Історія меланхолії

 «Історія меланхолії», Карін Юханнісон, для блогу Фройд би плакав

Часто можна почути: «депресія — вигадка, раніше люди працювали багато і не страждали». А ще не хворіли на рак, СНІД і легко народжували дітей прямо в полі. Звісно, це оманливе твердження, раніше просто не було можливості діагностувати різні фізичні та психічні захворювання. У книзі Карін Юханнісон «Історія меланхолії» йдеться про те, як у суспільстві різних років називають почуття втрати, туги і втоми, і з якого моменту вони стали діагнозами.

Деякі дослідники стверджують, що нам ніколи не зрозуміти психічні стани минулого і не перекласти старі поняття новою мовою. Хтось вважає, що «меланхолія» — стара назва депресії, але це лише підтверджує сконцентрованість кожного часу на своїх моделях розуміння цього терміну.

Карін Юханнісон — дослідниця культури повсякденності, антрополог та історик медицини. Вона не трактує почуття людей, а лише спостерігає за ними.

Мета її книги — визначити роль меланхолії у культурі різних років.

Традиційно історія меланхолії поділяється на п'ять етапів:

в античності — щось середнє між геніальністю та хворобою;

Середньовіччя — моральна аномалія;

від Ренесансу до романтизму — екзистенційна драма;

в сучасності, особливо після Фрейда, термін сприймається як захворювання.

Крім того, від меланхолії як форми психічного стану відділяється безліч різних типів і видів. Юханнісон описує такі:

акедія — зневіра, психічне вигорання

сенситивність — надмірна, хвороблива чутливість

сплін — симбіоз відрази до життя і нудьги

інсомнія — безсоння, яке зводить з розуму

фуга — синдром волоцюги, тяга до мандрів

нервозність — тривога, що викликана технічними прогресом та урбанізацією

фатіг-синдром — повна знесиленість

аномія — різкі зміни настрою від апатії до ейфорії, від пригнічення до поспіху.

Але яка б різні обличчя не мала меланхолія, як би не відрізнялася вона у аристократів і бідняків, чоловіків і жінок, у неї завжди були спільні риси та симптоми: страх, туга, печаль, порожнеча, і, найголовніше, відчуття втрати чогось незрозумілого, нематеріального.

Таким чином, спостерігаємо як меланхолія немов переодягалась в різні наряди, залежно від того, як її було готове сприйняти суспільство: з містичного досвіду на тенденцію моди і, з рештою, на діагноз. Дещо нам вже ніколи не буде зрозумілим, наприклад, відчай середньовічної людини-вовка, але щось залишається цілком сучасним, як емоційне спустошення.

Ця книга позбавлена практичних рекомендацій лікування від меланхолії, але вона інформативна та пізнавальна. До того ж дає зрозуміти, що будь-які страждання — не унікальні, а одже існує шлях їх подолати.