ІСТОРІЯ СОРОМУ

Друзі, готувала вам пост про сором, який містив рекомендації щодо подолання цього стану, але зрозуміла що цього буде недостатньо, щоб збагнути всю суть цього почуття.

Тому що не розуміючи глибинних витоків формування цього почуття протягом багатьох століть, ми не можемо і пояснити собі природу цього базового почуття.

Тому хочу почати з історії сорому, тому що вона відображається у внутрішній історії кожного індивідуума так чи інакше в сучасності.

В античній Греції саме філософи ввели до пантеону грецьких богів Айдос – богиню сорому. Відмінністю античної цивілізації від ранніх монархій стала активна життєва позиція кожного громадянина.

І якщо принципом монархій був девіз «бути як усі», то античний грек керувався принципом «бути найкращим серед багатьох»
Ця позиція сформувала кілька установок на сором, який проявлявся скоріше у соціальному житті, ніж в особистому.

Сором розглядався в античній Греції, як почуття, яке виникає у присутності іншого. Існувала думка, що причина сорому криється не в самій людині, а поза людиною, у суспільстві.

Ця позиція має історичне підкріплення ще за часів Платона, Арістотеля. У діалозі "Євтофрон" Платон каже, що

страх неминуче виникає там, де є сором. Подібним чином, як соціальний феномен, розглядає сором і Аристотель.

Пізніше відбувається розпад Західної Римської імперії, який ознаменував початок нової епохи — Середньовіччя.

І тут починається найцікавіше для нас, адже до середньовіччя поняття сорому не стосувалося тілесності, а лише зовнішніх форм прояву індивіда в соціумі.

Сором християнина, що переживається ним у зв'язку з гріхом, не відноситься до тих видів сорому, коли той, хто соромиться шукає поблажливості до нього від оточуючих.

Наприклад, сором своєї тілесності – не перед оточуючими: «Почуття сорому свого тіла, деякого свого неподобства...є одним з найглибших і наймістичніших самовідчуттів» - славлять почуття сорому, яке виступає як своєрідний діалог з Богом (це перед Богом соромно за « неподобство свого тіла)

Позасоромний простір у християнстві – це простір безпосереднього спілкування з Богом, решта простору наповнюється соромом.

ПІСЛЯ - «І розплющились очі у них обох, і впізнали вони, що голі, і пошили смоковне листя, і зробили собі опоясання. І почули голос Господа Бога, що ходить до раю під час дня прохолоди; І сховався Адам та жінка його від Господнього лиця між деревами раю. І покликав Господь Бог до Адама та й сказав йому: Де ти? Він сказав: Твій голос я почув у раю, і злякався, бо я голий, і зник. І сказав: Хто сказав тобі, що ти голий? Чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти? Адам сказав: Жінка, яку Ти дав мені, вона дала мені від дерева, і я їв. І сказав Господь Бог до жінки: Що це ти зробила? Дружина сказала: змій звабив мене, і я їла.

Зверніть увагу на те, що відбувається, коли вони знайдені. Адам звинувачує Єву, а Єва звинувачує Сатану.

Сором був одним із перших плодів гріха, а осуд – його прямим результатом. Тобто спочатку був сором.

Джерелом бід людських проголошують — первородний гріх, який в Книзі Буття трактувався як ГРІХ ГОРДИНІ людини та її виклику Богу, — АЛЕ В СЕРЕДНІ СТОЛІТТЯ ЦЕЙ «ГРІХ» УСПІШНО ЗАПИСАЛИ В ГРІХ СЕКСУАЛЬНИЙ. Відбулася підміна понять.

За такого осмислення вчинку Адама і Єви головним постраждалим ставало тіло. Цей феномен успішно та дуже ретельно описується у книзі «Історія Тіла в середні віки».

Наготу свого тіла їм слід приховувати. У оцінці цих наслідків первородного гріха люди Середньовіччя зайшли дуже далеко. Так,у Європі християнська релігія внесла велике нововведення: вона трансформувала первородний гріх у гріх сексуальний.

Підміна понять стала нововведенням і для самого християнства, оскільки спочатку в ньому не проглядалася така інтерпретація.

Старий Завіт припустимо не дає жодних підстав трактувати вчинок наших прабатьків подібним чином. Перворідний гріх, що став причиною вигнання Адама і Єви з раю, є гріхом цікавості і гордині. Саме так він трактується у ветхому заповіті.

