Демʼєн Дюмонт

Відносно недавній з усіх персонажів, історія якого рандомно клацнула в моїй голові поки я валялась в ванній під пісні ММ. З фан фактів його зовнішність частково базується на челі, якого я бачила декілька разів в кошмарах.

В королівстві ходять чутки про таємничого графа-вампіра, який рідко з'являється на публіці та носить лише похмурий одяг. Деякі вельможі його бояться, деякі ж навпаки цікавляться, та зустрічаючи на балу намагаються задобрити та зблизитись.

Які б чутки про нього не ходили, але Дем'єн дійсно звичайнісінька людина, хоча й сам часто жартує про свій "вампіризм", не зважаючи на його, на перший погляд, досить моторошний та таємничий зовнішній вигляд він є досить чуйною та доброзичливою людиною,

Наразі його маєток знаходиться на півночі від королівського замку, трішки далі за містом та на доступній відстані від шахти з видобування дорогоцінного каменю, яка знаходиться під його управлінням. Через цей бізнес він і отримав змогу познайомитись з, мабуть, найбілишим поціновучем дорогоцінного каміння у всьому королівстві - Рафаелем, з яким в них пізніше склались непогані дружні та партнерські відносини.

Але так було не завжди. Історія його бере початок з невеликого сиротинця при церкві, в якому Демʼєн ріс ще з якнайменше десятьма дітлахами. Сестра розповідала, що його знайшли плачучим біля кладовища приблизно у віці двох років, тож відтоді день його народження святкувався щороку в день, коли його приютили в храмі. Також вона казала, що навіть через декілька невпинних місяців пошуку його батьків чи рідних, на жаль, не було жодного результату.

Проте життя в храмі було чудовим, кожен день починався з ранкової молитви та закінчувався також зверненням до Господа. Щодня діти отримували уроки письма граматики, математики та інших не менш важливих наук, та могли весело проводити час разом. Старий священник був чудовою людиною, розповідаючи найрізноманітніші історії, часто, після вечірнього богослужіння діти збирались разом щоб послухати їх, через що їх сварили сестри, бо час сну ніхто не відміняв.

Так продовжувалось доти, допоки в одну зимову ніч на храм не напала зграя бандитів, руйнуючи все, без страху перед карою Божою за скоєне. Перед смерттю старий священник допоміг пораненим Дем'єну та двом його друзям утекти через таємний хід з палаючого храму.

Пізніше, через декілька років він дізнається, що причиною нападу бандитів була їх улюблена сестра, яка насправді переховувалась від цих самих бандитів, спільницею котрих вона раніше була, а розкривши її місцезнаходження вони без роздумів, напившись вирішили помститись.

Залишаючи позаду себе сліди теплої крові діти змогли добігти до міста, але це не стало їх порятунком. Холодни вулицям як і людям було байдуже до сиріт, тут це було не рідкісттю. Тож зимові провулки стали їх новим домом приймаючи їх холодними обіймами. Через сильні опіки та лихоманку помер, не протримавшись навіть тижня, перший хлопчик. Смерть щойно врятованого друга стала для Дем'єна та Ізабель сильним ударом. Він запитував Бога чому з ними це сталось та скільки їм ще страждати, адже вони ніколи за своє життя не грішили, тож чому. Але відповіддю служив лише свист зимового вітру.

Зрештою, перебираючись з місця на місце та час від часу отримуючи теплу їжу і одяг від працюючих неподалік жіночок з жалісними очима, вони тримались,але цього було недостатньо. Тож Ізабель не змогла дожити до кінця місяця та, захворівши, померла в обіймах Дем'єна, який так і не зрушив з місця, чекаючи своєї останньої хвилини.

Вранці, по дорозі за продуктами покоївка з дому графа помітила два тіла дітей, та вже збираючись повідомити патрульних помітила, що одне з них ще дихає.

Так Дем'єн потрапив до маєтку графа Дюмонта, де його відігріли та знову поставили на ноги.

Проте лише якби день, якби лише покоївка вийшла за продуктами днем раніше, Ізабель могла б залишитись живою. Він не хотів про це думати. На той момент йому було десять років, а їй вісім і це не те, що повинні переживати діти в їх віці. Він злився, злився на себе, свою безпорадність в той момент, на бандитів, які знищили все, що було дорогим для нього, але найбільше на Бога, який покинув їх, тоді коли був потрібен так сильно.

Пізніше за допомоги графа розбійники були схоплені та приговорені смертної кари.

Натомість, Демʼєн став слугою в домі сімʼї Дюмонт, через певний час, розгледівши, що хлопчина вміє читати, писати та досить обізнаний на свій вік, граф Дюмонт продовжив його навчання. Дружина графа не могла натішитись ним, та робила все можливе щоб хоч якось розрадити дитину. В пари вже був син, на декілька років старший Демʼєна, який мав стати наслідником родини. Проте Ітан завжди мріяв стати лицарем, а не тягатися із паперами як це робив батько.

Коли хлопцеві виповнилось 17, граф підвищив його до звання свого радника та дарував свою фамілію.

Демʼєну знадобилось досить багато часу щоб звикнути до нового розкіжного, в порівнянні зі скромним храмом та мерзлими вулицями, житла та до того, що тепер до нього ставились як до юного господаря, а не нещасного сироти.

Втративши усе однієї холодної ночі, в останній момент він отримав набагато більше, проте на цьому клопоти не закінчувались.