У ВСІХ Є ПРИЧИНА ЖИТИ СЬОГОДНІ або відкладання життя.
«Я не живу, я виживаю»…- як часто останніми роками спеціалісти допомагаючих професій чують це від своїх клієнтів.
Не зважаючи на те, що особисто я давно живу за кордоном, я дуже добре розумію, про що це саме зараз…Це і про війну, і про біль, і про страхи за майбутє для себе, своїх дітей, нерозуміння «що буде далі і як мені краще вчиняти»…
Я сама тривалий час була клієнтом психотерапії в подібній площині, пройшла цей шлях від «тотального нежиття» до стану, коли я сама допомагаю людям знаходити сенси у надскладних обставинах.
Сьогодні хочу трошки поміркувати на тему «синдром відкладеного життя» на прикладі кейсу клієнтки (Ірини).
Загалом, синдромом відкладеного життя часом вважають стратегію поведінки людини, яка прагне повноцінного та яскравого життя, але в майбутньому, тотально нехтуючи життям поточним.
Це жертовна відмова від звичайних повсякденних радощів або розваг, чи інших дій, які сприяють емоційному підйому — все заради МАСШТАБНОЇ МЕТИ коли-небудь зажити класним життям.
До мене кілька місяців тому прийшла Ірина з запитом про тотальне вигоряння, «небажання нічого», втоми та безнадії. Жінка місяцями знаходиться в очікуванні того, що от-от щось має змінитися на краще.
Вона назвала свій стан «Гіпер-втома від такого життя». І це при тому, що молода класна жінка є одним з топ-менеджерів доволі успішного українського рітейл-гіганту, забезпечена роботою, заробітком та її життя цілком улаштоване та «успішне».
В наших сесіях вона час від часу поверталася до того, що всі її сили забирають новини, думки про «можливий наступ на Київ зі дня-на день»; про те, що «займатися улюбленим тенісом зараз не на часі, коли «там» гинуть хлопці», що багато цілей-прагнень та мрій лишилося там, в періоді до 24.02…. «Коли закінчиться війна, тоді я й розпочну знов радіти життю…От, коли переможемо…»
Так, я стикаюся час від часу с подібними запитами і бачу - як людям важко!!
Важко знаходитися в умовах небезпеки, важко нескінчено боятися за своїх дітей, важко мріяти та діяти..
Навіть у тих, хто виїхали за кордон, ситуація не є радикально іншою, тут просто інші складнощі.
Тим не менш, я маю й зовсім інші приклади. Приклади, де люди зрозуміли, що «репіту» не буде, бекап життя (резервна копія даних, яку можна з часом завантажити та почати використовувати, якщо з поточною версією щось станеться) зробити неможливо…І люди живуть! Розлучаються, одружуються, відкривають бізнеси, народжують дітей, їздять на відпочинок, плачуть та сміються..Таких прикладів менше, однак мій фокус уваги зосереджений саме на таких людях, на їх мисленні, на їх системах мотивації, що їм допомагає, що їх підтримує тощо..
І от, з Іриною за 3 місяці ми разом дійшли до її особистого висновку : навіть під час війни МОЖНА І ВАРТО жити…Навіть не так: під час війни ОСОБЛИВО ВАЖЛИВО І ВКРАЙ ПОТРІБНО ЖИТИ!
Пропоную поверхнево розглянути кілька ознак синдрому відкладеного життя:
1. Людина постійно живе в передчутті якоїсь події або в очікуванні потрібного часу: вихідних, відпустки, новорічних канікул, здачі проекту, коли виповниться 25, коли мама одужає або дочка вийде заміж, коли онуки підростуть, коли виплатить іпотеку і таке інше. І всеь час людина чогось чекає…Чекає…Чекає..
2. Для того, щоб почати діяти, людині завжди чогось не вистачає: дочекатися кінця війни, нового року, скинути пару зайвих кілограмів, звільнитися з роботи, заробити стількись грошей, переїхати в іншу квартиру чи країну, вийти заміж або розлучитися, здобути ще одну освіту.
3. Безкінечне очікування переломного моменту в майбутньому, щоб почати діяти так, як хочеться, магічне мислення «От Плутон увійде в знак Водолія і тоді я нарешті……»
4. Деякі психологи вважають, що синдром відкладеного життя пов'язаний з обмеженнями у підсвідомості, куди непросто «залізти». Однак, сучасні технології, інструменти, техніки, методики є настільки просунутими, що, як я кажу «бездіяльним невігласом бути не просто нецікаво, банально й соромно», коли ми на космічних швидкостях вже летимо (але хтось - в космос, а багато хто – у прірву (інших варіантів, нажаль, я не бачу) .
5. Так от, зважаючи на попередній пункт мені б хотілося причини та ознаки синдрому відкладеного життя розширити і включити сюди великий шар наших внутрішніх установок, які змушують людей діяти так, ніби вони тільки готуються до справжнього життя.
Загалом, проживання житня в режимі такого собі «Ждуна»— це не життя, а виживання в умовах як реальних перепон, так і самозаборон.
Синдром відкладеного життя формується з дитинства, коли нам кажуть: «ось закінчиш школу тоді…», «вступиш до університету, тоді…», «як почнеш працювати, тоді і…» «вийдеш заміж та…» тощо. Тобто з дитинства нас ПРОГРАМУЮТЬ ВІДКЛАДАТИ ЩОСЬ ВАЖЛИВЕ НА МАЙБУТНЄ».
Крім Ірини, зараз у мене в роботі знаходиться кілька клієнтів, з якими ми покроково розгрібаємо це «ментальне сміття» і люди з подивом за пару місяців-півроку приходять до того, що виявляється - по суті усе свідоме життя вони провели в такому собі «очікуванні більш доречних часів та обставин».
