетьмана України Івана Виговського розгромило московську армію.

Після смерті Богдана Хмельницького Гетьман Іван Виговський опираючись поглинанню Московією Гетьманщини і не бажаючи бути маріонеткою в руках московського царя був змушений укласти Гадяцьку угоду 1658 р. з Річчю Посполитою, котра (за початковою версією) давала козацькій Україні статус легітимного Великого князівства Руського у "державі трьох народів" (Польща, Литва, Україна). Московський цар зробив обережну ставку на опозицію проти гетьмана (яку очолив полтавський полковник Мартин Пушкар та кошовий запорожців Яків Барабаш), але Виговському у травні 1658 р. вдалося розбити супротивників у кривавому бою під Полтавою. Рештки опозиційних полків очолив визнаний Москвою Іван Безпалий. Непрості відносини царя і гетьмана, поведінка розквартированих в Україні полків Григорія Ромодановського у жовтні 1658 р. призвели до початку відкритої війни між козацькою Україною та Московським царством. У жовтні 1658 р. Виговський безуспішно спробував взяти Київ, який боронив московський гарнізон Васілія Шереметєва. Облога міста перейшла в блокаду, у якій Виговському допомагав польський загін коронного обозного Анджея Потоцького. У листопаді 1658 р. Московська держава уклала мир зі Швецією, тож спрямувала в Україну значні сили. Наприкінці березня 1659 р. кордон поблизу Путивля перетнула велика армія під командуванням Алєксєєя Трубецького (за московськими офіційними документами, вона мала у складі 8 приказів стрільців, 5 піхотних полків «нового строю», 5 драгунських полків, 4 рейтарських полки, понад 1 тисячу московських служилих чинів, кілька тисяч дворян і дітей боярських з кількох десятків міст, кількасот донських козаків, татар тощо — усього понад 30 тисяч людей, плюс козаки Безпалого, котрих було до 6,5 тисяч) і 20 квітня обложила Конотоп, де боронилося до 4,5 тисяч козаків Ніжинського та Чернігівського полків під командуванням вірного соратника гетьмана Виговського Григорія Гуляницького. Коли провалилася спроба штурму, царські воїни почали облогу міста, яке вперто трималося. Ця героїчна оборона дала змогу Виговському зосередити чималі сили на тому, щоб відбити московський напад: наприкінці травня гетьман зібрав 8 правобережних та 3 лівобережні козацьких полки (до 16 тисяч людей), залучив найманців (до 4 тисяч) і дочекався підходу передових частин татар (згодом під Конотопом хан мав 30—35 тисяч воїнів, з них кілька тисяч піших найманців-сейменів, а також, певно, маленький загін яничар). Ймовірна також участь у битві полку річпосполитських драгун зі складу «дивізії» Анджея Потоцького.

Рано вранці 29 червня 1659 року невеликий загін Виговського атакував табір Пожарського, що командував кіннотою, і після короткої сутички почав відступати, вдаючи втечу. Війська Пожарського, відчуваючи легку здобич, залишили табір і почали його переслідувати. Коли московські війська вступили в село Соснівку, козаки трьома пострілами з гармати та трьома вогневими стрілами дали знак рушати орді та полякам, а самі всією армією розпочали контрнаступ на Пожарського. Побачивши пастку, Пожарський спробував відступити, але тяжка московська кіннота та артилерія загрузли у вогкому ґрунті біля річки. В цей час з флангу вдарили кримці — московська армія опинилася в оточенні; почалася різанина.

Впродовж решти 29 червня були знищені майже всі 30 000 війська Пожарського, а сам він був захоплений у полон разом з князями Львовим, Ляпуновим, Бутурліними, Скуратовим, Куракіним та іншими.

«...мало хто видостався звідти і вся Москва лягла на полі битви, а старші взяті до неволі, між котрими є і Силка, керівник оборони Зінькова, який був схоплений і приведений до мене, а тепер і досі залишається прикутим до гармати. Я йшов, щоб звільнити з облоги пана Гуляницького неспішно, чекаючи на хана його м., а як тільки той прибув, то ми поспішили і дня 29 червня за старим стилем, в день св. Петра й Павла ставши біля Соснівської переправи, застали там п'ятнадцять тисяч москви, котра боронила одну переправу. Друга частина (москви) стояла напоготові. Її (наші) драгуни відбили від переправи, а потім (наша) кіннота переправилася і затримала їх герцями. Орда ж, примчавши з тилу, так їх змішала, що, майже не ставши до ладу, вони почали втікати, а ми на їхніх плечах гнали їх півтори милі аж до Конотопу, встеляючи густим трупом поля; і мало хто з них втік до (московських) таборів, як ствердили взяті нами язики». (Іван Виговський, лист до коронного обозного Потоцького)

Звістка про поразку під Конотопом дійшла і до Москви. Російський історик XIX сторіччя С.Соловйов описує реакцію царя на сумну звістку таким чином:

«Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваним; та ще після таких блискучих успіхів! Ще нещодавно Долгорукий привів до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радісні розмови про торжество Хованського, а зараз Трубецькой, на якого було найбільше надій, «чоловік благоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний», погубив таке величезне військо! Після взяття стількох міст, після взяття столиці литовської царське місто затремтіло за власну безпеку: у серпні за государевим указом люди всіх чинів поспішали на земляні роботи для зміцнення Москви. Сам цар з боярами часто був присутній при роботах; навколишні жителі з родинами, пожитками наповнювали Москву, і ходила чутка, що государ від'їжджає за Волгу, за Ярославль".