Соя: розкриваємо секрети
Колісник Сергій Іванович, кандидат с.-г. наук, с.н.с., заступник директора з науково-інноваційної діяльності
Кобак Світлана Ярославівна, кандидат с.-г. наук, с.н.с., завідувач лабораторії технології вирощування сої та зернобобових культур. Інститут кормів та сільського господарства Поділля НААН
Лабораторія технології вирощування сої та зернобобових культур створена в 1991 році. З 1998 по 2010 рік я був завідувачем цієї лабораторії, з 2010 року по теперішній час завідувачем є вихованка нашої лабораторії Світлана Ярославівна Кобак. Тому на частину запитань дам відповіді я, а на деякі – Світлана Ярославівна.
Основними напрямками наукових досліджень нашої лабораторії є:
- дослідження генетичного потенціалу сортів сої та нішевих зернобобових культур за різного рівня інтенсифікації технологій їх вирощування;
- дослідження закономірностей прояву абортивності плодоелементів при формуванні продуктивності сортів сої, різних за типом росту та розроблення адаптивних технологій їх вирощування;
- розроблення концептуальних принципів формування кормової продуктивності сої та кукурудзи за різних рівнів інтенсифікації технологій їх вирощування вкороткоротаційних сівозмінах;
- оцінка фітосанітарної ситуації у посівах однорічних зернобобових культур і сої та розробка системи захисту їх посівів від шкодочинних організмів.
Сергію Івановичу, як Ви оцінюєте ринок сої? Наскільки вирощування цієї культури є перспективним для України?
В Україні соя є стратегічною культурою у підвищенні культури землеробства, родючості ґрунту і розв’язанні продовольчої проблеми. Від її виробництва залежать стабілізація землеробства, підвищення урожайності, ліквідація дефіциту білка, поповнення ресурсів жирів, запасів азоту ґрунту, економіка господарств. Вона є продуцентом найдешевшого рослинного білка. Може вирощуватися в основних весняних, післяукісних і післяжнивних посівах, та як страхова культура при пересіві озимих, які загинули у період зимівлі.
Також в країні формується конкурентоспроможна соєва індустрія: зростають рівень урожайності та виробництво соєвих бобів. Будуються соєпереробні заводи. Запроваджуються ефективні технології переробки і використання соєвих бобів у тваринництві. Україна стала лідером соєвиробництва у Європі.
Проте, в умовах інтенсифікації виробництва не завжди вдається максимально реалізувати генетичний потенціал вітчизняних та зарубіжних сортів сої та ефективно використати матеріально-технічні ресурси в існуючих технологіях. Ця проблема більш характерна для середньо- та дрібнотоварних господарств.
Як на Вашу думку чому все ж таки скорочуються посівні площі під соєю?
Процес вирощування сої в Україні до 2015 року, коли площі під соєю в Україні зросли більше 2 млн. га, на наш погляд можна назвати скоріш екстенсивним, ніж інтенсивним, зважаючи на збільшення виробництва за рахунок збільшення площ, а не підвищення урожайності (2010 р. – 1,62 т/га, 2014 р. – 2,17 т/га, 2015 р. – 1,70 т/га). Після 2015 р. (коли по всій території України спостерігалась грунтова та повітряна посухи) площі сої стрімко почали скорочуватись і в 2021 р. становлять 1,28 млн. га.
Поряд з тим, наприкінці 2017 року були прийняті зміни до Податкового кодексу України, згідно з якими експортери сої та ріпаку звільнялися від сплати ПДВ. Очікувалось, що це призведе до збільшення переробки сої вітчизняними переробними підприємствами. Проте, безпосереднім наслідком невідшкодування ПДВ експортерам стало зниження внутрішніх закупівельних цін на сою, а, відтак, призвело до зменшення площ посіву цієї культури. Так як, звільнення від сплати ПДВ для експортера означає, що останній немає сплачувати податок, але, одночасно, він позбавляється можливості отримати відшкодування податку сплаченого ним за куплену у виробника сою.
З травня 2020 року, після внесення чергових змін до ПКУ, операції з вивезення за межі митної території України соєвих бобів стали оподатковуватися ПДВ за нульовою ставкою, що дало експортерам право на відшкодування ПДВ. Вказані зміни стали позитивними для виробників сої, так як призвели до миттєвого зростання закупівельних цін на вказану культуру на внутрішньому ринку України. І сподіваємось сприятимуть зростанню посівних площ під соєю в Україні.
Сергій Іванович, які все ж таки біологічні особливості культури слід враховувати при її вирощуванні?
