"Я хочу показати людям, яка наша планета неймовірна..."

Герой нашого першого інтерв'ю для багатьох із вас - наче старий знайомий. Погортайте підписки свого Інстаграму - зустрінете майже напевно. Його світлини публікує @discovery, аби 8 мільйонів глядачів побачили такі куточки світу, до яких лише мріють дістатися. А він дістається. І щоразу відкриває нову Землю своїм однодумцям.

У нас у гостях - Олександр Ладанівський- фотограф, мандрівник, єдиний в Україні організатор подорожей-сюрпризів.

Олександре, вітаю. Скажу чесно - це неабияке відчуття: починати серію інтерв'ю з такого гостя, як ти. Дякую.

Перше і, я б сказала, первинне запитання: як ти сам себе визначаєш: як фотографа, що подорожує, чи мандрівника, який фотографує?

Фотографія і мандрівки - це два захоплення, які в моєму житті не можуть існувати окремо одне від одного. Вони навіть з'явилися в мене одночасно.

Як фотограф, усі свої маршрути я складаю з точки зору їх фотогенічності. Готова картинка завжди спочатку народжується в голові. А решта - вже справа імпровізації на локації.

До речі, про картинку: твоя сторінка виглядає дуже цілісною в кольорах і тематиці. Це око автоматично обирає певні кольори, композицію, і тоді сторінка - це чисте відображення індивідуальності автора? Або ж ти аналізуєш, як "вбудувати" конкретну локацію в загальний стиль?

Я просто фотографую так, як мені подобається, і навіть не задумуюся над кольором чи композицією. Це все в моїй голові - ще до того, як я натискаю кнопку спуску затвору. А стиль - він формується роками і постійно набуває нових рис. За 14 років мій стиль змінювався дуже багато разів, так само, як і жанри, в яких я працював.

В Україні фотографи здебільшого орієнтуються на весільні зйомки як основний заробіток. Ти свідомо від цього відмовився. Чому?

У весільній сфері фотограф може добре заробляти, але давно пройшли ті часи, коли вона була єдиною прибутковою. Багато моїх колег розвиваються в інших цікавих напрямках. Я свідомо покинув весільну фотографію, в якій працював 12 років, тому що зрозумів, що не розвиваюся, а стою на місці. Для творчої людини це означає деградацію, а перетворювати мистецтво фотографії на конвеєр із заробляння грошей - це не моє.

Чи існує таке весілля, заради якого ти б повернувся у цей жанр?

Я не зарікаюся: колись, можливо, ще повернуся, але це має бути щось дуже особливе. Я вже поставив рекорд як перший український фотограф, що провів весільну фотозйомку за Полярним колом. Тому, якщо колись ще знайдуться люди, у яких будуть горіти очі, які захочуть бачити лише мене в якості весільного фотографа для особливої зйомки, яку ще ніхто у світі не робив, то я, звичайно, не зможу їм відмовити.

Зараз ти - успішний тревел-фотограф. У який момент ти зрозумів, що саме такий формат має успіх у аудиторії? Що стало точкою, після якої ти усвідомив, що рухаєшся в правильному напрямку?

Власне, я не ставив мети - кудись рухатися. Цілі я мав, коли працював у сфері весільної фотографії, це була комерційна історія. Потрібно було ставити певну мету і її досягати. Зараз фотографія - це хобі, я просто фотографую в своє задоволення, а людям це подобається - нічого більшого.

В одній із своїх публікацій ти писав, що секрет фотографа - не в таланті, а у праці. Чи означає це, що будь-яка людина може стати фотографом, якщо опанує "технічну" сторону справи?

Не те шоб технічну (хоча це теж важливо), а якщо навчиться бачити світло, насамперед. Адже недарма саме слово "фотографія" в перекладі означає "писати світлом". Ну а далі вже - композиція, колір та все решта.

Зараз Олександр Ладанівський організовує групові закордонні подорожі незвичними маршрутами. Фішка - в тому, що жоден з учасників не знає ані напрямок руху, ані повну програму туру - аж до місця прибуття у кожну нову точку.

Щодо твоєї сьогоднішньої справи. Найбільш влучні слова, якими ти сам можеш описати такі мандрівки-сюрпризи?

Це подорожі, після яких люди повертаються іншими.

Яка вона, людина, що їде з тобою в такі мандрівки?

Зазвичай до мене не звертаються люди за оголошенням. Переважно їдуть ті, хто давно за мною слідкують і знають, що на них може чекати.

Чи проводиться попередня співбесіда з потенційними членами команди?

Так, обов'язково. Я маю бути впевнений, що конкретна подорож підходить конкретній людині. Оскільки мандрівки - це не конвеєр із заробітку грошей, понад усе важливий командний дух, а це можливо лише тоді, коли збираються люди зі схожими життєвими цінностями.

Я віддаю перевагу реальній зустрічі, але, якщо це неможливо, є безліч засобів зв'язку - від скайпу до звичайного телефона. Іноді ми з майбутнім учасником туру спілкуємося декілька разів, перш ніж він буде прийнятий у групу.

Також мені принципово важливо, аби людина сама заробила на собі на подорож. Лише той, хто заробляє на життя власною працею, цінує кожну секунду мандрівки.

Виходить, що учасники майбутньої групи один одного не знають аж до початку подорожі?

До старту у нас є спільний чат, де люди можуть спілкуватися, але в реальному житті вони здебільшого не знайомі. Я б хотів, щоб у майбутньому в таких подорожах брала участь так звана збірна учасників з попередніх мандрівок. Звичайно, нові люди будуть приходити, але значно менше. Тоді створиться певне коло людей, в яких я впевнений на 100%, з якими у нас буде абсолютна взаємна довіра.

