Шлюбний обшук

Шлюбний обшук - процедура, яка здійснювалась церковним причтом для з'ясування обставин, які могли завадити проведенню обряду вінчання, тобто узаконення шлюбу.

Потреба у шлюбному обшуку виникла після збільшення чисельності населення у Російській імперії у сер. 18 ст. Офіційно його було введено 1765 р., хоча окремі приходи за довго до цього, проводили подібні процедури, шляхом усного опитування родичів нареченого та нареченої.

До обшуку долучався такий перелік документів:

• прохання про вступ у шлюб
• дозвіл власника (для власницьких селян) або начальника (для військовослужбовців та дрібних чиновників). Було особливо актуальнимякщо кріпаки належали різним власникам.
• свідоцтва станових управ чи товариств (для міщан, однодворців, купців)
• виписи з метричної книги про народження
• свідоцтва про шлюбне оголошення з підписами церковного причту та парафіяльною печаткою

Також був особливий перелік додаткових документів:

• дозвіл на 3-ій шлюб, який був введений Синодом РПЦ з 1840 р.
• дозволи на розірвання шлюбу (для зниклих безвісти, солдатів, важкохворих)
• присяга для інославців (католиків, протестантів, вірян Вірменської апостольської церкви) виконувати закони Російської імперії у шлюбі з православним. Серед таких законів був такий, що передбачав виховувати дітей виключно в дусі православ'я.
• дозвіл на шлюб між родичами (як правило від 4 поколінь спорідненості). Допускався у разі наявності єдинокровних родинних стосунків між предками нареченої та нареченого.
• посвідчення вдови, з переліком її дітей від попередніх шлюбів

Через відсутність нормальної системи встановлення особи, документи для цієї процедури відрізнялись своєю різноманітністю. Це могла бути виписка з ревізької казки, або документ, який засвідчував сплату податків родиною.

Серед перешкод, які могли стати на шляху укладання шлюбу:

• наявність кровної або духовної спорідненості. Тобто шлюб не могли укласти навіть хрещенні батьки однієї між собою. Церква забороняла також укладати шлюби між дітьми кумів, однак, як правило духовна спорідненість не мала практичного значення як перешкода.
• вік тих хто вступав у шлюб. Як правило вінчати могли з 18 років, для дівчат іноді з 17 р. Для цього подавались метричні виписки про народження навіть для нареченого і нареченої з одного приходу. На практиці це обмеження обходили завищуючи вік до потрібного, виходячи з того який вигляд мала людина - достатньо дорослою чи ще дитиною.
• неможливість встановити особу нареченої/нареченого. Російська імперія мала суворе законодавство щодо проживання та реєстрації місця перебування. З одного боку це мало убезпечити землевласників від масової втечі кріпаків, які часто "купували" собі документи, з іншого боку - зберігати національно-станову структуру окремих територій майже незмінною. Євреї через перенаселеність своїх штетлів також тікали зі Смуги осілості і під новими фальшивими документами могли мати інше віросповідання.

Важливим при обшуку було поручительство родичів, рідше власників/начальників. Зазвичай це були батьки, але за їхньої відсутності брати/сестри, дядьки. У солдатів через найчастішу відірваність від колишнього місця проживання поручителем був військовий командир.

Попри, з першого погляду, суворість процедури шлюбного обшуку, вона часто мала формальний характер. При порівнянні ревізій 1782 р. (або сповідних розписів для Правобережної України 1780-х рр.) і 1795 р. стає зрозумілим, що багато братів записані під різними прізвищами як окремі родини. До 1870-х рр. ХІХ ст. набули масового характеру шлюби між близькоспорідненими родичами. Навіть скрупульозні причетники не могли простежити всю спорідненість по жіночій (рідше чоловічій лінії) за умов декількох переїздів в інших прихід протягом декількох поколінь. Зміна прізвищ синами/дочками вдів на вітчимівські також ускладнювала процедуру вияву спорідненості.