Злочин і кара. Бій 20 серпня 2014 року.
Оригінальна публікація в Livejournal
Тема боїв в секторі А висвітлена надзвичайно скупо. Навіть якщо взяти до уваги таких "великих" пиздунів, ой, письменників, як Серж Марко і його пропагандистський ресурс "Петро і Мазепа", то навіть там нічого не сказано про епізод, який я хотів би знову описати. Навіть в аналізі бойових дій, котрий писали офіцери ГШ (ну типу така легенда), не згадано про цей епізод, знову ж таки, нічого. Я звісно не Серж Марко, який завдяки своїй дружині має доступ до бойових офіцерів, котрі брали участь в боях, але тим не менше, я все таки постараюся описати даний епізод якомога детальніше. Висловлюю подяку вищому офіцерському складу 24 омбр, бійцям та командиру розвідроти 24 бригади, спецназівцям 8 опСпН, авіанавіднику 7 ОПАА та артилеристам тої ж таки "залізної" бригади. Одразу зазначу, що написане мною являється моєю особистою думкою, котра грунтується на відомим мені фактам. А, забув додати: вся інформація з відкритих джерел ;)
Ситуація в секторі станом на 10-20 серпня
13 серпня ЗСУ бронетанковим кулаком вибивають бойовиків з н.п. Хрящувате та Новосвітлівка. З цього моменту наступ припинився. Напередодні бійці другого батальйону 30 омбр були вибиті з району Красного Луча і відступили в район міста Лутугіно. Таким чином бійці 80 оаембр, 1 отбр, 24 омбр та "Айдар" займають оборону в Хрящуватому та Новосвітловці. Південніше Новосвітлівки знаходиться ОП 128 огпбр з танками 1 отбр. Інколи туди навідується 24-й батальйон. З 13.08.14 наступальні дії припинилися. Жодних кардинальних змін не відбувалося (хіба що такі казуси, як збиття МіГ-29). Варто зазначити, що приблизно 10 серпня бійці 24 омбр відступили з н.п. Волнухино. В другій декаді липня там були артилерійські позиції 2С3 тієї ж бригади.
Командував сектором А у ці важкі дні генерал-майор Колеснік, позивний "Зевс". Заступник командира сектору - генерал Бокій. Штаб сектору знаходився в н.п. Побєда. В н.п. Дмитрівка також був базовий табір 1 отбр, тиловий табір 24 омбр та 12 БТро. Безпосередньо в Лутугіно командування було зусереджено в руках полковника Павлюка, комбрига 24 омбр, позивний "Сокіл". Начальник штабу 24 омбр - полковник, позивний "Кобзар". На той момент на території міста Лутугіно, а саме на заводі та його околицях, знаходилася батарея 2С3 "залізної" бригади, батарея БМ-21 цієї ж бригади та батарея 2С5 26 оарбр.
Також в н.п. Георгіївка була батарея (3 шт.) 2С3 24 омбр (вона була "кочівною" - то в Лутугіно, то в Георгіївці на Рибзаводі). Левова частка артилерії, включаючи БМ-27/30 та 2С3 1 отбр (разом з залишками 2С3 24 омбр) знаходилися в р-ні Веселої Гори. В Челюскінцях, що неподалік Лутугіно, була батарея Д-30 80 оаембр (придана 3 БТГр) та батарея 2С3 2 БТГр 30 омбр. Боєздатність 30-ї бригади на той період бажала бути кращою. Багато техніки потребувало ремонту. Саме цим і займалися бійці даної бригади на території заводу. Безпосередньо на заводі були і міномети 24-ї бригади. З "дорогами життя" і багато чим іншим я постараюся написати в іншому матеріалі.
18 серпня 2014 року в Лутугіно на Мі-8 прилітає "Зевс".
Евакуацію поранених здійснювали борти з 7 ОПАА. Приземлялися в н.п. Ленінське.
Отже, переходимо безпосередньо до бойового зіткнення. Одразу зазначу, що в даному матеріалі я не буду вдаватися у деталі з ким саме наші тоді приймали бій. На рахунок цього вийде окремий матеріал, де я детально розповім і покажу, що українські солдати дійсно вели бій з російськими десантниками. Для початку розберемося які сили і засоби були на даній ділянці фронту, а саме в р-ні н.п. Георгіївка, за який саме і йшов бій. Панівну висоту над даним н.п. зайняла 9 рота 3 батальйону 24 омбр, командир роти - капітан Поступальський. Висота отримала назву "Гагарін". Безпосередньо на ній було дві БМП-2, один СПГ-9 та один міномет. Одразу зазначу, що облаштування позиції було виконано неналежним чином, погано вириті бліндажі, не проведено мінування місцевості. Вина лежить на командирах, в першу ж чергу, на комроти. Правда маю інформацію, що він просив комбата видати йому ескаватори та матеріали для облаштування позицій. В самому н.п. були три (3) БП 24 омбр: БП "Наука", "Поступ" та "Кагор". В школі знаходився штаб батальйону МВС "Шторм". 20 серпня на Рибзаводі ще було три (3) 2С3 24 омбр, їх охороняли три групи розвідників даної бригади. Пропоную глянути карту, де саме були розташовані БП:
Варіант карти в оригінальній якості
Окремо звертаю увагу на БП "Поступ". На даному БП знаходилися така техніка як: дві МТ-ЛБ, одна БМП-2 та одна МТ-12. На БП "Наука" була щонайменеше одна МТ-ЛБ, БМП та взвод бійців. Які сили і засоби на "Кагорі" встановити не вдалося. Виходячи з цього думаю стає ясно, які сили та засоби були в даному н.п. Є ще один надзвичайно важливий фактор, який грав тоді велику роль (по всьому фронту) - більшість бійців попали на фронт через мобілізацію. В той момент, як особовий склад противника, російських десантників, на 90% складався з контрактників.
