Нас озброїли бейсбольними битами: сповідь касира Червоного маркету


Провчившись рік в університеті, Олександра шукала літнього підробітку. Знайти роботу за фахом не вийшло, натомість дівчина отримала найдивніший досвід у своєму житті: кілька місяців пропрацювала касиром у магазині «Червоний маркет». Що ховається за лаштунками полиць з дешевими товарами — читайте у відвертій розповіді Олександри спеціально для SLOG.


Миниатюра: Ладик

Як я потрапила в «Червоний маркет» і навіщо це було потрібно?

Свої перші студентські канікули я вирішила провести з користю — ще у травні почала шукати роботу. Мені було 18, і я рік провчилась на журналістиці в Університеті ім. Грінченка. Мріяла про фахову роботу, але Work.ua у цьому не допоміг — натомість я отримала тонну пропозицій про заробіток за принципом піраміди, трикутника і «це взагалі не така схема, ви послухайте».

Зібралась в офіціанти, але заробітна плата мене, м’яко кажучи, відштовхнула. І навіть три дні пропрацювала в трейдинговій конторі (це щось на кшталт ігор на біржі). Навіть договір про нерозголошення подробиць підписала! Але чи то гучна музика, чи 9-годинне сидіння за телефоном, чи то відчуття неправильності усього цього, мене так виснажили, що на четвертий день я «захворіла», а на п’ятий — звільнилася.

Тоді й натрапила на вакансію продавця-касира в «Червоному маркеті». Основним аргументом «за» було розташування супермаркету — за 3 хвилини від дому. Адміністратор на перший погляд був дуже ввічливим і наобіцяв мені золоті гори: оплачуване на повну ставку стажування (300+ гривень на день), купа надбавок, індивідуальний графік і приємний колектив. Кращого годі й бажати.

Як воно — працювати продавцем у «дешевому» магазині

Мене одразу попередили, що перші три дні — стажування, а отже я маю показати себе якнайкраще. І я намагалася.

У перший же день мені доручили допомогти з планограмою (правильним розташуванням товарів на полицях). Саме тому з магазину я вийшла за півтори години після закінчення моєї 10-годинної зміни (О котрій? О 22? 23? Вже й не згадаю). Після підйому о 6, щоб на 7 потрапити на роботу — це було вкрай виснажливо.

Наступного ранку був так званий «довоз» (це коли до магазину привозять товар). Я цілісінький день бігала з товаром до продавців з більшим досвідом, з питанням: «А це де лежить?». Ноги ввечері гуділи так, наче я пробігла марафон.

Останній день мого стажування увінчала перевірка з офісу. Це коли серйозний дядечко ходить по торговому залу, перевіряє чистоту, відповідність цінників і спостерігає за персоналом, а потім рахує помилки і виписує штраф усьому магазину. Мене попросили ходити по залу зі сканером і робити вигляд, що я дуже досвідчений працівник, хоч я навіть цінники друкувати не вміла.

Потім було два вихідних — тоді я ще не знала, що за півтора місяці така розкіш буде у мене лише двічі. Та й то, це «двічі» я ледь випросила. Мені в прямому сенсі довелось плакати і пояснювати про день народження бабусі й молодшого брата, який дуже скучив.

Для чого продавцю бейсбольна бита

Одразу після працевлаштування мені розповіли, що під касою і на складі зберігається по бейсбольній биті для самооборони. «Смішний жарт», — подумала я. Хоча коли побачила, що бити реально знаходяться під касою і на складі, то трохи занервувала. І не дарма.

Був теплий літній день, коли хлопець не старше 25-ти, не дуже приємної зовнішності та явно під впливом наркотичних речовин, завалився в магазин і прямим ходом вирушив до парфумерії. Цей товар в подібних магазинах крадуть найчастіше, і коли хтось так стрімко до нього прямує, продавці насторожуються. І цього разу консультант таки помітила крадіжку. Після зауваження чоловік схопив працівницю за руку, почав кричати й погрожувати. Пощастило, що на складі була старша продавчиня, а поруч із нею — бита. Вже за хвилину настирному покупцю прилетіло по хребту. Товар повернули, записи з камер — стерли (задля запобігання зайвих наслідків), а честь консультанта — зберегли.
І чомусь інтуїція мені підказує, що биткою скористалися точно не вперше і, мабуть, не востаннє.

