Живое знание|Living knowledge|Живе знання
РУС
Когда мы получаем от гуру посвящение в духовное знание, он передаёт нам некую живую вещь. Она называется бхакти-лата. Поэтому гуру даёт нам жизнь. Тот, кто получил посвящение у гуру, называется двиджа, дважды рождённый. Первое рождение от семени, а второе рождение от гуру, точнее от звука, исходящего из уст гуру. Звук из уст гуру — это звук мантры, и гуру даёт нам второе рождение. Он зачинает нас снова. Мы умираем в каком-то смысле, когда получаем посвящение, мы умираем для прежней жизни, и то наше прежнее тело, физическое тело, умирает, а Гуру даёт нам новое тело. В этом смысле гуру зачинает, Он тоже даёт нам некое семя. Эта биджа — бхакти-лата-биджа. Он вкладывает в нас некое семя, семя бхакти-латы. Гуру начинает новую жизнь для нас, и мы перерождаемся, у нас начинается совсем другая жизнь. Таков возвышенный символизм духовного посвящения. Это живое знание, не мертвое знание, не информация, не просто какой-то холодный набор сведений.
На самом деле, гуру обучает также обычным предметам, в том числе. Когда мы говорим о некой идее образования в ведическом обществе, которое существовало, это не означает, что учили только философии, нет, учили всему. Но это было живым, это было некое живое знание. Нам очень сложно понять сейчас, как это было. Это было очень личностное, очень душевное общение, очень глубоко удовлетворяющее общение гуру и ученика. В этом мире нет большей любви, чем любовь гуру к ученику и любовь ученика к гуру. В этом мире нет вообще ничего более высокого, никакого более сильного чувства, чем такая любовь. Никакие отношения возлюбленных, просто половые отношения, и даже обычные чувства матери к обычному сыну и сына к обычной матери не сравнятся с этим чувством любви между учеником и гуру. Такая любовь... Со стороны гуру это огромная любовь обычно, со стороны ученика, может быть, не сразу такая же огромная. Ученик может прервать свою часть контракта, с ним такое случается, но за гуру такого не замечено. Гуру не прерывает часть своего контракта, сторону своих отношений и всегда любит ученика, что бы тот ни делал, чем бы тот ни занимался. Гуру всегда любит ученика. И в этом смысле он ждёт ответного чувства тоже. Любовь же не бывает совсем невзаимной. Он ждёт, и любовь гуру преображает сердце ученика настолько, что даже если ученик не готов к этой божественной любви, то всё равно под влиянием любви гуру эта любовь начинает проявляться в его сердце. Такая любовь царит между ними.
Поэтому мы поём эти песни... Мы вот только что пели: чакш̣у-да̄на дила̄ джеи джанме джанме прабху сеи (Шрила Нароттам Дас Тхакур, «Шри гуру-вандана»). Это песня о великой любви. Любви между гуру и учеником. Великая любовь и живое знание.
Они учились в гурукуле под руководством гуру. Было много учеников и среди них были очень интересные ученики. Один был синенький, другой был беленький, светленький. Это были Кришна и Баларама. Они учились наравне с другими мальчиками, но не так, как другие мальчики. Потому что Кришна и Баларама за один день усваивали целый раздел. За один день изучили всю математику, за один день изучили всю физику, за один день изучили всю грамматику — вот так вот очень быстро учились. И среди тех мальчиков был Судама, некий брахман Судама Випра. Тогда они были мальчиками. Однажды Судама Випра и Кришна пошли в лес, чтобы запасти дрова для своего духовного учителя. Гурукула — это, примерно, бойскаутская школа, там учили всему, и поэтому эти мальчики не просто изучали какие-то предметы теоретически, они ещё и заготовляли дрова, носили воду, готовили еду. А сейчас очень часто запрещают, потому что если вы так сделаете, то вас могут обвинить, что вы эксплуатируете детский труд и подать на вас в суд, и вас посадят в тюрьму за это... Судама и Кришна учились вместе, и когда они пошли за дровами для своего духовного учителя, они попали в страшный шторм и заблудились. Наутро гуру пошёл их искать вместе с другими учениками, и он нашёл их, они забились в какой-то пещере и были очень напуганы, они думали, что гуру будет на них гневаться за то, что они не исполнили его задания, не принесли хворост. Но вместо этого гуру, наоборот, был счастлив. Он сказал: «Вы перенесли такие страдания и испытания ради служения мне. Несомненно, что вы — настоящие ученики.» И каждый, кто относится к гуру таким образом, кто готов на эти страдания и испытания ради гуру — каждый станет ему очень дорог. И на самом деле всё, чего мы ищем в этой жизни, всё, чего мы на самом деле хотим — это стать дорогим для гуру. Это всё, что нам нужно.