Соя – культура короткого дня, її рослини досить чутливі до світла і сильно реагують на довжину дня. Зменшення світлового дня прискорює цвітіння в цілому скорочує вегетаційний період. Збільшення світлового дня навпаки уповільнює розвиток сої, затримує початок цвітіння, розтягує період цвітіння, призводить до поганого запліднення, абортивності плодоелементів і подовжує вегетаційний період. Максимальне цвітіння відбувається при чергуванні 12 год. світла і темряви. Рослини сої сильно реагують на зміну тривалості дня в період від першого трійчатого листка до закінчення цвітіння. Тому добором сортів і строків сівби ми можемо регулювати посіви так, щоб період першого трійчастого листа припадав на максимально короткий день. Не можна запізнюватись із сівбою, тому що тоді у сої перший період росту і розвитку відбувається під час найбільш тривалого дня, який настає 22 червня.
Нажаль в умовах виробництва трапляються досить не професійні підходи щодо підбору сортів за групами стиглості, що призводить до зниження або втрати врожаю. Вирощування пізньостиглих сортів, особливо, небезпечно в районах Північного Лісостепу та Полісся. Так в умовах вегетації 2012, 2016, 2017 років значна площа таких сортів залишалась зимувати. А в 2013 році такі сорти у вересні перебували у фазі початку наливу насіння і вересневі приморозки знищили повністю такі посіви (відбувалась природня десикація) і 100 % втрата урожаю.
Крім цього, соя – теплолюбна культура, бо сформувалася в умовах теплового мусонного клімату. Одночасно вона пластична до умов вирощування, ареал її поширення – від екватора до 52—54° північної широти. Температура є основним кліматичним фактором, від якого залежить, де сою можна вирощувати в Україні. Потреба її до тепла зростає від проростання насіння до сходів, потім – до цвітіння, зав'язі та формування бобів та наливання, а пізніше під час дозрівання вона зменшується. Оцінка різних сортів проводиться на основі тієї кількості тепла, яке необхідне для досягнення повної стиглості. Для більшості сортів за вегетаційний період необхідна сума температур повітря вище 10 °С від 1600 – 2000 до 3200 °С.
Слід відмітити, що сходи сої витримують короткочасне зниження температури до мінус 2–3 °С і навіть дещо нижчої. Однак тривалі приморозки з температурою 2,5 °С і нижчою вже негативно впливають на сходи сої.
Якщо соя перебуває у фазі повної стиглості, то осінні приморозки до мінус 3 °С негативно не впливають на врожай насіння.
Поряд з тим, що соя є теплолюбивою культурою вона досить вимоглива до вологозабезпечення. При цьому для неї характерне нерівномірне використання вологи за фазами росту і розвитку. Для нормального набухання та проростання необхідної до 150 % води до маси насіння. Після отримання сходів до фази бутонізації, соя потребує не багато води до 30 м3/га за добу. Найбільш інтенсивне вологоспоживання відбувається у період цвітіння-формування бобів і наливу насіння до 70 % від загальної кількості. Тому всі технологічні заходи мають бути направлені на накопичення і збереження вологи в грунті.
Для сої характерна обернена залежність між водоспоживанням за періодами росту та розвитку і коефіцієнтом транспірації. В період цвітіння – утворення бобів транспіраційний коефіцієнт становить 240, а вологоспоживання – 31% від загальної потреби, яка складає біля 5,5 тис. м3/га. Максимальні показники транспіраційного коефіцієнта більше 900 відмічається у період сходи – бутонізація та утворення бобів – наливання насіння, а максимальне водоспоживання біля 40 % – у фазу утворення бобів – наливання насіння. Проте, при значному дефіциті вологи, особливо у найбільш критичний період у сої за вологозабезпечення, який включає фази цвітіння – формування бобів – наливання насіння відбувається захисна реакція рослинного організму, що призводить до абортивності плодоелементів. Втрати врожаю сої можуть сягати 40-90 %.
Дизбаланс між споживанням води кореневою системою і втратою води при диханні часто є причиною в’янення рослин. Під час посухи соя захищає себе від втрат води шляхом закривання продихів. Проте закриття пор сильно уповільнює потік води в середині рослини, знижуючи споживання елементів живлення – виникає прихований голод.
В 2015-2016 рр. ми були свідками суттєвого потепління, яке рухалось із південного сходу на північний захід, на фоні катастрофічного зменшення кількості опадів впродовж вегетаційного періоду сої. Для максимальної реалізації генетичного потенціалу потреба у волозі за вегетаційний період сої складає 320-360 мм, тоді як в умовах Вінниччини у 2015 році цей показник становив 90 мм, а у 2016 році – 137 мм. При цьому у найбільш критичний період волого споживання цвітіння – формування бобів в 2015 році дефіцит вологи складав більше 70 %, у 2016 році – 42 %. Рослини сої в результаті таких критичних умов вологозабезпечення перебували в стресовому стані, особливо це спостерігалось у найбільш відповідальні періоди росту і розвитку. Наслідки: абортивність квіток 60 %, бобів 15 %, зниження рівня врожайності насіння сої на 165 %. Реалізація генетичного потенціалу 32 %.
Соя досить вимоглива до кислотності грунту. Найбільш придатними є грунти з нейтральною реакцією рН 6,0 – 7,0. На грунтах з нейтральною реакцією створюються оптимальні умови для життєдіяльності мікроорганізмів, особливо бульбочкових бактерій, значно підвищується доступність макро- і мікроелементів в першу чергу Р і Мо. Створюються умови для формування потужного симбіотичного апарату.
Підвищена кислотність грунту негативно позначається на рості й розвитку рослин сої за рахунок зменшення доступності ряду мезо - (Cа, Mg) і мікроелементів (Mo), і навпаки, збільшення розчинності токсичних сполук Mn, Al, Fe, B та ін., а також погіршення фізичних властивостей грунту.
Негативні наслідки у сої від підвищеної кислотності проявляються у зниженні польової схожості насіння, роботи симбіотичного апарату, імунітету до захворювань, хлорозу листків, порушення мінерального живлення із-за зниження доступності Р, Са, Мо. Критична кислотність грунту для роботи симбіотичного апарату становить рН 4,2, в період цвітіння сої – нижче рН 5,5.
Місце сої у сівозміні, і який попередники найкращий для сої. Кращими попередниками для сої є: озимі та ярі колосові, кукурудза на силос, зерно і зелений корм. Не рекомендується висівати сою після бобових культур, соняшнику, ріпаку та інших, у зв’язку з наявністю спільних шкідників і хвороб.
За багаторічними даними Інституту кормів та сільського господарства НААН, сою можна висівати у сівозмінах з короткою ротацією. Досить продуктивною є ланка сівозміни «кукурудза-соя» у співвідношенні 1 : 2 та 1 : 3, продуктивність яких складає 3,0–3,2 т/га насіння сої. Урожайність зерна кукурудзи після сої підвищується на 0,3–0,8 т/га.
У середньому на 1 га соя залишає після себе в ґрунті 50-80 кг азоту, 20–25 кг фосфору і 30–40 кг калію, тому є добрим попередником під наступні культури в сівозміні.
Світлана Ярославівна, як Ви оцінюєте сортові ресурси сої в Україні. Як же правильно вибрати для себе сорт та визнатися з групою стиглості ?
Сорт – це основа формування потенційно-можливого урожаю, це фундамент технології вирощування. Перш за все сорт повинен мати максимальні параметри врожайності та її стабільності, безумовно бути технологічним, стійким до вилягання та розтріскування бобів, характеризуватись стійкістю до хвороб. На 2021 рік до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні занесено 286 сортів сої, з них 123 – вітчизняної селекції та 163 – іноземної. Вони мають різні групи стиглості, різні морфо-біологічні особливості. В такому різноманітті сортів товаровиробнику легко загубитись. Тому підхід до вибору сорту має базуватись, перш за все на групі стиглості та забезпеченістю гідротермічними ресурсами регіону, де має вирощуватись соя.
Насіння має належати до високоврожайного сорту сої, воно повинно бути доброякісним – тобто крупним, чистим, не мати домішок і збудників хвороб, з високою схожістю та енергією проростання.
Посівні якості насіння мають відповідати ДСТУ-4138-2002.
Світлана Ярославівна давайте зупинимося на технологічних операціях таких як строк сівби сої, норми висіву, густота рослин, ширина міжрядь. Я більш чим впевнена, що ця інформація буду досить цікава для наших читачів.
Основним критерієм щодо визначення строків сівби є температура ґрунту на глибині 10 см від якої залежить тривалість періоду сівба-повні сходи. За результатами досліджень проведеними в Інституті кормів та сільського господарства Поділля НААН оптимальні умови для отримання дружніх і рівномірних сходів складаються за температури 10-14 оС, в такому випадку сходи з’являються протягом 7-8 діб. Ідеально якщо сходи з’являються за 5 діб. Якщо період сівба-повні сходи затягується більше як на 10 діб, це означає, що соя посіяна надто рано або складаються негативні погодні умови. У ранніх посівів одна перевага – достатня кількість вологи, а ризиків значно більше: пошкодження ґрунтовими шкідниками та хворобами.
Календарні строки сівби в більшості зон України припадають на період третьої декади квітня - першої декади травня. За результатами досліджень Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН, в умовах Лісостепу України найкращі умови для росту і розвитку рослин складаються за сівби у строк, який встановлено за рівнем термічного режиму 10-12°С у ґрунті на глибині 10 см.
При визначенні строку сівби необхідно також враховувати біологічні особливості сортів, при цьому більш пізньостиглі сорти слід висівати на початку, а ранньостиглі – наприкінці оптимального строку сівби.
