«Не людина, а манекен»: українська модель про роботу за кордоном, гроші і борщ

Валентині 19 років, останні три вона працює моделлю. За цей час дівчина встигла попрацювати у чотирьох країнах, зняти рожеві окуляри і побачити зворотній бік модельного бізнесу. Про «стандартний» розмір ноги, самозакоханих хлопців-моделей, гроші, кастинги, подорожі та впевненість у собі Валя розповіла спеціально для SLOG.

МОДЕЛЬ У МАЛЕНЬКОМУ МІСТІ

Я народилася і виросла в Умані – місті на 80 тисяч мешканців. Якось у 9-му класі знайома влаштувала мені аматорський фотосет, і я виставила фото у VK. Тоді мені написали з київського агентства, сказали, що в мене цікава зовнішність і запросили на кастинг. Я ніколи не планувала стати моделлю, але для мене це було щось нове і цікаве, тому я погодилася.

Кастинг проходив в Умані – дівчат фотографували, щоб побачити, як вони працюють, а ще для портфоліо, бо без нього нікуди не візьмуть. Мене попросили одягнути просту одежу, але таку, що не приховує фігуру, зробили нейтральний макіяж. Усе для того, аби бачити початкові дані.

Мені сказали: «Позуй», – і я розгубилась, адже була не впевнена у собі. Це була моя перша професійна зйомка. До того я дивилася на відомих моделей, порівнювала себе з ними і здавалось, що ніколи не зможу бути такою як вони. Та після кастингу побачила отримані фотографії, мені сподобалось. Зрозуміла, що треба спробувати.

Так і закрутилося. Згодом я уклала контракт з агентством, почала ходити на кастинги та отримувати запрошення на зйомки. Мені подобався і процес, і результат. Я відчувала, як моя впевненість зростає з кожною новою зйомкою. Також це приносило перші гроші та перші подорожі – у 16 я вперше полетіла працювати у Китай.

Усе це було чимось незвичним для Умані. Одного разу у місцевому парку «Софіївка» мене фотографували в купальнику. Люди в Умані були просто в шоці, питали: а що ви тут робите? Чого ти у купальнику? В маленькому місті люди такого не розуміють – обговорюють, думають, що ти дивачка (якщо не гірше). Для порівняння, коли мене фотографували в Маріїнському парку у Києві в купальнику, люди на це не зважали – ми просто працювали.

Але попри все, ставлення оточуючих до мене не змінилось: друзі залишалися друзями, вчителі вчителями. Може дехто і заздрив, та не показував цього.

МОДЕЛІНГ І ВИЩА ОСВІТА

У випускному класі я призупинила моделінг, бо готувалася до ЗНО. Я вагалася: продовжувати працювати моделлю чи вступати до ВНЗ? Мені тоді пропонували роботу в Мілані, але я від неї відмовилася. Вирішила, що диплом все рівно потрібен, бо не знаєш, як життя може повернутися.

Моя мама – бухгалтер, і я також обрала економічний. Вирішила, якщо зрозумію, що економіка – не моє, то переведусь на заочку та повернуся до роботи. Згодом так і вийшло.

Перший рік у КНЕУ випав для мене як для моделі. Я сумлінно ходила на пари і лише іноді працювала на місцевих фотосесіях, коли виходила колекція якогось дизайнера. Хотіла брати участь в Міс університету, але там якраз були екзамени. Я вирішила готуватися, треба було все закрити. А після сесії на мене знову чекав Китай.

Я не подружилася з економікою, але що зробиш – довчитися треба. Після першого курсу я перевелася на заочку і вже рік провчилась у такому режимі. Мене все влаштовує. На сесії нічого складного немає, екзамени нормально пишу. І викладачі з розумінням ставляться до того, що я була за кордоном, що треба щось доскладати. Зі мною в групі є ще дві моделі і все добре.

Я знаю дівчат, які вчаться на денній формі та працюють одночасно. Через це пропускають багато пар і у декана один варіант – вигнати їх. Але вони не переживають, бо можна поновитися на наступний рік. Деякі моделі навіть і не вступали в університети.

Моя подруга закінчує школу і не хоче далі вчитись. Я запитала її: «Чому? Ти ж знаєш, що модель – це не назавжди?» А вона просто не бачить сенсу, не має потреби в цьому.

В інших країнах після школи немає традиційної для нас необхідності продовжувати навчання. Якщо хочеш – одразу працюй.

