І з непочатку в небуття!

Ой, ля

І з непочатку в небуття!

І хтось мовчить — хтось зрадив.

А хтось кричить — і правду.

Тримає меч іщє за спиной —

Допоки кличеш ти його в родину.

Тут хтось любов'ю криє,

Ну а в очах — повія.

В обіймах душать стиха,

І з посмішкой — суцільне лихо.

Та й отаке)