Б. А. Данди Свами
Транскрибация: Мадхави-Лата деви даси
ENG
Guru gives us initiation to spiritual knowledge, he gives us some living thing, called bhakti-lata. So guru gives us life. One who took initiation from guru is called dvija, twice-born. First birth was from semen, and the second — from guru, from the sound from his mouth. It is the sound of mantra, and guru gives us the second birth. He gives us birth, again. Taking initiation is like we die, die for our past life; our physical body dies and guru gives us the new body. In that sense guru concieves us, he gives us some seed. This bija is bhakti-lata-bija. He put the seed of bhakti-lata inside us. He starts the new life for us, we reborn, and the brand new life starts for us. This is the sublime symbolism of spiritual initiation. It is living knowledge, not dead one, not information, not just some formal data.
Actually, guru teaches us ordinary subjects too. There is some idea of education in vedic society which existed in the past. When we talk about it, we don’t mean that they only studied philosophy, but all subjects. It was some living knowledge. For us it is a bit hard to understand nowadays. That was very personal heart-to-heart communication, deeply satisfying communication of guru and disciple. There is no bigger love in this world than of guru to disciple and love of disciple to guru. In this world there is literally nothing more high, no stronger feeling. Relations of loving couple, just sexual relations, and even the usual feelings of mother to son, and of son to mother are nothing in compare with that great love sense between disciple and guru. Such love... From guru’s side it is usually the huge love, but from disciple side, maybe, not so huge. Disciple can sometime break his contract, it happens with him, but guru never do this. Guru doesn’t terminate his part of contract, his part in relationship, he always loves the disciple no matter what is going on and what disciple is doing. Guru always loves disciple. And he is waiting for love in response. Love can not be fully unrequited. He is waiting, and his love is transforming the heart of disciple. The power of divine love is so strong, that even if disciple is not ready for it, that love anyway begins to grow in his heart. Such a love lives between them.
We sing these songs... Yesterday we sang: cakṣu-dān dilo jei janme janme prabhu sei (Narottam Das Thakur, Sri Guru-Vandana). It is the song about great love. About love between guru and disciple. The great love and living knowledge.
They studied in gurukula. A lot of disciples studied there, but among them there were some interesting ones. One was bluish, another was white. They was Krishna and Balarama. They studied with another boys, but not in a way like other boys. Because Krishna and Balarama could learn whole subject in one day. In one day they learned whole math, in one day they learned whole physics, in one day they learned whole grammar — that’s how fast they were learning. Among that boys there was Sudama, brahman Sudama Vipra. They were boys then. Once Sudama Vipra and Krishna went to the forest to collect wood for their guru. Gurukula is like boyscout school, they studied everything there, that’s why these boys not only learned theoretical subjects, but also sew the wood, carried the water, cooked. Nowadays it’s often restricted, you can be blamed for exploiting the child labor, they would sue you and you can go to jail... Sudama and Krishna studied together. They went for wood for their guru, and the storm had begun, they got lost. Next morning guru and other disciples went to search for boys, and found them frightened in the cave, they thought guru will be angry with them because they failed his task. Inspite of that, guru was happy. He said: «You overcame such sufferings in the name of service to me. No doubt, you are real disciples.» Anyone who loves guru in such way, who is ready for sufferings in the name of guru will become very dear to him. In this life we are all searching only for one thing, only one thing we really want — to become dear to guru. It’s all we need.
B. A. Dandi Swami
Translation: Madhavi-Lata devi dasi
УКР
Коли ми отримуємо від Ґуру посвяту в духовне знання, Він передає нам якусь живу річ. Вона називається бгакті-лата. Тому Ґуру дає нам життя. Той, хто отримав посвяту в Ґуру, називається двіджа, двічінароджена. Перше народження від насіння, а друге народження від Ґуру, точніше від звуку, що виходить з уст Ґуру. Звук із вуст Ґуру — це звук мантри, і Ґуру дає нам друге народження. Він зачинає нас знову. У якомусь сенсі ми помираємо, коли отримуємо посвяту, ми вмираємо для минулого життя, і те, наше насіннєве тіло, фізичне тіло, вмирає, а Ґуру дає нам нове тіло. У цьому сенсі Ґуру зачинає, він теж дає нам якесь насіння. Ця біджа — бгакті-лата-біджа. Він вкладає в нас певне насіння, насіння бгакті-лати. Ґуру починає нове життя для нас, і ми перероджуємось, у нас починається зовсім інше життя. Такий ось піднесений символізм духовної посвяти. Це живе знання, не мертве, не інформація, не просто якийсь сухий набір відомостей.