ПОБАЧИТИ СВІТ КРІЗЬ ВІКНА КАСТИНГІВ

Українським моделям вигідніше і цікавіше працювати за кордоном. Там більше шансів заробити. Взагалі модель – це дуже мобільна міжнародна робота.

Я вже встигла попрацювати в Китаї, Португалії, Італії і Греції. Якраз щойно повернулась з Афін. Робота полягає в тому, аби ходити на кастинги, де тебе обирають для певної фотосесії, та потім ходити на зйомки. Клієнти – це журнали і каталоги. На кастингу дивляться на тебе і на твоє портфоліо, де видно, як ти вмієш працювати та скільки взагалі було фотосесій. Якщо модель недосвідчена, скоріш за все, її не захочуть брати. Та й взагалі, ймовірність того, що тебе візьмуть, дуже мала. Ввечері, після роботи, мені ставили кастинги, щоб було більше шансів отримати нову пропозицію. У вільні дні проходила ті кастинги з ранку до вечора. Я була постійно зайнята і не встигла навіть подивитися на Акрополь.

Я не можу повністю насолоджуватися тим, що я за кордоном. Для мене це скоріше просто робота. А якщо є вільний час для прогулянки містом – немає з ким. Тому що у кожної моделі свій графік: у когось робота, у когось кастинг. І ти влаштовуєш своє дозвілля сама. Крім тих випадків, коли знаходиш друзів серед місцевих.

В Греції було сумно, тому що хотілося ловити цей момент з кимось, розділити його. Не бачу приколу подорожувати наодинці.

Та й взагалі, коли ти цілими днями працюєш за кордоном – чотири місяці! – так хочеться повернутися додому, відпочити. Буває, що я приїжджаю на 2 дні, щоб потім знову полетіти. Такий шалений ритм, нічого не встигаю. Все це непередбачувано: скажуть після кастингу, що ти їм сподобалась, пакуй валізи – і все! Тільки в Китай потрібна робоча віза, що займає час, а в Європу їдеш одразу.

Якщо говорити про адаптацію – в грецькому агентстві була дівчина, яка говорила російською, все доступно пояснювала, бо там працює багато російськомовних моделей. Та такі зручності рідко бувають. Я добре знаю англійську, але трапляються і непорозуміння, особливо коли ти тільки приїжджаєш.

Дівчатам, яким 14-15 років, взагалі складно адаптуватися. Під час перельоту їх має супроводжувати хтось з дорослих (родичі або авіалінія за доплату), бо до 16 років не можна літати самому. Якщо тобі менше 14 років, береш маму з собою, і їй також оплачують білети, проживання. Та для всіх інших – ти завжди одна, сама за себе відповідаєш, нікого нічого не хвилює. Просто модельне агентство дає роботу, ти працюєш – от і все. Але усе законно – сторони підписують контракт.

ГРОШІ ТА ПРЕСТИЖ

Всі моделі заробляють по-різному в залежності від роботи, яку їм пропонуть, досвіду та іншого.

Можна отримувати зарплату по гарантії. Наприклад, 20 тисяч гривень на місяць, і ти впевнена, що тобі їх виплатять. А можна їхати і не знати, скільки заробиш, все залежатиме від кількості робочих днів, ще й кожна робота (зйомка чи показ, - прим. ред) має свою вартість.

В Китаї дають гарантію, тому дівчата їдуть туди, щоб заробити. В Європі роблять круті фотографії, але там не працюють за фіксовану ставку. Можливо тому, що клієнтам не завжди підходить типаж моделі. Так було у моєї знайомої, яка прилетіла в Італію і залишилася без роботи. Типаж – це важливо. Ось мені немає сенсу їхати в Ізраїль – там не беруть рудих дівчат.

Також є система заробітку, в якій треба відбити мінус. Агентство оплачує переліт, проживання, інші витрати. Ти відпрацьовуєш це і починаєш заробляти для себе. Але ці гроші діляться на відсотки. Я отримую 50%, агентство за кордоном – 40%, а українське агентство – 10%. Те, що моделі казково заробляють – це неправда. Зарплати більші, ніж ті, які можна отримати в Україні, але не такі, про які мріють дівчата.

Модельні агентства часто дурять. Робота може коштувати 1000 євро, а тобі говорять, що 300. І ті гроші ще поділять на відсотки.

