Сидорів

Автор: Svitlana Gaidar

Сидорівський замок-корабель

Посеред зелені і тиші, на високому пагорбі, з трьох сторін оточений річкою, височіє замок-корабель. Колись давно він був могутньою фортецею, але зараз в доброму стані лишилась тільки одна частина – ніс корабля, якому таки вдалось пройти крізь хвилі часів.

Справді схоже на корабель, чи не так?)

Сьогодні мандрівка приведе нас у Сидорів – селище Чортківського району Тернопільської області. Перша писемна згадка цього селища датована 1398 роком, а ось фортеця тут з’явилася значно пізніше – на початку XVII сторіччя. Звісно, раніше тут було дерев’яне укріплення, але в сучасному вигляді замок побудували пізніше.

Вид здалеку

Тутешні землі належали роду Калиновських, гербу Калинова, а першим володарем замку став Марцин Калиновський, чернігівський воєвода. За його наказом на високому пагорбі побудували фортецю, яка продовжувала рельєф місцевості – 178 метрів у довжину і 30 метрів в ширину, товщина стін сягала близько 4 метрів. Навколо пагорбу вирили захисні рви, та й ще додатковою обороною слугувала річка Сухостав (притока Збруча), що з трьох сторін захищала фортецю. Матеріалом для стін став пісковик та вапняк, який часто використовувався за тих часів.

герб Калинова

В замку, як і годиться, все було облаштовано для зручного життя – за високими стінами ховалися житлові та господарські будівлі, для спостереження і захисту використовували оборонні вежі, в стіни мали кілька ярусів бійниць. Також існували і підземелля, які за легендами, і досі розкопані не повністю. Над в’їзною брамою можна побачити кам’яні брили, на яких латиною викарбувана історія замку.

В'їзна брама замку

Крім замку у Сидорові була зведена фортеця і в сусідньому Гусятині, але вона не зберіглася до наших часів. 

Всередині руїн замку

Також Калиновські неподалік від замку побудували костел (XVIII сторіччя). Костел дуже незвичний: якщо дивитися згори, то він нагадує форму гербу Калиновських – лук зі стрілою та дві зірки. Автором є відомий архітектор Ян де Вітте. Костел належав ордену домініканців-обсервантів. Під костелом розташована крипта Калиновських. 

Костел

Після Марцина землі відійшли його нащадкам, допоки Сидорів не відійшов Теклі Калиновський, яка вийшла заміж за Антонія Бельського, придворного коронного ловчого. В них також не було нащадків чоловічої статі, тож землі відійшли Мячинським, Коритовським, а потім – родині Пайгертів. Пайгерти и стали останніми володарями фортеці і жили тут до вересня 1939 року. 

Пайгерти отримали замок вже в досить зруйнованому стані, тож вирішили не вкладати всі кошти в його відновлення, а побудувати більш затишний палац. Якщо гарно пошукати, то можна знайти старий кам’яний міст, що веде від замку туди, де колись був палац. Він, на жаль, до наших днів зовсім не зберігся, на його місті зараз звичайне поле. Палац був не дуже великим, але побудованим за тогочасною модою – бальні зали, тераса, фонтан з басейном та сад з екзотичними рослинами. До речі, місцева вода вважалась лікувально-мінеральною (зараз свердловина в сусідньому Гусятині).

Адам Пайгерт, з родини останніх власників земель

Пайгерти були досить творчими особистостями – Юзеф-старший був художником, поетом, мав величезну бібліотеку, Адам також був поетом і займався перекладами (відомі його переклади на польську творів Байрона та Шекспіра), Корнель став економістом та послом Галицького сейму. Після Пайгертів тут залишились спогади та сімейний склеп, який також є цікавим з архітектурної точки зору. Та й знаходиться він на шляху неподалік від центральної частини села.

Стіни замку

Останнім же володарем Сидорівського замку став Антоній Пайгерт, який прожив тут до 1939 року, а потім, як і багато інших членів відомих родин, був вимушений емігрувати. До речі, за часів Антонія, на замчищі Сидорова інколи відбувалися «фестини» - з музикою, танцями, театральними постановками та ярмарком.