Перша така команда в Ісландію вже зібрана, вона на 70% складається з попередніх учасників.

За твоїм досвідом, які люди краще взаємодіють за абсолютно нових умов: діаметрально різні чи схожі за темпераментом і поглядами? І як швидко вони стають повноцінним колективом?

У такі подорожі переважно їдуть люди зі схожими моральними та життєвими цінностями. Темперамент і погляди значення не мають.

Моє завдання - зробити так, аби не знайомі між собою люди стали колективом якнайшвидше. Я намагаюся, шоб ми всі стали єдиним організмом, коли навіть без одного учасника продовження неможливе.

Скільки часу займає підготовка однієї такої подорожі?

В середньому 8-9 місяців.

Але набір учасників ти оголошуєш лише після того, як переконаєшся, що вдасться організувати все, що заплановано?

Звичайно, тільки так.

В який саме момент учасники дізнаються про точний маршрут?

Повний маршрут вони не знають протягом усієї подорожі, все відкривається вже по ходу.

Чи бували випадки, коли ти дуже мріяв про певний тур, але реалізувати його було неможливо?

Можливо, насправді, все. Об‘єктивна причина - це лише бюджет, існують певні межі, які я поки що не переступаю.

Це з огляду на середню суму, яку можуть собі дозволити учасники?

Так. Зараз вона коливається між 1200 і 2500 євро за подорож.

Аби не породжувати здогадки про майбутні маршрути, не буду запитувати, які країни тобі б хотілося відвідати. Піду іншим шляхом і запитаю: які напрямки тобі не дуже цікаві (якщо такі існують)?

Переважно це "гарячі" точки, деякі країни Африки через різноманітні військові та етнічні конфлікти, регіони з високим рівнем злочинності. Серед європейських країн - Балкани, Іспанія, Португалія.

А чи можливий такий формат подорожей в Україні?

Особисто я не маю наміру організовувати подібне в Україні. Перш за все, багато хто вже це робить, до того ж - дуже добре. По-друге, це цілком реально організувати самостійно, маючи бажання. Ну і основне: я хочу відкривати людям світ і показувати, яка наша планета неймовірна.

І це особливо круто, коли в моїй команді є люди, які до цього жодного разу не були за кордоном.

Напевно, це найбільш вдячна аудиторія...

Їх емоції сильніші в рази. Така перша подорож запам‘ятовується на все життя.

Якою була найкрутіша реакція учасника за всю історію подорожей-сюрпризів?

Сльози радості від побаченого.

А де саме?

В багатьох різних точках маршрутів, таке було не один раз...

Ви часто подорожуєте родиною. Що скажеш про дітей у групових мандрівках? Це потребує спеціальної підготовки, або ж залежить від ставлення батьків і їх здібності "відпустити" складнощі та забобони?

Мене дуже часто запитують, коли я буду організовувати подорожі з дітьми, на що я всім відповідаю: ніколи. На мою думку, активні мандрівки з дітьми можливі лише в сімейному колі. Групові, на зразок тих, що я роблю, - це неможливо. Всі діти різні: хтось більш спокійний, хтось капризує. Діти значно швидше стомлюються і змучуються, їм потрібні інші умови та харчування, а це неминуче порушує запланований графік усієї групи. Тому подорожувати з дітьми потрібно лише родиною, з чужими людьми це незручно і викликає багато обмежень.

Зрозуміло, що твої тури - це не класичні екскурсії. Але чи можливо уникнути стандартів при відвідуванні країн? Скажімо, тур у Париж неможливий без Ейфелевої вежі, але як зробити так, щоб це максимально відрізнялося від стандартних шляхів, якими йдуть всі групові гіди?

Перше, що нас виокремлює серед звичних турів у агенціях - те, що ми не відвідуємо класичні великі міста. Усі маршрути побудовані на природніх локаціях. Аби побачити всю її красу, ми там залишаємося на ніч і зранку зустрічаємо сонце. Не може бути нічого кращого, ніж побачити навіть відоме тобі раніше місце без натовпу туристів - у той момент, коли прокидається планета.

Чи маєш ти якісь фішки, особливі ритуали, можливо, гастрономічні традиції, які обов'язково включаєш у маршрут, аби він став ідеальним, з твоєї точки зору?

Усі мандрівки дуже різні, і це все вирішує. Скажімо, подорож до Непалу кардинально відрізняється від Ісландії чи Норвегії. В Непалі ми їмо лише у місцевих мешканців, у Скандинавських країнах готуємо все самі і в переважній більшості з українських продуктів. У мене немає стандартів, які застосовуються до кожної подорожі. Я імпровізую залежно від ситуації і настрою команди, тому точний сценарій мандрівки часто залишається загадкою навіть для мене...

Традиційне запитання на завершення: назви українців, якими ти захоплюєшся. Це можуть бути як історичні постаті, так і наші сучасники.

Назву п'ятьох, хоча їх значно більше: Степан Бандера, В’ячеслав Чорновіл, Леонід Каденюк, Богдан Ступка, Святослав Вакарчук.

Олександре, я щиро дякую тобі за інтерв'ю. Бажаю натхнення на створення нових маршрутів, крутих однодумців, і нехай всі пазли складаються саме так, аби кожна подорож була просто шаленою - в найкращому сенсі слова!

Ну а нашим читачам я просто запропоную зависнути на сторінці Олександра і насолодитися кожною світлиною - правда ж, наша Земля неймовірна?

Олена Лисенко для Цвіт.ua