Взагалі у Європі розплачуються довго. В Португалії я була півроку тому, а зарплату ще не вислали. Незрозуміло, в чому там причина, постійно знаходяться відмазки, що бухгалтер у відпустці, наприклад.

Крутою вважається модель, яка працювала на показах Chanel, Dior, Louis Vuitton, Armani. Для того щоб працювати на показах такого масштабу потрібно мати всі модельні параметри, а мені не вистачає зросту. Я – 1.74 см, а треба хоча б 1.78 см. Тож я зазвичай працюю на фотозйомках. Іноді запрошують і на покази, але такі собі «несерйозні», тобто малих брендів, наприклад, грецьких. Через престиж не переживаю, я вже три роки в цьому бізнесі і робота завжди знайдеться, бо я багато і старанно працюю. А дівчина, яка один раз буде на показі Armani, може потім взагалі не отримувати пропозицій – зараз дуже багато дівчат, їх швидко замінюють. До того ж, те, що я не беру участь у показах великих брендів, не означає, що я не можу знятися для їхнього журналу. На кожен продукт є свій покупець.

СКЛАДНОЩІ

На кастингу бачиш просто мільйон дівчаток, і таких, що кращі за тебе. Починаєш думати — а що я тут роблю? З часом і досвідом, зрозуміла, що коли не впевнена у собі — це видно. Невпевненим немає що робити на кастингах. Тому я більше не боюсь.

Спочатку я і не знала, як ходити по подіуму, а зараз просто перестала помічати людей. В модельні школи не ходила, моє агентство було у іншому місті, тож я не могла відвідувати майстер-класи, які воно влаштовувало. Все, що я вмію – це виключно досвід.

Моделі переживають через те, що вони впадуть або через незручне взуття. Взагалі, мені пощастило з тим, що мій розмір ноги – 38, «стандартний». А є дівчата, в яких 40-й, 41-й. На показах дають 38-й, і нікого не цікавить, чи тобі підходить, в них іншого розміру немає. Це твоя проблема. Тобі боляче, але не можеш цього показувати, маєш впевнено йти.

На одному показі на моїй сукні були висюльки з камінців, які пообдирали чорні колготи - дизайнери не продумали цей момент. Добре, що здалеку не дуже було помітно.

У Китаї люблять незвичні образи: лице повністю розмальовують, підбори дають двадцять сантиметрів – мода в них така. Це гарно виглядає на фотографіях, але моделі мучаться. Моїй знайомій якось наклеїли щось на брови, а коли знімали – то разом з бровами. В більшості випадків це не компенсується.

А ще постійне очікування. Я дуже нервую, коли приїжджаю о шостій ранку, а показ починається о восьмій вечора. В десять я вже готова. Є ще репетиція, а весь інший час ми просто чекаємо. І так всюди! Ніхто не знає, чому так. Я зазвичай читаю книги або видаляю фотки на телефоні – їх дуже багато.

Локації для показів – це зазвичай масивні будівлі, де проводять виставки, а ще там не ловить wi-fi. Тому багато витрачаєш на мобільний інтернет. Поповнюєш телефон на місяць на 40 євро, а гроші закінчуються через два тижні. Одного разу я витратила на інтернет сто євро – зі своєї кишені. Як і проїзні на метро, плата за таксі – це все мої особисті гроші.

Добре, що агентство оплачує перебування в модельних апартаментах. Це квартира, де живе 4-6 дівчаток. Буває, зустрічаються дивні сусідки – ті, хто навіть не вітається. Або не прибирають за собою, розкидають свої речі в спільних кімнатах. Знаю випадки, коли дівчата б’ються, якщо щось не поділили. Коли в апартаментах одна ванна – це завжди черги. Всім вона потрібна: зранку – готуватися, ввечері – після роботи, коли всі втомлені.

Кожен день по-своєму складний. Ти можеш не поїсти, тому що всі дуже поспішають. От фотограф може перекусити чи перерву зробити, а ти постійно позуєш чи змінюєш одяг. В Китаї погодинна оплата, і клієнт не хоче переплачувати.

Тому після кожного нового образу на тебе накидуються людей вісім і перевдягають. Якщо це каталог, за день може бути 130-200 луків – стільки разів ти змінюєш образ.

В Європі платять за всю роботу, тож ніхто не поспішає – мені так легше.