Кожен сорт, як біологічний організм, потребує відповідного просторового і кількісного розміщення на одиниці площі. Під просторовим розміщенням рослин в посіві розуміють спосіб сівби, під кількісним — норму висіву, а подальшому густоту рослин. Ці два поняття розглядаються у тісній взаємодії. Правильне просторове і кількісне розміщення рослин на площі – необхідна умова реалізації сортових особливостей сої.
За результатами досліджень встановлено: для ультраранніх сортів, з вегетаційним періодом до 90 діб оптимальною є густота рослин на період повної стиглості 700–750 тис./га; для ранньостиглих з вегетаційним періодом 91–105 діб – 600-650 тис./га; середньоранньостиглих (106–115 діб) – 500–550 тис./га; для середньостиглих (116–125 діб) – 400-450 тис. /га.
При вирощуванні сої у різний час застосовували різні способи сівби – рядковий, широкорядний з міжряддями 30, 45, 60, 70 см, стрічковий, на перезволожених ґрунтах гребеневий спосіб, квадратно-гніздовий. В результаті проведених досліджень встановлено, що кращим є такий спосіб сівби, який у конкретній зоні в найбільшій мірі відповідає біологічним особливостям сорту і сприяє кращому використанню рослинами ґрунтової родючості, вологи і світла. Спосіб сівби визначався також з врахуванням наявної техніки. Так, у 30-і роки ХХ століття на Далекому Сході застосовували звичайні рядкові посіви, в 40-50-і роки був поширений квадратно-гніздовий спосіб, завдяки якому різко зменшувалися затрати ручної праці по догляду за посівами. Після появи гербіцидів сою почали висівати широкорядним способом з міжряддями 45, 60 і 70 см.
Сьогодні сою висівають з міжряддями 12,5-30 см, так і з міжряддями 45 та 70 см, а також використовують стрічкові способи сівби за різними схемами. Слід відмітити, що як і в світі так і в Україні намітилась чітка тенденція до звуження міжрядь при вирощуванні сої. У таких посівах спостерігається рівномірне розміщення рослин на площі, формується сприятлива оптико-біологічна структура посівів, підвищується ефективність засвоювання сонячної енергії. Такі посіви значно швидше закривають поверхню поля, відповідно зменшуються втрати вологи, створюється відповідний мікроклімат та підвищується конкуренція з бур’янами, при високій культурі землеробства.
Слід відмітити, що для формування максимальної урожайності сої важливу роль відіграє оптимальна площаживлення, яка обумовлюється нормою висіву, а в подальшому густотою рослин в посіві.
Проведені дослідження показують, що оптимальна площа живлення для ультраранніх сортів при рекомендованій густоті складає 133-145 см2, для ранньостиглих сортів – 152-166 см2, для середньоранньостиглих та середньостиглих, відповідно, 180-194 та 223-248 см2.
Відомо, що ширина міжрядь визначає форму площі живлення. Ідеальна площа живлення має наближуватися до форми круга і забезпечується за сівби з шириною міжрядь 15 см. Збільшення ширини міжрядь до 30, 45 см і т.д. призводить до площі живлення, яка має форму прямокутника.
Ми не агітуємо за ту чи іншу ширину міжрядь. Виробник повинен виходити із оцінки своїх можливостей і наявності сівалок, оцінки забур’яненості, технологічної дисципліни, особливостей сорту і т.д. та забезпечити оптимальну площу живлення для того чи іншого сорту.
Так, як соя виносить сім'ядолі на поверхню ґрунту, важливим елементом при її сівбі є глибина загортання. Тому оптимальною на ґрунтах із важким механічним складом, схильних до запливання є глибина загортання – 2,5-3 см, на легкосуглинкових ґрунтах її можна збільшувати до 6 см. Результатом не дотримання оптимальної глибини загортання є ослабленні та зрідженні сходи та зниження урожайності насіння.
Чи обов’язково вносити під сою стартові добрива? Чи можна давати азот? Як впливає азотне живлення на врожай, у яку фазу його доцільно проводити і в якій нормі?
Встановлено, що на формування 1 ц насіння і відповідної кількості побічної продукції соя використовує 7,2-10,1 кг азоту, 2,4-4,1 кг фосфору, 2,2-4,4 кг калію, 2,3-2,8 кг кальцію тощо. Враховуючи потреби сої в елементах живлення на сірих лісових ґрунтах, щоб отримати урожайність насіння сої 3,0-3,5 т/га необхідно вносити під зяблеву оранку по 60 кг/га д. р. фосфорних і калійних добрив і 30-45 кг/га азотних навесні. Слід зазначити, що ця доза азоту не є шкідливою для формування симбіотичного апарату посівами сої.
Відомо, що надходження елементів живлення впродовж вегетаційного періоду сої відбувається нерівномірно, виділяється три періоди за інтенсивністю споживання поживних речовин. Так, у перший період: сходи – початок цвітіння соя споживає 6-7 % азоту, 5-6 % фосфору, 7-10 % калію; у другий період: початок цвітіння – початок наливання насіння – N 58-60 %, Р 60-65 %, К 65-70 %; третій період: початок наливання насіння – повна зрілість, відповідно, 30-35, 30-35 та 20-25 %.
Особливої уваги заслуговує азотне живлення сої, як високобілкової культури. Відомо, що азот безпосередньо входить до складу білкової молекули і середній його вміст в білку становить близько 16-18 %.
З приводу внесення азотних добрив є декілька точок зору. Згідно першої мінеральний азот під сою не потрібен, оскільки у симбіозі з бульбочковими бактеріями рослини повністю задовольняють свою потребу в азоті за рахунок фіксації його з повітря.
Згідно з другою точкою зору, під сою необхідно вносити невеликі (10-30 кг/га) дози мінерального азоту, які деякі дослідники називають “стартовими”. Вони виходять з того, що в перші 10-20 діб росту і розвитку рослин, коли бульбочки ще не утворились і не почалась фіксація азоту з атмосфери, соя використовує мінеральний азот для утворення можливо більшої площі листя, яка потрібна буде в майбутньому для успішної фіксації азоту з повітря при допомозі бульбочкових бактерій.
Деякі автори вважають, що під сою необхідно вносити середні дози (45-60 кг/га) азотних добрив, як взаємодоповнення симбіотрофного і автотрофного типів живлення рослин азотом.
Існує і четверта точка зору, згідно з якою треба зовсім відмовитись від симбіотичного азоту і бобові культури вирощувати при внесенні мінерального азоту, добиваючись від них максимально можливої продуктивності, так як для бобово-ризобіального симбіозу не завжди складаються сприятливі умови.
За результатами досліджень Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН проведення позакореневих підживлень карбамідом і карбомідно-аміачною сумішшю (КАС) у різні фази росту і розвитку рослин сої, позитивно вплинуло на формування врожаю насіння цієї культури. Результати досліджень показали, що найвища урожайність насіння сої (3,03 т/га) формувалась при проведенні двох позакореневих підживлень КАС у фазі бутонізації та утворення зелених бобів. Проведення двох підживлень азотним добривом карбамід забезпечило рівень урожайності на рівні 2,92 т/га, що більше на 0,28 т/га, ніж на ділянках без підживлення, але менше на 0,11 т/га, ніж на ділянках, де проводили два підживлення азотними добривами КАС.
Сергій Іванович, інокуляція – це модний тренд чи дійсно необхідність? Чи потрібно проводити повторну інокуляцію, якщо соя вирощується в коротко ротаційній сівозміні?
Найбільш значущим агротехнічних заходом покращення ефективності симбіотичної азотфіксації є інокуляція насіння бактеріальними добривами. Ефективність інокуляції різна і залежить від характеру взаємовідносин макро- і мікросимбіонта в кожному окремому випадку, комплексу екологічних умов, достатнього забезпечення макро- та мікроелементами. Слід зазначити, що багатьом сортам зернобобових культур властиве недостатньо високе сприйняття до інокуляції активними штамами бульбочкових бактерій, внаслідок чого їх кореневу систему заселяють «місцеві» малоактивні штами. Тому симбіоз потрібно розглядати не тільки в розрізі культура – азотфіксуючі бактерії, але й сорт – штам азофіксуючих бактерій. Застосування високоефективних в симбіозі з сучасними сортами зернобобових культур штамів бульбочкових бактерій підвищує їх продуктивність на 10-30 % і збільшує вміст білку в зерні на 2-6 %, навіть, при наявності в ґрунті популяцій аборигенних або раніше інтродукційних бульбочкових бактерій.
Нехтування прийомом бактеризації насіння призводить до того, що зернобобові культури, в т.ч. і соя перетворюється у споживача азоту, а не азотфіксатора. Попередні дослідження Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН показали, що інокуляція насіння сої бактеріальними препаратами на основі азотфіксувальних бактерій як вітчизняного, так і іноземного виробництва забезпечила прибавку урожайності насіння сої від 0,14 до 0,60 т/га або 7-28 %.
Симбіоз бобових рослин з бульбочковими бактеріями – одна із найбільш ефективних систем біологічної азотфіксації, яка має велике екологічне та практичне значення. Це багатостадійний процес, що складається з передінфекційних взаємодій, проникнення бактерій у тканини кореня, формування (морфогенезу) бульбочок, функціонування симбіотичного апарату, фіксації азоту у бульбочках, відмирання і розкладу бульбочок.
Як грунтово-кліматичні умови впливають на роботу симбіотичного апарату?
Проте у природі як рослини, так і мікроорганізми зазнають різноманітних стресових впливів. Процес симбіотичної фіксації азоту є особливо чутливим до абіотичних та антропогенних чинників, зокрема таких як дефіцит вологи, аерація грунту, низькі та високі температури, реакція грунтового розчину, достатнього забезпечення макро- та мікроелементами тощо.
Важливим чинником, який негативно впливає на симбіоз сої та бульбочкових бактерій, є кислотність ґрунту. Деякі агрономи припускаються хибної думки, що сою не можна вирощувати на ґрунтах із рН менш як 5–5,5, оскільки бульбочкові бактерії за такої кислотності «не працюють». Однак сучасні дослідження говорять протилежне: на різних типах ґрунтів з бульбочок бобових рослин виділяють ризобії, толерантні як до сильнокислих (3,0), так і до лужних (8,5) значень рН ґрунту. Це пояснюється тим, що здатність у бактерій пристосовуватись до умов навколишнього середовища, як правило, вища, ніж у рослин, тому й діапазон їхнього існування значно ширший. Відбувається наступне. У ґрунтах із рН менш як 5,5 сполуки алюмінію гідролізуються з утворенням токсичної форми алюмінію тривалентного, висока концентрація якого є основним стримуючим фактором життєздатності всіх рослин у 67 % ґрунтів. Токсична дія полягає у пригніченні росту кореневої системи та зменшенні доступності макро- та мікроелементів. Низькі значення рН ґрунту згубно впливають не стільки на бульбочкові бактерії, скільки на проникність мембран рослинних клітин, унаслідок чого бактерії не можуть проникнути всередину. Для бульбочок рН-чутливим періодом є початок інфекційного процесу, причому найуразливішим є етап прикріплення ризобій до кореневих волосків. Порушується обмін сигналами між рослиною-господарем і бульбочковою бактерією. Відбувається зниження секреції рослинами флавоноїдів, що впливає на синтез відповідних сигналів бактерій. Зниження сигналінгу призводить до блокування таких фаз, як деформація кореневого волоска та його скручування.
Необхідно створити оптимальні умови для аерації ґрунту та забезпечення вологою. Важкі, запливаючі глинисті ґрунти малопридатні для вирощування сої. Бульбочки не утворюються у сухому ґрунті, коли вологість на початку вегетації менша 50–60 % від повної польової вологоємкості. Посуха, що спричинює втрату бульбочковими бактеріями 25 % вологи, призводить до незворотного зниження їхньої азотфіксуючої здатності. Нестача вологи у пізніші фази росту призводить до відмирання бульбочок. Надлишкова вологість, за винятком тривалого затоплення, менш шкідлива, ніж нестача вологи. Оптимальний інтервал вологості для розвитку бульбочок і азотфіксації здатності перебуває в межах 60–80 % від повної вологоємкості ґрунту, мінімальна вологість ґрунту, при якій відбувається їх розвиток, становить 15-20 % від повної польової вологоємності.
У результаті стресу, спричиненого водним дефіцитом, порушуються механізм кисневого контролю, що важливо для активної азотфіксації, процесів метаболізму і функціонування бульбочок, що призводить до їх передчасного старіння.
Важливу роль у взаємозв'язках бульбочкових бактерій і сої відіграє температура. Оптимальним для формування та ефективного функціонування азотфіксуючих структур є діапазон температур від 15 до 30 °С. Активна азотфіксація і формування високого врожаю у бобових рослин, зокрема сої відбуваються при температурі субстрату 20-24 ºС.. Температура нижче 10 °С спричинює появу ознак холодового стресу. В умовах сьогодення все частіше під час вегетаційного періоду сої спостерігаються температури повітря 30–35°С. В таких умовах виявлено активний процес утворення бульбочок на коренях сої, проте азотфіксація відсутня.
Слід наголосити, що корисні мікроорганізми, заселивши кореневу систему (так би мовити, захопивши екологічну нішу), не допускають протягом тривалого часу патогенів до інфікування рослин. При цьому бактеризовані рослини є значно стійкішими проти хвороб унаслідок покращання їхнього загального імунного стану.
Чи доцільно застосовувати мікроелементи у посівах сої. Коли їх краще вносити?
Для нормального росту і розвитку рослин необхідні не тільки макроелементи, але й і мікроелементи, хоч вони і використовуються в значно менших кількостях. Роль їх важко переоцінити. За даними агрохімічних досліджень більшість грунтів багаті на марганець, задовільно забезпечені міддю і мало містять бору, молібдену та цинку, які відграють важливу роль у формуванні максимальної урожайності. Ми вважаємо, що тільки при збалансованому застосуванні добрив можна отримати максимальну урожайність належної якості, що генетично закладена в насінні.