Ранок 20 серпня. О 4:30 починається сильний артобстріл українських позицій. Українські бійці на "Кагорі" та "Поступі" чують звук техніки, але через сильний туман нічого не видно. Доповідають командуванню. Жодних дій керівництво не прийняло (а власне, що вони мали робити ?). Таким чином дві роти російських десантників з 234 ДШП 76 ДШД (в 1 пдр були присутні контрактники 104 ДШП) починають атаку на українські позиції. Практично одразу ж, грубо кажучи з ходу, десантна рота (перша) вибиває українських бійців з висоти "Гагарін" спалюючи там наші "коробочки".
Одночасно з цим починають працювати ворожі танки та артилерія. Ворожі міномети та інша артилерія (габатр та сабатр) працювали зі старих артилерійських позицій бойовиків: Фабричне, Розкішне та Волнухино. Перша десантна рота 234 ДШП займає позиції на висоті, доволі скоро туди прибуває танк та починає обстрілювати позиції ЗСУ в селі. Під вогневим контролем опинився навіть крайній БП "Наука", там бійці були притиснуті вогнем 30 мм пушки БМД-2К. На ОП "Поступ" вийшла друга десантна рота 234 ДШП і разом з танками почали обстрілювати БП. Танк підбив дві МТ-ЛБ, а російська БМД-2К прошила корпус українській БМП-2.
Українські противотанкісти вели вогонь по російському танку. Але лише з 11(!) разу їм поталанило влучити в російський Т-72БМ, котрий належав 35 омсбр ЗС РФ. Але в кінці кінців і українська "Рапіра" була знищена. Не зважаючи на такий сильний натиск зі сторони росіян, БП, грубо кажучи, вистояв. Росіяни встигли лише підійти до даного БП і встановити свій прапор, але тут же були відкинуті назад.
Українські бійці в Георгіївці просто так не здавалися. Яскравим прикладом відваги, з однієї сторони це відвага, стало те, що наші артилеристи почали стріляти прямою наводкою зі своїх САУ по захопленому "Гагаріну": відео
Доволі швидко командування зрозуміло, що відбувається і з ким вони ведуть бій. Хоч і розвідка доповідала, що росіяни зайшли, але якось підтвердити це ніхто не міг. Таким чином "Зевс" викликає авіацію, даються координати для українських "Смерчів", котрі потім били по зазначеним точкам, де стояли росіяни та бойовики. Окрім російських десантників та танкістів там були бойовики на своїх БТРах. Також потрібно довести до відома, що до бойового зіткнення зв'язку не було. Перед атакою у всіх почали ловити телефони. В часності, осетини. Діяли вони біля ОП "Поступ". Так, ближче до обіду, в сторону Георгіївки летять дві пари (4 шт.) Мі-24П 7 ОПАА. Перша пара відпрацювала і по висоті, і по району, де були бойовики. На жаль, через погано координацію друга пара полетіла обстрілювати ті самі позиції, котрі були відпрацьовані першою парою. Це стало фатально помилкою. Росіяни за допомогою ПЗРК збивають український Мі-24 з 7 ОПАА, підполковник Бірюк Олег Миколайович та капітан Родіонов Антон Олександрович загинули. Командування вирішило послати групу бійців, котрі б дістали тіла (правда була надія, що хтось вижив). Так було сформовано дві групи з бійців 8 опСпН. Їм був приданий БТР-80 (разом з водієм) з розвідроти 24 омбр та "Урал". Виявив бажання поїхати з ними і авіанавідник. Командував групою боєць 8 полку СпН з позивним "Камаз". Вище я показував карту з місцем падіння і висоту, котру зайняли дані дві групи. До вашої уваги унікальні кадри, як був збитий наш гелікоптер. Це сталося близько сьомої ранку. Раніше в мережі з'явилося відео з камери збитого Мі-24П, а тепер я покажу скріншоти з відеокамери другого Мі-24П:
Прикро це визнавати, але завдяки тому, що росіяни збили перший Мі-24П, другому вдалося уникнути аналогічної катастрофи.
