Генетично модифіковані Т-клітини

Онкологія - слово, котре одночасно і лякає, і бентежить. Через складність лікування багато випадків, на жаль, закінчуються летальним результатом. Невже звичні хіміо- та радіотерапії - це все, що може запропонувати сучасна медицина?

Звісно ж ні. Життя не стоїть на місці, наука також: нещодавно група вчених з університету Міннесоти запропонувала генетично змінювати Т-клітини, аби ті більш ефективно боролися із раком.

Результати роботи опубліковані в журналі "Nature Communications" та на сайті ВНЗ.

Напівпросторове зображення Т-клітини, отримане за допомогою ідентифікації наночастинок.

Суть експерименту

Як зазначають вчені, ця робота спрямована не тільки на підвищення цитотоксичності іммуної системи по відношенню до пухлини, а й на збільшення мобільності Т-клітин у патогенному середовищі.

"Ракове новоутворення - це своєрідна смуга перешкод, і Т-клітини повинні пройти крізь ці тернії, аби досягти мішені", — сказав Паоло Провензано, один з авторів цього дослідження.

Хоча потрапити у пухлину відносно легко, пересуватися у такому жорсткому, ниткоподібному середовищі дуже проблематично. Ситуацію ускладнює і той факт, що Т-клітини ризикують життям, оскільки енергетичні ресурси обмежені, а надходження нових блоковане.

Використовуючи модифікацію генів Т-хелперів, що відповідають за амебоїдний рух, вдалося значно підвищити рухливість і, як наслідок, активність імунних агентів у чужорідному мікрооточенні, у даному випадку - новоутворення підшлункової залози.

Задля побудови напів- та трьохвимірного зображень застосували виялення анізотропного наноколагену, що контрастно продемонструвало рух навіть окремих псевдоподій клітин, як наприклад у цьому відео.

Крім того, була проведена модифікація Т-кілерів мишей з метою підвищення цитотоксичності. І хоча протиракова здатність майже не змінилася, редагування геному пройшло успішно.

Знімок Т-клітини. Червоні ділянки - зони концентрації F-актину.

Результати та перспективи розвитку

Казати про точне значення "прискорення" Т-клітин досить важко, бо швидкість сильно залежала і від рельєфу зони, в якій рухався імунний агент. Загалом можна стверджувати, що за рахунок зміни ДНК і відповідних речовин значно зросла пластичність і, зрозуміло, здатність до "протиснення" крізь щілиноподібні простори.

Автори зазначають, що подальше вивчення впливу на конкретний ген допоможе краще зрозуміти алгоритм механічної взаємодії імунних та ракових клітин, а також підвищення вбивчої сили наших захисників. Сподіватимемося, що це дійсно може дати поштовх у терапії онкопатологій.