В Інституті кормів та сільського господарства Поділля НААН проведені дослідження щодо вивчення регламенту використання основних мікроелементів. Одержані результати показали, що дані мікроелементи необхідні практично протягом всього вегетаційного періоду, застосування яких забезпечувало прибавку урожайності насіння від 0,14 до 0,63 т/га залежно від фази внесення.
Також проведені дослідження в Інституті кормів та сільського господарства Поділля НААН з вивчення впливу позакореневих підживлень на рівень абортивності плодоелементів та урожайності насіння сої показали, що проведення двох позакореневих підживлень водорозчинними добривами у фазі бутонізації та початку наливання насіння забезпечили зменшення абортивності квіток та бобів відповідно на 13,1 та 20,6 % та прибавку урожайності насіння сої в межах 0,53 т/га.
Але додатково хотіли б зазначити, що уже довгий період співпрацюємо із компанією "Спектр-Агро" по госдоговірній тематиці та разом із спеціалістами компанії проводимо дослідження із вивчення форм, норм та строків внесення позакореневих добрив на основних сільськогосподарських культурах таких торгових марок компанії як Спектрум, Daymsa та Maxplant. За сумісної співпраці та спираючись на наукові основи землеробства, наочно демонструємо сучасний підхід до системи живлення рослин на прикладі багаторічних наукових досліджень. Взявши за основу різнобічне вивчення взаємодії позакореневих добрив з ґрунтом та рослиною, розробляємо та впроваджуємо оптимальний балансу елементів родючості в системах живлення основних с/г культур, та вдосконалюємо системи застосування позакореневих підживлень на основі агрохімічної діагностики поля. Саме такий підхід забезпечує раціональне використання та максимальну віддачу від застосування різних видів і форм позакореневих підживлень.
Компанія ТОВ «Спектр-Агро» пропонує широкий асортимент водорозчинних спеціальних добрив на хелатній основі, які мають збалансоване співвідношення макро- та мікроелементів та застосовуються для передпосівної обробки насіння, позакореневого листкового підживлення, як доповнення до традиційних систем мінерального живлення, в системах крапельного поливу (фертигація), відкритого і закритого ґрунту, дощування (ірригація) та гідропоніки. Марки добрив застосовують залежно від фаз росту та розвитку культур, їх фізіолого-біохімічних потреб, кислотності ґрунту або субстрату, хімічного складу води тощо.
Застосування комплексних добрив забезпечує:
- підвищення урожайності сільськогосподарських культур на 15-20%, якісних показників: кількість білків, клейковини, цукру і жирів;
- підвищення толерантності рослин до стресів, що виникають унаслідок дії пестицидів, несприятливих погодних умов, грибкових та бактеріальних хвороб тощо;
- біостимулюючий вплив на культуру, збалансоване живлення в критичний період розвитку, покращена здатність засвоєння поживних речовин з ґрунту та внесених добрив;
- швидкий та рівномірний ріст рослин за рахунок високої ефективності засвоєння всіх поживних речовин і оптимальної концентрації елементів живлення.
Коротенько зупинимось на системі захисту? Чи потрібно протруювати сою? Чи варто вносити фунгіциди під час вегетації? Ваші рекомендації.
Слід відмітити, що зростання посівних площ під соєю, не дотримання сівозміни, надмірне насичення короткоротаційних сівозмін культурами, які виносять величезну кількість вологи, поживних речовин та спрощення агротехніки – все це сприяє зростанню ареалу шкодочинних об’єктів у посівах культури. В світі відомо більше 120 видів збудників хвороб. В Україні сою уражує близько 50 хвороб, із них більше як 30 грибкових, 10 бактеріальних і 6 вірусних, які проявляються на різних фазах росту і розвитку рослин – від проростання насіння до повної стиглості, що спочатку призводить до сильного зрідження посівів, а в подальшому – зниження індивідуальної продуктивності її рослин. Ця культура досить часто уражується одночасно декількома хворобами, що знижує урожайність її зерна на 15–20 % і більше, вміст білка – на 4–18 %, вміст жиру – на 1,6–5,6 %. Вірусні хвороби можуть зменшувати урожайність на 36–85 %, вміст жиру в насінні – на 15–18 %. Тому, з метою отримання дружніх, рівномірних і неуражених хворобами сходів, насіння сої обробляють хімічними протруйниками. Протруєння насіння сприяє значному зменшенню (70-90 %) найбільш поширених захворювань насіння і проростків сої: фузаріозу (Fusarium oxysporum Schl) табактеріозу (Pseudomonas). Проте застосування протруйників зменшує ефективність бактеріальних добрив. Особливо важливо знати з якими протруйниками інокулянти сумісні, а з якими їх контакт не бажаний. За протруєння насіння його поверхня стає зоною взаємодії бактерій та хімічних сполук. Токсична дія останніх може значно знижувати ефект бактеризації. Тому застосування бактеріальних препаратів і протруйників в окремих випадках слід розділяти в часі.