Одного разу я провела на зйомці 16 годин, в Шанхаї, на березі моря. О п’ятій мене почали готувати. Знімали поки сонце не зайшло, потім продовжили фотосесію в студії. Я була дуже виснажена, бо прокинулась о четвертій ранку, позувала цілий день під сонцем, уся згоріла – мене ніхто нічим не намастив. На студію їхали три години і працювали там ще три. Цей день я запам’ятала назавжди.

Зазвичай клієнт замовляє на обід щось з Макдональдса. В Греції купляли шаурму чи шашлики. Моделі частіше обирають салат. А я люблю нормально поїсти, бо тим салатиком ніколи не наїмся. Мені пощастило, я маю гарний метаболізм і можу їсти все, що хочу. Багато дівчат слідкують за своєю фігурою, правильно харчуються.

За кордоном сумую за українською кухнею, маминими стравами. Коли їду на роботу, беру з собою продукти, щоб там готувати. В Китаї, наприклад, буряка немає, то і борщу не звариш. Та й часу не вистачає. Це мене хвилює, тому що починаються проблеми зі шлунком через таку роботу.

Якщо є час, йду в спортзал, тому що знаю – це необхідно. Не можна постійно їсти і нічого не робити. Але коли працюю, то багато проходжу пішки – це вже добре. Більшість моделей займаються спортом. Це йога зранку або спортзал ввечері.

КОЛЕГИ ТА КОНКУРЕНЦІЯ

Серед колег в мене багато друзів: з Угорщини, Польщі, Канади та й взагалі по всьому світу. Можу написати їм, якщо буду в їхній країні, запропонувати зустрітись. І ми зустрінемось. Всі дівчатка – конкурентки? Це неправда.

З хлопцями складніше. Моделі, з якими я стикалась, були самозакоханими. Наприклад, у хлопця в 30 років немає нічого: ні сім’ї, ні грошей. Та він – модель, пуп землі, знімається на фотосесіях і милується собою. Ходить на вечірки, тусується, кайфує. В нього немає ніяких цілей. Це такий спосіб життя.

Дівчата зазвичай свою самозакоханість не показують. Навпаки, на роботі іноді гноблять тим, що ти модель. Вся команда вище за тебе, можуть ставитися до тебе зверхньо, і це пригнічує. Але хлопцям байдуже, вони надто впевнені у собі.

Які можуть бути відносини з ними? Це курортний роман на один місяць. У мене багато знайомих, які у поїздці зустрічалися з хлопцями-моделями. Він, наприклад, із Австралії, а вона з України. Коли закінчується строк контракту, вони летять по домах. Деякий час ще переписуються, а потім – все. Ніякого майбутнього в цих відносин немає. До того ж, більшість з них – бабії, адже так багато красивих дівчат поруч. Мені такі хлопці не подобаються. Я ніколи в житті не була б із хлопцем-моделлю, бо те, що він гарний – нічого не значить.

Часто дівчата-моделі виходять заміж за дизайнерів або інших відомих представників індустрії. Не знаю, чи це жага до грошей та статусу, чи щось щире. В мене такого досвіду не було, у моїх знайомих теж, і я навіть не хочу з цим зв’язуватися.

Одяг, що придумують дизайнери – я його не розумію. Незручні сукні, в яких тільки фотографуються, а ходити нікуди не можна. Як на весіллях – купують щось красиве, а потім цілий день страждають. Напевно, потрібно мати творчу уяву, щоб розуміти це мистецтво. В мене такої немає.

ПЛЮШКИ

Мене часто запитують, чи дарують щось після роботи. А хто сказав, що дизайнер повинен щось дарувати моделям? Тільки якщо ти їм дуже сподобалась можуть так зробити, але просто символічно. Коли я знімалась у Michael Kors, мені віддали кепку, бо я сказала, що в них класна колекція. Буває і таке, що ти можеш обирати – гроші чи щось з речей.

Найкраща країна для вечірок – Китай, Пекін. Деякі моделі навіть заробляють на цьому. Заклади платять за імідж (десь 1000 гривень за ніч), бо до них приходить більше людей, коли там відпочивають моделі. Але я не люблю такі вечірки і не розумію людей, які прийшли з роботи та йдуть у клуб, гуляють, п’ють. А зранку в них знову робота. До речі, так можуть і звільнити. Коли я була в Китаї, іноді дівчата приходили о п’ятій ранку з клубу, і в них не було сил йти працювати. Якщо це один раз – то ще нічого страшно, просто агентство відчитає і все. Але якщо це повторюється, то можуть змусити купляти білет назад за свій рахунок. Якщо тебе виганяють, то гроші не виплачують зовсім.

Якщо обирати країну для життя, то мені сподобалось у Португалії. Клімат теплий, у грудні 20 градусів тепла. Люди товариські, завжди допомагають. Архітектура. Море поруч. Але я не впевнена, що взагалі хочу жити за кордоном, бо дуже прив’язана до України, своїх батьків, до рідного міста. Хіба що знайду у Португалії чоловіка, тоді переїду. А якщо це буде українець – то ні.

Більш за все мені у роботі подобаються подорожі, пізнання світу, спілкування з людьми. Можеш обмінюватися думками, підтягувати англійську. Живеш у різних країнах місяцями. Я ніколи в житті не полетіла б за власним бажанням у Китай, наприклад. А так, по роботі була там двічі. Це вже не Україна, це інший світ і у них є чому навчитися та на що подивитися. Це класна можливість! До того ж, ще й заробляєш гроші. Я з 16 років себе забезпечувала, була самостійною – це важливо, я вважаю.

Робота в цій сфері навчила мене, що потрібно завжди ділитися своїми думками, говорити, що не подобається, боротися за свої права.

Бо люди будуть думати, що тебе все влаштовує і почнуть користуватися тобою. Це і про гроші – треба дізнаватися, скільки коштує та чи інша робота, тому що всі можуть дурити.

Я стала наполегливою, впевненою у собі, самостійною – не потребую чиєїсь грошової підтримки. Моделі не так багато заробляють, що можуть одразу купити квартиру, але я відкладаю і у мене є така ціль.

ВІШАЛКА?

Звісно, не хочеться, щоб до тебе відносились як до вішалки. Але так воно є. Коли це фітинг (від англ. fitting - примірка) або щось для шоуруму – ти просто приміряєш речі, тобто працюєш манекеном. Кліент дивиться не на тебе, а на те, як виглядає на тобі його одежа. Складність в тому, що треба переодягатися багато разів, це втомлює.

З боку ставлення людей, в більшості випадків все нормально. В Японії, кажуть, взагалі як до богині ставляться – роблять маски на обличчя перед макіяжем, захоплюються тобою. А в Китаї все навпаки. Я говорила з жінкою, якій вже 40 років, і в юності вона була моделлю. Тоді закордонні дівчата тільки починали їздити в Китай на заробітки. Китайці трусилися над ними, величали, поважали їх. Зараз же відносяться як не до людей. Це засмучує, бо я не хочу такого ставлення до себе.

Часто все неорганізовано, непродумано, і тоді щось не виходить. Вони можуть зірватися на тобі і поскаржитися в агентство. А можуть і не скаржитися – все одно по обличчях видно, чи задоволений клієнт.

МОДЕЛЬ НА ПЕНСІЇ

В мене в голові завжди було таке: «Я – не модель і це не моя професія». Звичайно, подобається процес, а ще більше результат. Люблю свої фотографії і мені приносить задоволення те, що фотографії подобаються й іншим, – це нагорода за роботу, крім зарплати. Та для мене це більше хобі.

Є жінки, які і у зрілості гарно виглядають та продовжують працювати моделлю. Деякі просто залишаються у цій сфері, створюють агентства, стають дизайнерами. Це не про мене. Поки що я працюю, подорожую і вчуся.

Але не думаю, що моделінг – та робота, якою можна займатись все життя. Це складно – у тебе ніякого особистого життя та ніякого саморозвитку – на це просто немає часу, адже ти завжди в роз’їздах, працюєш від ранку до ночі.

Через пару років закінчу університет та зав’яжу з цією роботою. Можливо, якщо будуть короткострокові пропозиції на тиждень або два, то буду погоджуватись. А так – хочу відкрити свій бізнес (хоча не знаю ще, який саме). Хочу подорожувати, але не як на роботі, а нормально. Хочу сім’ю – напевно, десь у 25. Не знаю, як вийде, але думаю, що в мене все попереду.

Текст: Юлія Цимбал

Героїня: Валентина Блінова

Підписуйтесь на канал SLOG в Телеграмі і на Фейсбуці!

Нових героїв для історій пропонуйте сюди.