Ось такі проблеми магазинів «для населення з середнім і низьким рівнем достатку» (саме так себе позиціонує себе «Червоний маркет»). І пов’язані вони не з тим, що там дешево, а з тим, що знаходяться вони, по-перше, в тих районах, де дешевша оренда, по-друге, не в торгівельних центрах, де є додаткова охорона, і по-третє, часто поруч з великими автобусними зупинками, вокзалами тощо, де потік людей сильний і люди бувають різні.

«Поверніть мені мої 10 копійок!»

У нас у магазині існувало правило: пенсіонерам, дітям, мамам і татам з дітьми завжди віддавати решту до останньої копійки. Іншим — по ситуації. Наприклад, у нас був справжній дефіцит 10-копійкових монет. Моєю коронною фразою було: «А 10 копієчок буду вам винна». І якщо більшість покупців адекватно на таке реагувала, то були й ті, кому подібні прохання давались складніше.

Одна пані навіть встигла зробити висновки про мої інтелектуальні здібності, поки я по копійці збирала її решту. А потім почала кричати, що поспішає на маршрутку і вимагала від мене пришвидшитись. Але, ви самі розумієте, ображений касир — повільний касир.

А ще був випадок, коли мені повернули товар (банку клею на 70 мл). Бо в нас з акцією він на 10 копійок дорожчий, ніж в канцелярці на базарчику без акції! І через специфіку товару я було подумала, що жіночка просто підклеїла що їй треба було і повертає товар. Але ні, упаковка була ціла, її справді обурила розбіжність у ціні.

Якось я поскаржилась покупчині, що в касі ніколи немає дрібних монет. І за годину вона розрахувалась вищезгаданою дрібнотою. Тобто не просто дала мені гривню чи дві, вона принесла 30 гривень по 10 копійок. А потім ще 6 гривень по 50 докинула. І ще «погрожувала», що це не все, але я її в нас в магазині більше не бачила. Або схаменулася, або прийшла не на мою зміну.

Що робити, якщо зникне світло?

Знеструмлення — це не перерва і не вихідний. Це коли весь персонал бігає по магазину і пише штрих-коди, а двоє касирів вручну пишуть чеки, рахують суму покупки і решту. Ми навіть номери кредитних карток переписували.

А потім, коли світло поверталося, вся зміна працювала над внесенням цих чеків у базу. Одного разу за цим заняттям пройшла ціла ніч. Частина людей після цього лишилася на ще одну зміну, але не я.

Якось прийшла пані, якій чек, написаний від руки, не здався хорошим варіантом, і вона попросила дати їй друкований. На пояснення, що касовий апарат не працює коли відсутнє світло, вона почала голосно і наполегливо вимагати зустрічі з адміністратором. Ми запевнили, що наступного дня вона зможе отримати свій чек в друкованому вигляді.

У мене до вас є одне запитання: наскільки очевидно, що при знеструмленні розрахуватися карткою не можна? Ну, щоб ви знали, це не очевидно. Бо чоловік, із зовнішністю мега-успішного бізнесмена, влаштував цілий скандал і авторитетно зауважив, що раз ми вже не попередили його, що термінал не працює, то повинні вигадати спосіб розрахувати його безготівково. Ми розвели руками і показали, де найближчий банкомат. Погані, дуже погані продавці.
«Чому для таких випадків немає генераторів?» — запитаєте ви. Так вони є! Але зберігаються зазвичай не в магазинах і вистачає їх не всім.

Що таке план продажу і чому від нього залежить все

Кожен магазин в мережі має норму продажів на день. Якщо середній рівень виконання плану понад 95%, то ви отримуєте +10 гривень до зарплатні за день (а це 360 гривень у великих магазинах Києва). Окрім цього, необхідно продавати акційну продукцію, слідкувати, щоб середній чек становив не менше 60 гривень і не падав відсоток покупців із картками. Кращі показники — більше грошей.

І якщо ви думаєте, що це простіше простого, то ви помиляєтесь! Знаєте, як важко набридати людям своїм «Давайте оформимо вам картку безкоштовно» і «А порошок пральний не бажаєте? Він по акції». Враховуючи постійні нападки в стилі «Я прийшла на касу, щоб ви мене розрахували, а не поговорили зі мною» і «Давайте без оцього вашого, я поспішаю», гроші діставалися важким трудом.

