МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЗАХИСТУ ПРАВ ЖІНОК ТА МИРУ
Як результат періодичних страйків і протестів робітниць текстильних фабрик у США та Європі у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття, 28 лютого 1909 р. під проводом Соціалістичної партії тисячі американок відзначали Національний день прав жінок у США.
Пропозиція відзначати щорічно навесні день прав жінок на міжнародному рівні належить політичній діячці того часу Кларі Цеткін. Цю ідею вона висловила під час Другої Міжнародної конференції жінок-соціалісток у Копенгагені у серпні 1910 року, де понад 100 делегаток з 17 країн одностайно її підтримали.
І вже наступного року, 19 березня, понад 1 млн. жінок по всій Європі вийшли на вуличні акції, щоб одноголосно заявити свої вимоги щодо рівноправ’я у політичній сфері та на ринку праці.
У Києві День «8 березня» вперше відзначали у 1914: члени партії РСДРП розповсюджували на вулицях міста прокламації, які закликали робітниць до страйку на знак протесту проти гноблення жіноцтва.
23 лютого 1917 р., за чинним тоді старим Юліанським календарем (що відповідає даті 8 березня за Григоріанським стилем), жінки Петрограда вийшли на вулиці під гаслами «ХЛІБА І МИРУ!»
Як відзначався Міжнародний жіночий день в різні часи
Історичний дайджест трансформації свята можна вдало проглядається через призму листівок тих часів — і на рівні зображення, і на рівні тексту.
Вперше Жіночий день відзначали в радянській Україні у 1920 р., а вже у 1921 р. «8 Березня» стало Державним святом в СРСР. З того часу фактично почалися процеси цілеспрямованого переозначення цього свята, в результаті яких день солідарності жінок у боротьбі з гендерною дискримінацією перетворився у свято “весни і вічної жіночності”. Підміна його смислу — насамперед за рахунок зміщення акценту з гендерної рівності на класову боротьбу.
Тогочасні пріоритети гендерної політики перших десятиліть радянської влади - це радянський емансипаційний проєкт, який мав на меті масову мобілізацію жінок до комуністичного будівництва, що вимагало їх освіти, професійної підготовки та широкого залучення до публічної сфери, прагнення “дотягнути” жінок до образу ідеальної людини – чоловіка-робітника.
30-ті рр. ХХ ст.
Держава розпочинає новий курс щодо жіночої емансипації, посиливши наголос на ролі жінок в налагодженні соціалістичного побуту та вихованні нащадків.
40-ві рр. ХХ ст.
У святкуваннях Дня «8 березня» тема материнства набуває особливого звучання під час і після Другої світової війни, що цілком відповідає посиленню пронаталістської політики партії та уряду.
Образ мужнього чоловіка-захисника вітчизни протиставляється образу турботливої, люблячої і вірної жінки-матері, а у візуальній пропаганді того часу зображення жінок стають щораз ніжнішими.
50-ті рр. ХХ ст.
Активне використання образу “вільна радянська жінка” в радянській ідеології.
Привітальні листівки та плакати з нагоди 8 березня з зображеннями усміхнених жінок (часто – з дітьми) – представниць різних рас та націй країн соцтабору, які заявляють про свою солідарність у боротьбі за мир у всьому світі та засвідчують переваги соціалістичного ладу.
60-ті рр. ХХ ст.
Фактично, декларована рівноправність радянських жінок стає одним з інструментів пропаганди соціалістичного ладу, що чітко простежується у риториці та візуальних матеріалах восьмиберезневих святкувань, націлених на конструювання ідеального образу “щасливих радянських жінок” – активних будівниць соціалізму.
Поворотним моментом щодо змісту та стилю відзначення жіночого дня став 1965 рік, коли «8 Березня» набуло статусу державного вихідного дня.
Фактично, це рішення перенесло святкування з публічного простору у приватну сферу, у сім’ю: напередодні свята зазвичай відбувалися офіційні урочистості (збори та засідання), де керівництво підприємств і установ шаблонно вітало працівниць, відзначало передовиць дрібними нагородами (грамотами), а от у безпосередньо день свята жінки опинялися в колі рідних і друзів.
«Одомашнення» свята означало також і розпорошення самих жінок по їхніх приватних оселях, що підривало відчуття жіночої солідарності, переорієнтовуючи жінок на романтично-споживацьку хвилю.
70-ті рр. ХХ ст.
Стійка та однозначна асоціація між Жіночим святом та материнством.
Перенесене у приватно-сімейну сферу, свято щораз більше дрейфує у напрямку деполітизації його смислу. День жінки наприкінці 1970-х років набуває ознак есенціалістського сприйняття жіноцтва.
У школах починають вітати не лише вчительок. Хлопці готують привітання однокласницям, а букетик квітів та м’яка іграшка стають невід’ємними атрибутами свята у школі.
80-ті рр. ХХ ст.
На кінець 1980-х років в СРСР сформувався дуже специфічний спосіб відзначення Міжнародного жіночого дня, наповненого смислами, атрибутами і ритуалами, які були фактично протилежні до первісних ідей, вкладених у це свято жіноцтвом початку ХХ століття.
Украдене свято було повернуте проти самих жінок: звеличення та обдаровування жінок один день на рік відбувалося в умовах повсюдної нерівності та дискримінації, ігноруванні численних потреб та проблем жіноцтва.
Остаточний розрив з первісним політичним смислом жіночого дня відбувається тоді, коли з листівок повністю зникають будь-які згадки про жінок — і на рівні зображення, і на рівні тексту.
90-ті рр. ХХ ст.
Політичні діячі, посадовці користувалися нагодою через “солодкі” привітання здобути прихильність жіночої частини електорату.
