Коряк Дмитро Володимирович «Брат». Герої.

Напередодні бою канал «Вавилон 13» брав у бійця «Азова» з позивним «Брат» інтерв’ю

Боєць батальйону "Азов" з Миргорода Дмитро Коряк загинув від осколкових поранень отриманих 11 лютого 2015 року під час штурму ворожого блокпосту поблизу села Саханка Новоазовського району Донецької області.

Народився Дмитро у Полтаві 25 квітня 1989 р, м. Полтава. Навчався в Полтаському національном університеті ім. Юрія Кондратюка. Коли почалась Революція гідності, він став активним її учасником. Організовував хлопців Полтавської самооборони. Був на інституцькій коли почалися розстріли.

Дмитро Коряк на Майдані 2013

У в кінці серпня 2014 року приєднався до бійців добровльчого батальйону "Азов" (тоді ще батальйону). Через півроку загинув від осколків міни окупанта.

Про Дмитра добре відзиваються його побратими. Юліан Матвійчук:

Дмитро щодня бігав з блокнотом, навіть не знаю, чи спав узагалі. Удень збиралися в офісі, потім був на нічних виїздах, за ніч накидає купу ідей, щоб усе зробити за наступний день. Коли Дмитро став одним із заступників самооборони Полтави, з’явилося набагато більше активістів. Він обдзвонював знайомих, і не знаю, чим і як, але переконував. Йому була підпорядкована група гарячих молодих людей, які мали бажання, але не вирізнялися гарними манерами, тож проводив з ними виховну роботу, усі були зайняті, чимось заохочував, захоплював. У лютому зумів прорватися в Київ, коли були розстріли на Майдані. Був завжди у вирі подій на вулиці Інститутській, біля Будинку профспілок, на барикадах, на щастя, залишився живий-здоровий. Ближче до завершення весни ми стали збиратися на фронт, а Дмитро сказав, що завершить тут справи і приєднається. Десятеро бійців з Полтави 6 червня відбули в добровольчий батальйон «Азов». Коряк приєднався до нас наприкінці серпня після подій в Іловайську, якраз почалася оборона Маріуполя. Йому видали автомат калібру 7,62, з нас ні в кого не було такого. Сказав, що готовий іти в бій. Вибрав собі позивний «Брат». Неподалік села Сартана одна з бригад ЗСУ відступила з позицій, і нас туди кинули, щоб підняти бойовий дух тим, хто залишився. Ми тримали блокпост. Треба було заступати в нічні стійки, а це чотири години в засідці, не змикаючи очей. Були такі, що засинали, але не Дмитро, він дуже відповідальний. Бувало, коли його не міняли, він ще чотири години сидів. Ми його навіть інколи перевіряли: чи не задрімав бува? Ні, пильнує! У вересні я повернувся на ротацію в Полтаву до грудня, а він залишився в «Азові». Коли повернувся, мене перевели в артилеристи, а Дмитро, як і раніше, був у піхоті. У січні 2015-го після обстрілу Маріуполя залповими системами «Град» було ухвалено рішення відсунути ворога подалі. Для цього мали взяти плацдарми Саханка, Широкине, Комінтернове. Артилеристів відправили в Київ по гаубиці, а в цей час почався контрнаступ на Широкине. Будучи в столиці, з превеликим болем дізнався про смерть Дмитра.

Також про останій бій Дмитра розказує його побратим Андрій Бугрій:

10 лютого ми отримали завдання якомога далі просунутися в напрямку Безіменного та Новоазовська. Дмитро ще зранку їхав з нами на БТРі, виконував завдання. Був наказ рухатися на новоазовську трасу в бік села Саханки. Перший ворожий блокпост був порожнім, а вже через 300 метрів з іншого блокпосту по нас відкрили вогонь зі стрілецької зброї та гранатометів. Оскільки не було підтримки артилерії, ми не змогли рухатися далі. Увечері 15 бійців зайняли позиції в лісосмузі вздовж дороги на околиці Саханки, щоб стежити за рухом противника. Коли вже сутеніло, почався черговий мінометний обстріл. Вівся прицільний вогонь, тому ми припустили, що десь працює коригувальник. Дмитро пішов провести огляд лісосмуги і балки, яку ми не контролювали з позиції навпроти одного з виїздів з вулиці, здається, Лозинського. Коли ми повернулися на блокпост, командир повідомив, що «Брат» ще не повернувся із завдання. Пішли його шукати зранку, як тільки-но почало сіріти, знайшли. Засніжене поле, «Брат» висунувся на десяток метрів від найближчого укриття, певно, щоб якомога краще побачити балку. Він був у стійці для стрільби з коліна, лежав на лівому боці зі зброєю в руках. За метр від нього була воронка від розірваної міни. Його палець – на спусковому гачку в бойовій готовності. Коли почали забирали автомат з рук, той вистрелив.

Командир про смерть Дмитра:

Щойно почало сіріти, я відправив групу на пошуки. Був "Вірус", ще декілька людей. Швидко повернулися. Знайшли. Засніжене поле – лисе, як коліно. "Брат" висунувся у бік ворога на десяток метрів від найближчого укриття – напевно, хотів якомога більше бачити балку. Він був у стійці для стрільби з коліна. Є така стійка, коли стріляють, стоячи на одному коліні. "Брат" був саме у такій стійці, зі зброєю в руках. Лише лежав на лівому боці. У сантиметрах 40-50 від його правого зігнутого коліна невелика воронка – заглиблення, формою, як глибока тарілка. Утім, майже всі поранення прийшлися на верхню частину тіла. У касці п'ять (це точно, "Ромашка" порахував) великих пробоїн від уламків. Ока немає. У бронежилеті також пробоїни. Він загинув миттєво, навіть не встигнувши нічого зрозуміти. Обличчя сконцентроване. Коли "Вірус" почав витягати автомат з долонь "Брата", автомат вистрілив. Він жив воїном і загинув воїном

ІНТЕРВ'Ю "BABYLON`13" З ДМИТРОМ ЗА ДЕКІЛЬКА ДНІВ ДО ЙОГО СМЕРТІ

Інтерв'ю з Дмитром за декілька днів до його смерті

Нагороди:

Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) (25.3.2015).

Медаль УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно).

Нагрудний знак «За вірність народу України» І ступеня (посмертно).

Почесний знак «Маріуполь. Відстояли – Перемогли» (посмертно).

Орден «Лицарський хрест добровольця» (посмертно).

Медаль МВС «Захиснику Маріуполя» (посмертно).

Відзнака полку «Азов» «Широкинська операція».

Пам’ятаймо!

Помстимося!