Вороновицький палац
Автор Svitlana Gaidar
Неподалік від Вінниці (приблизно 20 км шляхом на Немирів) розкинулось невеличке містечко Вороновиця. Як не дивно, ворон та круків тут немає. Принаймні, у тій кількості, яку можна очікувати від назви. Але існує легенда, і досить-таки кривава. У ній йдеться про те, що колись, дуже давно, на березі місцевої річки зітнулися в битві два війська, і полягло так багато воїнів, що селяни довго не могли відігнати чорних птахів від полеглих. З тих часів річку стали називати Воронкою, а селище - Вороновим Городищем, а згодом - Вороновицею. Існує і другий варіант походження назви - без жертв і моторошних історій. Жив-був лицар Ворона, нащадки якого оселилися у селищі, що назвали за їх ім’ям. Також одна із гілок родини Вороновичів - Кміти - досить відома як український шляхетний рід, що управляв на землях Київщини та Брацлавщини.
Взагалі, перша письмова згадка про селище Вороновицю датується аж 1391 роком. На той час тут було 110 осель.
За часів родини Вороновичів у селищі був, звичайно, панський маєток, але велика садиба, що збереглася до наших часів, належала вже Грохольським. До них Вороновиця перейшла в якості посага (причому шлюбним дарунком маєток виступав декілька разів). Донька Івана Вороновича отримала маєток, коли виходила заміж за Михайла Ласку. Теофілія Ласка передала землі в якості посагу, взявши шлюб з Мартином Радзимінським. І вже Анна Радзимінська вийшла заміж за Михайла Грохольського.
До речі, за часів Грохольських, Вороновиця отримала статус міста (1748 рік, указ короля Августа ІІІ), а у 1770-1777 роках Францішек Грохольський побудував новий триповерховий палац. Форма будівлі нагадувала овал-підкову: центральна садиба з арками і колонами, та бокові двоповерхові флігелі, що напівкружжям огортають центральний вхід.
Цікавинкою палацу є оздоблення. Здалеку під стелею видніється візерунок. І лише підійшовши ближче, можна розгледіти, що то не квіти чи якийсь гербовий орнамент, а досить реалістично виконані черепи биків. Це букраній - архітектурний елемент, що походить із Стародавнього Риму, і був досить популярний за часів Грохольських.
Крім букраніїв, про Італію в маєтку нагадували численні витвори мистецтва, зокрема полотна Тиціана. Антоній Грохольський був поціновувачем живопису і свого часу в маєтку налічувалось понад півтисячі творів різних художників. Для їх зберігання місця було досить - 43 кімнати, а загальна площа палацу становила близько 2500 м2.
Навколо маєтку був розбитий класичний парк: фасадний партер, газони, алеї. Парк є і зараз. Також збереглися розвалини стайнь та чудернацька водонапірна вежа.
Але ви спитаєте, до чого тут літаки, про які згадувалося на початку? А літаки - це вже було після Грохольських. Брати Адольф та Людгарт Грохольські були учасниками повстань проти влади в Російській імперії (1831 та 1863 років). Людгарт зміг уникнути арешту і виїхав з Вороновиці. Маєток та землі були виставлені на торги, де їх придбав Микола Можайський, а після його загибелі власність перейшла до його брата Олександра. Той, окрім того, що мав ранг морського офіцера, був завзятим винахідником і експериментатором. Оселившись у Вороновицях, він почав проектувати прототипи літальних апаратів.
І досі точаться суперечки, хто ж перший винайшов літак. Брати Райт, Можайський, Хенсон чи Кейлі? Остаточної думки немає, адже апарати були різні і сперечатися з цього приводу можна довго. Але свій вклад в історію покорення повітря Можайський розпочав саме у Вороновиці.
Досліджуючи птахів, Можайський побудував велетенського повітряного змія, що за допомогою буксира (трьох коней і мотузки), підіймався, хоч і ненадовго, у повітря.
Згодом всі ці експерименти втілилися у запатентованому в 1881 році літальному апараті “Жар-птиця”.
Зараз в палаці у Вороновицях розташований музей авіації і космонавтики та музей кобзарства. Завдяки цьому будівля відреставрована і у гарному стані. Потрапити всередину можна, але потрібно заздалегідь звірятися з розкладом відвідувань.