Майже кожній людині і майже завжди доступний вільний вибір життєвого шляху. Однак свобода часто пов'язана з невизначеністю та нестабільністю. Крім цього, в інфантильних (незрілих) людей свобода викликає страх і змушує діяти у руслі життєвих сценаріїв — стереотипів та ролей поведінки. Такі люди не розуміють і не хочуть розуміти, чому вони вчиняються саме так…Їх життя-це нескінчені біль, страждання та очікування Рятівника в Блакитному хелікоптері. Життєвий сценарій примушує таких людей діяти шаблонно, запрограмовано, такі дії майже не піддаються раціональній корекції, оскільки сприймаються людиною як природні.
І от, «Ждун», знаходячись в такому сценарії, живе за схемою «хочу — може й можу —але не дозволяю собі», яка стала частиною життєвого сценарію, закладеного батьками, вихованням, дитячими травмами, оточенням, соціально-культурним середовищем.
Про це мало хто замислюється, поки не припече…Однак, такі на перший погляд невеликі обмежувачі і стають приводом звести повноцінне людське життя до ВИЖИВАННЯ.
Безумовно, життя в умовах війни складно назвати «повноцінним», однак МИ МАЄМО ВПЛИВАТИ на те, на що ми можемо впливати….На систему мислення, на усвідомлення та керування своїми життєвими сценаріями, на свої когнітивні установки та обмеження …Як я завжди кажу своїм діткам: дивися не на поведінку людини поруч, не на її вади, не на «поганий несправедливий світ», а всередину себе, що тут для тебе і про тебе – і на це впливай. Якщо кожна людина зфокусується на «виправленні власних стереотипів» – загалом зміниться усе навколо (але це, безумовно, моя наївна утопія))
Нажаль, частіше я бачу людйей, у яких «маленькі поточні обмеження» переростають у серйозні психологічні проблеми, різного роду психічні розлади: звинувачувати чоловіка-дружину, що я чогось не досягнув/ла; відмовитися від престижної роботи через нібито недостатні знання; перестати ходити на побачення через сумніви у своєму зовнішньому вигляді; продовжити спілкуватися з токсичними людьми через страх самотності — перелік можна продовжувати нескінченно.
Ці дії (а часом, бездіяльності) підживлює надія-очікування, що неприйнятна для людини ситуація сама по собі вирішиться в найближчому майбутньому.
Є такий вислів: «Надія на краще допомагає долати важкі часи».
Однак, проблема полягає в тому, що ми перестаємо цінувати добрі моменти та насолоджуватися ними, не хочемо вирішувати проблеми сьогодення та прокладати шлях вперед, продовжуючи за інерцією чекати від життя найкращого в майбутньому. А життя тим часом спливає…
Майже будь-яка особистісна проблема може вирішуватися і має вирішуватися! Все, що в людині, країні, бізнесі «болить», все підлягає «ремонту».
І от одна з причин, через що я практикую коучинг: він допомагає усвідомити особисті проблеми та перепони клієнта, та винести їх з «некерованих» у «керовані» самою людиною, допомагає озброїти клієнта інструментами впливу на ці перепони і чудово «вмикає» бажання діяти – розгрібати, розчищати шлях до ЖИТТЯ, усвідомлюючи та впливаючи на внутрішні та зовнішні обмежуючі обставини.
Коли людина навчилася користуватися потрібними інструментами, то у майбутньому зазвичай їй стороння допомога потрібна значно менше.
Майже завжди в результаті нашої спільної роботи клієнт може самостійно аналізувати та знаходити потрібні рішення для своїх внутрішніх проблем.
І, зважаючи на викладені вище міркування, я бачу для людей зараз кілька шляхів:
1) зайнятися самоосвітою, саморефлексією, зрозуміти й визнати свій справжній поточний стан (в мене в житті оце-оце і оце – дуже не окей.і .я не хочу, щоб моє майбутнє вибудовувалося далі за таким самим сценарієм)
2) звернутися до фахівця і за його участі навчитися потрібним інструментам роботи над собою, за його допомогою побачити «приховане у сліпих зонах»
3) І є ще один з варіантів – продовжувати чекати, лаяти весь світ навколо, звинувачувати близьких і далеких- дружину-начальника-президента, пояснювати свою нещасність війною-безгрошів’ям, віком, тощо…..І очікувати-очікувати-очікувати на кращі часи, які «от от настануть»
Перші два пункти мають на меті - почати жити, почати діяти, впливати, творити, ставати автором свого життя!
Правильні цільові дії завжди наповнюють людину енергією, яка не може не допомагати досягати бажаних результатів!
Розробити дорожню карту змін, шлях, проміжні пункти призначення, зрозуміти свої цінності, побачити свої таланти, перестати боятися…
От в роботі з клієнтами ми і розробляємо цю дорожню карту – візію того життя, яким людина може розпочати жити вже тут і зараз! З усвідомленням усіх обмежень сьогодення, потенційних ризиків завтрашнього дня, певних особливостей та особистісних обмежень.
Але ЖИТИ ЖИТТЯ!
Не відкладати. На завтра, на наступний рік, на післявоєнні часи.
За кілька місяців життя змінити дуже важко, однак точно можливо розпочати шлях в цьому напрямку з ретельного аналізу (аудиту) свого поточного життя…
В цьому коучинг дуже-дуже кайфовий, доцільний, корисний, комфортний та цікавий інструмент.
І мною особисто керує доволі егоїстичне переконання: чим більше довкола мене здорових (фізично та психічно), реалізованих, щасливих людей, тим кращим є і моє життя і життя моїх дітей!)
Пс: а Ірина, про яку йшла мова вище, минулого місяця відвідала з сім’єю прекрасний спа-санаторій у Трускавці, відновила заняття тенісом та запускає новий стартап)