Саме ж бажання ЗНАНЬ змусило першого чоловіка і першу жінку, яких спокушав диявол, з'їсти яблуко з дерева пізнання. У певному сенсі вони таким чином позбавляли Бога одного з його атрибутів - його влади. Плоть до їх падіння не мала жодного відношення. «І Слово стало тілом», – можна прочитати в Євангелії від Івана (старий завіт Ів. 1, 14). Отже, тіло начебто не вселяло серйозних підозр, оскільки цей гріх був викуплений самим Ісусом. Під час Таємної вечері тим, хто їсть Його плоть і п'є Його кров (хліб та вино), Він обіцяв вічне життя.

Перетворення первородного гріха на гріх сексуальний стало можливим через те, що в Середньовіччя панувало мислення символами. Змістові та багатозначні біблійні тексти давали простір для різних тлумачень і тому піддавалися різноманітним спотворенням.

Традиційна інтерпретація Старого Завіту стверджує, що Адам і Єва шукали в яблуці сутність, яка б дала їм частку божественного знання. Однак звичайним людям у середньовіччі простіше пояснювати, що яблуко, з'їдене прабатьками людства, є символом сексуального контакту, а не символом пізнання. Ось чому ідеологічна зміна інтерпретації утвердилася без великих труднощів.

Таким чином, внаслідок тривалої та запеклої боротьби, що протікала і в ідеологічній сфері до XII століття, склалася система контролю над тілом та сексуальним життям.

Найдорожче за це довелося розплачуватися жінці. До речі, за сором свого тіла, тіла партнера багато жінок розплачуються й досі.

Найбільш явні прояви інтересу людини до тіла винищувалися, найінтимніші тілесні радості засуджувалися. Саме в Середньовіччі зникли спочатку терми та спорт, потім театр, успадкований від греків та римлян; зникли навіть амфітеатри, де можна було милуватися красою тіл у спортивних змаганнях.

Тіло розглядалося як в'язниця душі і отруйна її отрута. Отже, здавалося б властивий Античності культ тіла змінився у Середньовіччі повним його винятком із життя.

Таким чином, можна сказати, що статева природа тіла в Середні віки виявилася сильно знеціненою, пориви і бажання плоті великою мірою пригніченими. В СОРОМ став головною складовою не тільки особистих життів, а й соціуму.

Навіть християнський шлюб, який не без труднощів був затверджений законом у XIII столітті, виправдовувався прагненням, щоб зменшити бажання.

Сексуальна близькість допускалася і могла бути виправдана тільки як засіб для досягнення однієї-єдиної мети - зачаття.

«Занадто палка любов до своєї дружини є перелюбом», — повторювали церковники. Людині наказувалося приборкати своє тіло, і будь-які «відхилення» заборонялися.

У ліжку жінці слід бути пасивною, а чоловікові — проявляти активність, але не надто захоплюючись.

Для здійснення цього повороту — зречення тіла — необхідні були переконлива ідеологія та відповідні економічні, соціальні та ментальні структури. Його агентом стало християнство.

Християнство стверджувало, що СОРОМ – це голос Бога у людині. Головна таємниця сорому: як особистість приходить до оцінки свідомості, що зізнається у своїй провині.

Таким чином, можна сказати, що статева природа тіла в Середні віки виявилася сильно знеціненою, пориви і бажання плоті великою мірою пригніченими. СОРОМ проголошувався найвищою формою правильності та святості.

Вплив святого Августина виявився особливо великим. Майже всі теологи та філософи погодилися, що первородний гріх пов'язаний з гріхом сексуальним через бажання. Винятком став лише Абеляр та його послідовники, саме завдяки його послідовникам ми й бачимо цю підміну понять у християнстві.

Навіщо ти все це розповідаєш, Устино?

Як це все допомагає у боротьбі із соромом у сексуальному житті?

Розповідаю, тому що усвідомлюючи підміну понять у середні віки, маючи знання про штучне формування прихильності до сорому протягом століть, особистість може зробити висновок про витоки своїх переконань щодо сорому.

Один із методів боротьби з переконаннями, що обмежують, усвідомити виток цього переконання, шляхом аналізу історичної складової переконання.

Коли готувала цей допис для вас, використовувала джерела з трьох книг, які рекомендую вам до читання:

1.Історія тіла в середні віки

2.Неймовірна Історія сексу в ілюстраціях

3.Секс на зорі цивілізації