Насправді, Ґуру навчає також звичайним предметам, у тому числі. Коли ми говоримо про якусь ідею освіти у Ведичному суспільстві, яке існувало, це не означає, що вчили тільки філософії, ні, — вчили всьому. Та це було живим, це було певне живе знання. Зараз нам дуже складно зрозуміти як це було. То було дуже особистісне, дуже душевне спілкування, глибоко задовольняюче спілкування Ґуру й учня. У цьому світі немає більшої любові, ніж любов Ґуру до учня й любов учня до Ґуру. У цьому світі немає взагалі нічого вищого, жодного більш сильного почуття, як ця любов. Жодні стосунки коханих, просто статеві стосунки, і навіть звичайні почуття матері до звичайного сина й сина до звичайної матері, — не зрівняються з цим почуттям любові між учнем і Ґуру. Така любов... З боку Ґуру, зазвичай, це величезна любов, а з боку учня, може буть не така величезна. Учень може перервати свою частину контракту, з ним таке трапляється, та за Ґуру такого не помічено. Ґуру не перериває частину свого контракту, частину своїх відносин і завжди любить учня, що б той не робив, чим би той не займався. Ґуру завжди любить учня. І в цьому сенсі він теж чекає почуття у відповідь. Любов же не буває зовсім нерозділеною. Він чекає, і любов Ґуру перетворює серце учня настільки, що навіть якщо учень не готовий до цієї божественної любові, то однаково під впливом любові Ґуру ця любов починає проявлятися в його серці. Така любов панує між ними.
Тому ми співаємо ці пісні... Ось щойно ми співали: чакш̣у-да̄на діла̄ джеї джанме джанме прабгу сеї (Шріла Нароттам Дас Тгакур, «Шрі Ґуру-Вандана»). Це пісня про велику любов. Про любові між Ґуру й учнем. Велика любов і живе знання.
Вони вчилися в ґурукулє під керівництвом Ґуру. Було багато учнів, серед яких також були й дуже цікаві учні. Один був синенький, інший був біленький, світленький. Це були Крішна й Баларама. Вони вчилися нарівні з іншими хлопчиками, але не так, як інші хлопчики. Тому що Крішна й Баларама за один день засвоювали цілий розділ. За один день вивчили всю математику, за один день вивчили всю фізику, за один день вивчили всю граматику — ось так от дуже швидко вчилися. І серед тих хлопчиків був Судама, такий собі брахман Судама Віпра. Тоді вони були хлопчиками. Одного разу Судама Віпра і Крішна пішли в ліс, щоби запасти дрова для свого духовного вчителя. Ґурукула — це, приблизно, бойскаутська школа, там вчили всьому, і тому ці хлопчики не просто вивчали якісь предмети теоретично, вони ще й пиляли дрова, носили воду, готували їжу. А зараз дуже часто забороняють, тому що якщо ви так зробите, то вас можуть звинуватити за експлуатацію дитячої праці й подати на вас до суду, і вас посадять за це у в’язницю... Судама і Крішна вчилися разом, і коли вони пішли за дровами для свого духовного вчителя, вони потрапили в страшний шторм і заблукали. Рано-вранці Ґуру пішов їх шукати разом з іншими учнями, і він знайшов їх: вони забилися в якійсь печері й були дуже налякані, вони думали, що Ґуру буде на них гніватися за те, що вони не виконали Його завдання: не принесли хмиз. Але натомість Ґуру навпаки був щасливим. Він сказав: «Ви перенесли такі страждання і випробування заради служіння мені. Безсумнівно, що ви — справжні учні.» І кожен, хто ставиться так до Ґуру, хто готовий на ці страждання і випробування заради Ґуру — кожен стане йому дуже дорогим. І насправді все, чого ми шукаємо в цьому житті, усе, чого ми насправді хочемо — це стати дорогим для Ґуру. Це все, що нам потрібно.
Б. А. Данді Свамі
Переклад: Наяна Мані Манджарі деві дасі