Наприклад, я двічі плакала просто на касі, бо «Ти тупа як пакєтік!», «Щоб твоя мама так страждала, як я в цій черзі». Але вже через місяць роботи я могла спокійно відповісти: «І вам гарного дня. Підходьте наступний». Проте зовсім не переживати я так і не навчилась.

«А чому у вас так дешево?»

Спершу я сама задавалась цим питанням, але вже за два тижні стало зрозуміло, що товар до магазину зазвичай потрапляє не кондиційний (тобто такий, що в інших місцях вважався би зіпсованим). Знаєте оці історії, де впала палета з товаром, дві банки розбилися, а решту списали? Так от, працівники складу продають такий товар за копійки таким мережам як Червоний маркет, аби хоч якось перекрити збитки.

Окрім цього, є виробники, які через свою якість на масовий ринок вийти не можуть. Вони потрапляють у подібні місця, де стають не менш популярними, ніж флагмани.

Бувають і звичайні закупки, типу туалетного паперу, деякої хімії та косметики, але такі товари не надто відрізняються ціною від інших магазинів.

А ще власники економлять на умовах та безпеці праці, податках, гарантіях при пошкодженні та крадіжці товарів. Якщо вкрасти мило в «Сільпо» чи «Новусі», то його вартість перекриється націнкою на інших одиницях цього товару, а в Червоному маркеті суму збитків спишуть з працівників. Ще один спосіб економії — відсутність соціального забезпечення, медичної страховки, оплачуваної відпустки (яка і так становить лише тиждень на рік), лікарняних та інших благ.

Чи безпечно купувати в ЧМ?

Я купувала різні товари і страшного лиха не помітила. Але це були відомі бренди. Засоби гігієни все одно викликають у мене сумніви. Як і білизна, зроблена з поганої тканини. Вона не викличе страшних алергій і заражень, проте зробить вам неприємність, зіпсувавшись після другого прання.

Косметика і парфумерія — це окрема тема. Там немає супердорогих і відомих брендів (за винятком пародії на Huda Beauty). Зате є дешеві аналоги, які можна використовувати, якщо ви не алергік і готові до сумнівної якості продукту.

Чи є у «Червоного маркету» конкуренти?

Безумовно, ця мережа зараз є найбільшою в Україні, але конкуренти є у всіх. Наприклад, досить активно розростається київський аналог «Півціни на все». Їх головна перевага — наявність продуктів харчування. Якими я, до речі, успішно отруїлась. Їла, здається, якесь печиво в глазурі.

Є немережеві супермаркети («Тут дешевше», «Все по смішним цінам» тощо), які на першість не претендують, але конкуренцію створюють. Та й припускаю, що по країні існують місцеві мережі, про які мені просто невідомо.

Чому мене навчила ця робота?

По-перше, я навчилася цінувати себе і свою працю. Адже якщо на початку я боялася просити вихідні, то перед звільненням сама створювала свій графік і виконувала лише посильну роботу. А ще я розставила свої пріоритети і поставила конкретні цілі: як мінімум, ніколи не працювати більше в подібних місцях, як максимум, взагалі забути туди дорогу. А потім звільнилась.

Ні, моє звільнення не було шоком для магазину чи наслідком скандалу. Я прийшла туди до осені, до осені й змилась. Але переконана, що якби хотіла влаштуватися туди на постійній основі, все одно довше не протягнула б. Дуже виснажливо, а в моєму випадку ще й відповідально. У якийсь момент адміністратор вирішив, що місяць роботи — достатній досвід, щоб довірити мені ключі від сейфу і право на перерахунок каси.

Та я не шкодую про цю роботу, бо знайомства з новими людьми і круті навички я точно отримала. От ви вмієте підбирати людям парфуми, не розбираючись у них? А продати миюче для туалету людині, яка прийшла по навушники, зможете? А заткнути грубу жіночку без хамства і сліз у вас вийде?

Одним словом, пригода вийшла вдала, але порадити її вам я не можу.

Текст:

Олександра Чагарна
Юлія Ткачук


Підписуйтесь на канал SLOG в Телеграмі і на Фейсбуці!

Нових героїв для історій пропонуйтесюди.