Після цієї події наша артилерія почала бити ще дужче по висоті на котрій були російські десантники. В р-ні висоти взвод 1 пдр попадає в засідку і веде бій декілька годин. В тому бою загинув російський взводний. Відео, де український "Град" веде вогонь по росіянам.
Говорячи стільки про артилерію не можу не згадати ту людину, котра і наводила її з даху Лутугінського заводу. Це був лейтенант розвідроти 24 омбр Володимир Гера з позивним "Гера".
Командування вирішує організувати контратаку силами двох танків та 5 БМП-2 30 омбр. Бійці 7 роти 30-ї бригади під командуванням командира розвідроти "залізної", позивний "Урал", повинні були зробити контрнаступ. Але з двох танків стріляв лише один, а з 5 БМП боєздатними були лише три (3). Тим не менше вони разом з бійцями "Шторму" почали вести вогонь по висоті. Згодом до них приєдналися танки 24-ї бригади:
Саме завдяки точним ударам артилерії вдалося змусити росіян відступити. На самій висоті вони залишили цілу БМД-2К з б/н 276, котра належала командиру 1 пдр 234 ДШП 76 ДШД. На висоті також була знищена ще одна БМД-2К. Зверніть увагу на камуфляж:
Була покинута росіянами через поспішний відступ та поломку 30 мм пушки. Зараз знаходиться в Одесі. Але трофейна бронетехніка це дрібниці. Разом з "коробочкою" росіяни залишили всю документацію. Пропоную переглянути вам унікальні фотографії даних документів. Окрім різного роду журналів також була захоплена карта на котрій були позначені позиції і зони відповідальності змішаної БТГр 200 омсбр (разом з 61 опмп), 15 омсбр, 234 ДШП та 104 ДШП. Карту показати у мене немає згоди, але ось її точна копія:
Варіант карти в оригінальній якості
Одразу після бою туди висунулися групи 8 опСпН під командуванням самого комполку. Правда вони не одразу погодилися виконувати поставлене завдання. Саме тому колишній десантник повів за собою групи СпН. Почалося мінування території. Як я вже зазначав, основні бої були за висоту (це очевидно, панівна висота з котрої видно цілий н.п.) та БП "Поступ". На даному "блоці" наші також затрофеїли одну БМД-2К. Правда привезли на завод її під вечір, у неї були проблеми з трансмісією. І вже на заводі їй поставили нові гусениці з третьої знищеної БМД. Окрім БМД-2К наші затрофеїли ще один КамАЗ з "Фаготами" та ПТ мінами. Він досі служить в 24-й бригаді:
Окрім цього всього було захоплено такі дрібниці, як сухі пайки та особисті речі російських десантників:
Завдяки документам вдалося встановити, що 1 пдр 234 ДШП командував капітан Короленко, котрий загинув в тому бою (по ньому достатньо інформації в інтернеті). Отже, декілька фотографій трофейної документації:
В цьому бою Україна втратила 7 захисників, ще 25 отримали поранення. Втрати росіян можна оцінити як взвод (і це максимум) загиблих та безліч поранених. Адже артилерія ЗСУ нанесла вогнева ураження якраз там, де зібралася бронетехніка та особовий склад бойовиків та росіян. Можна зробити висновок, що дві пдр росіян при підтримці 6-8 танків та бойовиків атакували українські позиції. Скоріш за все це була розвідка боєм
Командування зрозуміло та врахувало свої помилки. Наступного дня на висоті, котру зайняла 8 рота під командуванням капітана з позивним "Сармат" почали ритися окопи, будувати бліндажі. Прибуло підкріплення у вигляді декількох танків 1 отбр:
Пишу це другий раз: детальніше про росіян (хто, де, скільки і кудою) я опишу настпуного разу.
Хотів би ще декілька слів написати про ще один епізод, який стався 20 серпня в секторі А. Річ в тім, що ближче до обіду був збитий український Су-24М з бортовим номером "27". В інтернеті немає жодної нормальної інформації щодо цього епізоду, тим більше фото. Су-24М повинен був розбомбити вишку, що він і зробив. На завдання він полетів не один, а під прикриттям двох Су-27. Екіпаж вижив. Більше того, зберіг всю документацію. Пілоти добралися до своїх в Новосвітлівку, самотужки, а звідти їх направили спочатку в ЛАп, де їх зустріла "контора" разом з бійцями 8 опСпН. А вже звідти вони поїхали в Лутугіно. Хоча пілоти і заявляли, що їх збила ракета повітря-повітря, я все таки схильний вірити, що це був ЗРК.
Ділюся з вами унікальним фотографіями. Останній політ українського Су-24М. Був збитий російським ЗРК з району шахти, що знаходиться неподалік н.п. Придорожнє:
