КАТЕРИНА ТАНАЩУК: ПРО ЖИТТЯ БЕЗ ЛИЦЕДІЙСТВА

На офіційному сайті Державного університету інтелектуальних технологій та зв’язку з’явилося інтерв’ю, нібито взяте студентами-журналістами у проректорки з науки Танащук Катерини Олександрівни до Дня науки.

У цьому відверто нудному інтерв’ю все «прекрасно»: і недорікуватість викладу, і пафосність стилю, і нещирість запитань-відповідей. Як нам розповіли студенти, інтерв’ю було підготовлено самою проректоркою, яка намагається створити свій позитивний образ, насправді дуже далекий від реальності.

Тому ми вирішили допомогти Катерині Олександрівні вийти з «теплої ванни», підготувавши для неї справжні питання, які міг би поставити справжній журналіст. За відсутності такої можливості нам довелося підготувати й «справжні» відповіді, які ми могли б почути від проректорки з науки, якби вона у своєму звичному стані щиро відповіла на них.

Отже, ми в гостях у проректорки з науки ДУІТЗ, Катерини Олександрівни Танащук:

— Катерино Олександрівно, як відомо, у 2021 році Ви брали участь у виборах вдруге, але раптово зняли свою кандидатуру та стали проректоркою з науки. Чому?

— Та я вже не раз говорила у вузькому колі, що брала участь у виборах «з приколу», знала, що проголосують лише мої товариші по чарці. А тут, бац, пощастило і підвернувся дурень Назаренко, яким можна керувати, ні за що не відповідаючи. Ну от і виторгувала в нього посаду проректорки з науки. Та хто ж відмовиться від такого?

— З 2020 року Університет існує у новому статусі. Перші роки становлення дуже важкі, і все ж таки можна зробити якісь висновки?

— Можна в натурі. Мені вдалося виправити багато помилок старого керівництва. Вигнала працездатних співробітників, щоб не плуталися під ногами. Проголосували за дурня, молодці, і всього доброго, раз самі довірливі дурні. Змінила структуру університету, ага, Ви те ж помітили, із Департаментами, як у міністерстві. Назви там все змінила, щоб ніхто нічого не зрозумів. «Схавали», проголосували.

— Може поділіться з нами деякими секретами, які допомагають досягати Ваших цілей, читачам буде цікаво?

— Ви ж наздоганяєте, що все Вам розповісти не можу, я знову на вибори ректора збираюся. Цей дурень, ну ви знаєте хто, думає, що я йому допомагаю. Насправді, я собі допомагаю стати ректором на наступних виборах, призначаю віддані мені кадри. Розгорнемося тоді. Жаль кума тільки стара, доведеться замінити її на Надю.

Ну гаразд, розповім дещо про своє хобі. Рідину люблю в гарних пляшках, ага, ось під столом, колекціоную. Слабкість така, але в ній моя сила. Поки не вгамую спрагу, працювати не хочеться. Тому доводиться вживати на робочому місці разом із кумою. Як прийму на груди, зовсім інша річ, працюю та працюю. Ви ж розумієте, красти гроші з бюджету університету без слідів, це треба дуже багато працювати.

— Катерино Олександрівно, вже під Вашим керівництвом, аспірантура не пройшла акредитацію, це об'єктивні обставини чи такий хитрий хід?

— Ні те, ні інше. Навіщо нам аспірантура? У Політехнічному університеті готових докторів наук дофіга і більше. Там стільки дебілів непотрібно, а нам потрібно. Слухаються мене як милі, це ж мені вони завдячують своїми некльовими посадами і проголосують за мене на виборах ректора. І про мене вони знають лише те, що я їм розповідаю. Від стариків, що залишилися, моїх вчителів, які мене тренували, ганяли, позбавлюся нарешті і візьму ще нових. Вони і ґанок полагодять, і стелю пофарбують.

— Ви про що, Катерино Олександрівно?

— Як це про що, про оптимізацію навчально-науково-господарського процесу, а Ви про що? Гаразд, ось вам ще таємниця. Більше люблю господарську роботу, аніж наукову. З цими вченими, вибач, що заробиш? Мій же принцип який? За роботу треба добре платити. 50-60 тисяч, це шо, гроші?

А ось на господарстві інша річ. Туди дурня не пускаємо. Самі з кумою цілими днями ходимо університетом і нишпоримо, щоб ще відремонтувати?

Школу старого ректора не проп'єш, як не намагайся. Навчилася хорошу плитку знімати, а замість неї класти іншу плитку, можна навіть гірше. Тут шо головне, акт приймання-здавання, ось шо. Тому і керувати будинком мені легко. Мешканці задоволені. Паркомісця намалювала і по 800 баксів загнала, дитячий майданчик в асфальт закатала та ще й паркомісця зробила. Сусіда побила, щоб інші не викаблучувалися. Підписи мешканців на загальних зборах підробляю. Я ж талановита.

— Якось ви казали, що в Університеті є міцний кістяк людей, які прийшли піднімати Університет на найвищий рівень? Чи можна поконкретніше?

— Вам красиво чи правду? Який, блін, кістяк, та найвищий рівень? Ви шо не бачили наші фотографії? Щодня фотографуємось. Така стратегія у нас, відсутність роботи замінюємо фотографуванням. Теж я вигадала, цілий піар-відділ у нас для цього.

— Може, краще тоді розповісте про Ваші наукові успіхи, наприклад, про тарифоутворення?

— Та де ви бачили це тарифоутворення? А, згадала, у моєму інтерв’ю, на офіційному сайті? Так, це була одна з моїх геніальних ідей, з інтернету, звичайно, як обдурити вище керівництво, та й ще підняти на цьому бабла. Ще й типу науковий холдинг створили. Чого тільки ми тоді не настворили. Згадати страшно. Мда, золотий час був, бабло лилося рікою і прямо в кишеню. Правда, довелося потім виносити ноги з університету через…. ну це вам знати необов’язково.

— Ось ви сказали, що Ваш принцип полягає в тому, що за роботу потрібно добре платити. Але нам викладачі розповідають, що цілий рік не отримували вчасно зарплату, та й зараз є ще заборгованість із зарплати.

— Я що казала, що всім платити? І що їм ще треба, цим викладачам? Сидять удома в теплі, працюють дистанційно, за це ще й платити? Я про ректорат говорила, ми ж щодня, о 8.00 на роботу ходимо. Ну гаразд, не до 8-ми, і не щодня. Але іноді все ж таки ходимо? Думаєте, нам з ректором легко поєднувати роботу в університеті з комерцією на 7-м кілометрі та в ОСББ? Нам би 36 годин на добу, а не 24. Ось у чому проблема. Нічого, блін, не встигаєш.

— Починається вступна кампанія. Щоб Ви побажали майбутнім абітурієнтам та студентам, які вже навчаються у Вашому університеті?

— Боротися та шукати, знайти та не здаватися. Жарт, а ви що подумали? Це в мене така заготівля для наївних абітурієнтів. Розумні абітурієнти, навіть якщо їм це підкажуть батьки, понесуть ноги подалі від нашого університету. Щоб отримавши диплом, вони могли з гордістю сказати, «Добре, що я вчасно зрозумів, що від ДУІТС потрібно триматися подалі».

Фахівцем у нас, звісно, не станеш, але від мобілізації сховатися можна. Так що звертайтеся, допоможу, досвід є. До речі, про сімейні традиції. Мій син теж у нас вчиться. Це вже не перша його освіта. Але як війна почалася, його знову потягнуло на навчання. Тому саме те, що йому потрібно зараз, він отримує тут. Це головне.