Отже протруєння за інокуляції насіння рекомендується проводити максимум за два тижні до сівби, мінімум за 2 години до бактеризації насіння. Результати досліджень Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН свідчать, що застосування протруєння насіння на фоні бактеріального препарату сприяло зниженню поширення фузаріозу на 10,8 %, бактеріозу – на 5,2 % та інтенсивності розвитку – відповідно в 3–4 та 2–3 рази нижче. Приріст урожайності становив 0,29 т/га.
Впродовж вегетаційного періоду сої, найбільш шкодочинними грибними хворобами є септоріоз, переноспороз, фузаріоз та ін.
Ефективним методом боротьби є поєднання агротехнічних та хімічних заходів. Проте необхідно пам’ятати, що ефективність фунгіцидів буде максимальною при їх профілактичному застосуванні.
Особливості застосування гербіцидів на сої?
Необхідно відмітити, що соя належить до культур, що мають надзвичайно низьку конкурентну здатність проти бур’янів, особливо на початкових етапах росту і розвитку. Рідко коли можна побачити соєве поле чистим від бур’янів, особливо від лободи, осоту, злаків. Основними причинами такої ситуації є: високі або низькі температури, посуха, застосування генеричних препаратів сумнівного походження, видова та фазова резистентність бур’янів, а також недотримання рекомендованих доз та регламенту використання препарату.
На наш погляд найбільш ефективною класичною системою захисту від бур’янів при вирощуванні традиційних сортів сої є застосування ґрунтових гербіцидів та страхових проти дводольних бур’янів і грамініцидів. Зрозуміло, що найбільшу ефективність ґрунтових гербіцидів забезпечують при достатній зволоженості ґрунту, щодо страхових гербіцидів та основною передумовою їх високої ефективності є застосування у найбільш чутливі фази розвитку бур’янів: сім’ядолі – 2 пари у дводольних і один-три у злакових. Оптимальна фаза сої 1-3 трійчасті листки.
Якими препаратами можна проконтролювати основних шкідників?
Щодо шкідників, то в Україні шкідлива ентомофауна сої представлена великим різноманіттям шкідників, які можуть пошкоджувати рослини сої від початку до кінця вегетативного періоду.
У зв’язку із різким потеплінням, відсутністю опадів впродовж останніх років складаються надзвичайно сприятливі умови для активного розмноження павутинного кліща. Цикл розвитку однієї генерації 10-12 діб, при підвищенні температури зменшується до 7-8 діб, економічний поріг 5 шт. на трійчастий листок.
Застосування більш дешевих інсектицидів за акарицидною дією практично не знімає проблеми. В даних препаратів відсутня овіцидна дія – препарати не активні проти яєць, личинок та німф, діють тільки на імаго. Вони не ефективні за температури більше 20-25 оС, мають нетривалу дію 7-10 діб.
В таких умовах високий рівень контролю популяції павутинного кліща можуть забезпечити лише специфічні акарициди контактно-шлункової дії.
Збирання та зберігання – основні аспекти.
Завершальний і надзвичайно важливим етапом у вирощуванні сої є своєчасне ретельне проведення збирання, правильна організація проміжного складування та доочищення зібраного врожаю, а за потреби і сушіння насіння.
У роки з надмірною кількістю опадів і, відповідно подовженням вегетаційного періоду на завершальному етапі органогенезу сої, особливо, у середньостиглих сортів, для вчасного збору урожаю з високими посівними показниками, доцільно застосовувати хімічне підсушування посівів – десикацію. Найкращий строк проведення десикації посівів сої настає за вологості насіння 40-45 %.
Сою збирають прямим комбайнуванням у фазі повної стиглості при вологості зерна 14-16 %.
Якщо вологість насіння нижча 12 %, краще взагалі призупинити збирання врожаю, щоб звести до мінімуму пошкодження насіннєвої оболонки зерна, особливо якщо розмова йде про насінницькі посіви сої.
За необхідності насіння сої підлягає первинній очистці на машинах та зерноочисних комплексах.
Кондиційне насіння з вологістю не більше як 14 % підлягає очистці та сортуванню на насіннєочисних лініях та машинах вторинної очистки.
Насіння сої, доведене до відповідних кондицій, зберігають в сухих провітрюваних приміщеннях насипом або в мішках, або біг-бегах. У разі зберігання сої насипом товщина шару не повинна перевищувати 1,5 м. Тривале зберігання насіння сої можливе за його відносної вологості не вище за 11 %.
Колісник Сергій Іванович, кандидат с.-г. наук, с.н.с., заступник директора з науково-інноваційної діяльності
Кобак Світлана Ярославівна, кандидат с.-г. наук, с.н.с., завідувач лабораторії технології вирощування сої та зернобобових культур