40 мучеників, що в Севастійському озері мучилися

313 року святий Костянтин Великий видав указ, згідно з яким християнам дозволялася свобода віросповідання, і вони зрівнювалися в правах із язичниками. Але його співправитель Лікіній був переконаним язичником і у своїй частині імперії вирішив викорінити християнство, яке значно поширилося там. Лікіній готувався до війни проти Костянтина і, боячись зради, вирішив очистити від християн своє військо.
У той час у вірменському місті Севастії одним із воєначальників був Агріколай, ревний прихильник язичництва. Під його началом була дружина із сорока каппадокійців, хоробрих воїнів, які вийшли переможцями з багатьох битв. Усі вони були християнами. Коли воїни відмовилися принести жертву язичницьким богам, Агріколай ув’язнив їх у темницю. Воїни вдалися до старанної молитви і одного разу вночі почули голос: “Той, хто перетерпів до кінця, той врятований буде”.
Наступного ранку воїнів знову привели до Агріколая. Цього разу язичник пустив у хід лестощі. Він став вихваляти їхню мужність, молодість і силу і знову запропонував їм зректися Христа і тим здобути собі честь і прихильність самого імператора. Знову почувши відмову, Агріколай велів закувати воїнів. Однак старший із них, Кіріон, сказав: “Імператор не давав тобі права накладати на нас кайдани”. Агріколай зніяковів і наказав відвести воїнів у темницю без кайданів.
Через сім днів у Севастію прибув знатний сановник Лісій і влаштував суд над воїнами. Святі твердо відповідали: “Візьми не тільки наше військове звання, а й життя наші, для нас немає нічого дорожчого за Христа Бога”. Тоді Лисій велів побити святих мучеників камінням. Але каміння летіло повз ціль; камінь, кинутий Лісієм, влучив в обличчя Агріколаю. Мучителі зрозуміли, що святих захищає якась невидима сила. У в’язниці воїни провели ніч у молитві й знову почули голос Господа, що втішає їх: “Той, хто вірує в Мене, якщо й помре, оживе. Дерзайте і не бійтеся, бо сприймете вінці нетлінні”.
Наступного дня суд перед мучителем і допит повторився, воїни ж залишилися непохитними.
Стояла зима, був сильний мороз. Святих воїнів роздягнули, повели до озера, що було недалеко від міста, і поставили під вартою на льоду на всю ніч. Щоб зломити волю мучеників, неподалік на березі розтопили лазню. О першій годині ночі, коли холод став нестерпним, один із воїнів не витримав і кинувся бігом до лазні, але щойно він переступив поріг, як упав замертво. О третій годині ночі Господь послав відраду мученикам: несподівано стало світло, лід розтанув, і вода в озері стала теплою. Усі стражники спали, не спав тільки один на ім’я Аглаій. Поглянувши на озеро, він побачив, що над головою кожного мученика з’явився світлий вінець. Аглаій нарахував тридцять дев’ять вінців і зрозумів, що воїн, який утік, позбувся свого вінця. Тоді Аглаій розбудив інших стражників, скинув із себе одяг і сказав їм: “І я – християнин!” – і приєднався до мучеників. Стоячи у воді, він молився: “Господи Боже, я вірю в Тебе, в Якого ці воїни вірують. Приєднай і мене до них, нехай сподоблюся постраждати з Твоїми рабами”.
Вранці кати з подивом побачили, що мученики живі, а їхній стражник Аглаій разом із ними прославляє Христа. Тоді воїнів вивели з води і перебили їм гомілки. Під час цієї болісної страти мати наймолодшого з воїнів, Мелітона, переконувала сина не боятися і перетерпіти все до кінця. Тіла мучеників поклали на колісниці й повезли на спалення. Юний Мелітон ще дихав, і його залишили лежати на землі. Тоді мати підняла сина і на своїх плечах понесла його слідом за колісницею. Коли Мелітон випустив останній подих, мати поклала його на колісницю поруч із тілами його святих сподвижників. Тіла святих було спалено на багатті, а обвуглені кістки кинуто у воду, щоб християни не зібрали їх.
Через три дні мученики з’явилися уві сні блаженному Петру, єпископу Севастійському, і повеліли йому поховати їхні останки. Єпископ із кількома кліриками вночі зібрав останки славних мучеників і з честю поховав їх.

Молитва:

О, святі, славні сорок страстотерпців Христових, що в місті Севастії заради Христа мужньо постраждали. Ви через вогонь та воду пройшовши і як друзі Христові у спокій Небесного Царства увійшовши, щиро молітеся до Пресвятої Трійці за рід християнський, особливо за тих, хто шанує святу пам’ять вашу і з вірою та любов’ю у молитвах звертається до вас.

Виблагайте у Всещедрого Бога прощення гріхів наших і життя нашого виправлення, щоб, у покаянні та нелицемірній любові один до одного перебуваючи, зі сміливістю стали на Страшному Суді Христовому і вашими молитвами праворуч Праведного Судді стали.

О, угодники Божі, будьте нашими захисниками від усіх ворогів видимих та невидимих, щоб під покровом ваших молитов ми визволялися до кінця життя нашого від усякої біди, зла та небезпеки, і так прославляли велике та гідне поклоніння повновладної Тройці: Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і на віки віків.

Освітній проєкт Вірую: https://viryu.com.ua
Молитва на кожен день https://t.me/viryu_molytva
Відповіді на запитання https://t.me/viryuu
Задати своє питання https://t.me/viryu_bot