Початок ХХІ ст. проходить під гаслом “Не замінюємо права жінок - весняними квітами”
Потужним імпульсом до політизації Міжнародного жіночого дня стало 100-річчя з дня його першого відзначення у 2011 р.
Це стало чудовою нагодою для безлічі різноманітних феміністських акцій — вуличних маршів, кінопереглядів, дискусій та виставок.
На сучасному етапі відзначення Дня “8 березня” є як нагода вказати на проблеми, з якими стикаються жінки у соціальній, освітній, політичній, культурній сферах, в тому числі і у військовій сфері.
Міжнародний контекст відзначення і світова практика
У міжвоєнний період та після Другої світової війни по всьому світу спостерігався помітний спад жіночого руху, зумовлений, з одного боку, здобуттям жінками політичних і громадянських прав та, з іншого боку, економічною депресією і посиленням тоталітарних режимів у 1930-х і соціально-демографічними проблемами повоєнного часу.
Проте кінець 1960-х років позначений піднесенням різних соціальних рухів, в тому числі — активізацією жіночих організацій. Феміністський активізм набув радикальних форм, а феміністська теорія та феміністські студії дали активісткам додаткові аргументи у критиці влади та вимогах.
У 1970-х років світом прокотилась так звана “друга хвиля фемінізму”: жіночі організації активно тиснули на уряд своїх країн та міжнародні структури, вимагаючи на практиці забезпечити жінкам рівні права та можливості.
Наслідком цих масових і цілеспрямованих зусиль стали зміни у національних законодавствах країн Європи та Північної Америки.
У 1979 році Генеральна Асамблея ООН схвалила “Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”, яку на той час ратифікували 150 країн (в тому числі й Українська РСР у 1980 році).
З 1996 року щорічні відзначення Міжнародного дня прав жінок під егідою ООН відбуваються під певним гаслом, у якому наголошено одну з проблем, з якими доводиться стикатися жінкам на шляху до рівноправності.
Поза тим, що підструктура ООН - UN Women — щорічно використовує 8 Березня як нагоду привернути увагу урядів країн світу до конкретних проблем жіноцтва. Самі активістки різних країн у цей день проводять різноманітні публічні акції, щоб заявити про дискримінацію, озвучити потреби, вимагати забезпечення рівних прав.
Традиції святкування 8 березня у різних країнах
Польща
У Польщі, як і в Німеччині, в цей день не роблять вихідний, але чоловіки не забувають вітати жінок з цим святом. На квіткових базарах з'являються весняні квіти, які надзвичайно швидко розбирають. Деякі люди вважають, що це комуністичне свято і його не потрібно святкувати, але зазвичай на них ніхто не звертає увагу.
Литва
Литовці вважають, що 8 березня - свято приходу Весни, яка в свою чергу асоціюється з любов’ю та жінкою. Однак в Литві можна зустріти безліч протилежних думок стосовно "Міжнародного жіночого дня". Хтось думає, що це гарне свято Весни і його потрібно святкувати. Деякі ж, в тому числі і жінки, не бачать сенсу у святкування 8 березня. Багато для кого це свято асоціюється з радянськими часами, коли школярі-дівчата дарували хлопцям квіти на 23 лютого, а хлопчики приносили по тюльпанчику 8 березня.
Німеччина
У цій країні свято 8 березня не має великої популярності, і цього дня вихідний також не роблять. Раніше, коли Німеччина була розділена на дві частини, Східна вітала жінок, а Західна - навіть не чула про таке свято. Сьогодні у деяких засобах масової інформації 8 березня згадують про "Міжнародний жіночий день", але тут прийнято вітати жінок у травні на День матері.
Італія
У цій країні чоловіків не пускають до жіночих компаній. Ви скажете: "Нічого собі!". Саме таким чином жінки Італії відзначають свою незалежність і свій жіночий день.
Вони йдуть в кафе або бари, п’ють легкі коктейлі. Пізніше прямують до чоловічих стрип-барів, бо тоді для жінок вхід - безкоштовний.
Франція
У Франції «Міжнародний жіночий день» не є популярним. Його святкують тут тільки комуністи та "ліві". Жінок у Франції вітають у травні, на День матері. До молодих дівчат це свято також не має жодного відношення, їх вітають на День св. Валентина.
Греція
Якщо ми заглянемо в Грецію на святкування «Бабосів» – жіночого свята, – то ми побачимо, як відзначають найбільш шанобливу і шановану жінку міста чи села. За традицією, жінки користуються своєю тимчасовою владою над своїми чоловіками, обливаючи їх водою.
Болгарія
У Болгарії свято 8 березня не стало державним. Це звичайний робочий день, і у чоловіків є можливість привітати не тільки свою дружину, а й жінок-колег на роботі. Зазвичай на роботі після обіду влаштовуються гуляння, або ж всім колективом відправляються в ресторан чи кафе. Останнім часом у деяких жінок у Болгарії ставлення до свята трішки охололо, інші ж почали сприймати його як атрибут радянських часів. Деколи помічається і факт, що жінки, на відміну від чоловіків, із великим ентузіазмом вітають один одного.
Також, 8 березня є національним вихідним в Анголі, Буркіна-Фасо, Гвінеї-Бісау, Камбоджі, Китаї, Конго (там свято не «міжнародних», а конголезьких жінок), Лаосі, Македонії, Монголії, Непалі, Північній Кореї і Уганді.
У 2020 році виповнилося 110 років з дня проголошення ідеї святкування 8 Березня як Міжнародного дня боротьби жінок за свої права.
Минулого року Міжнародний жіночий день 8 Березня в ООН відзначався під гаслом «Покоління рівноправ’я». Він був присвячений 25-ій річниці прийняття Пекінської декларації та Платформи дій – міжнародних документів-дороговказів щодо розширення прав і можливостей жінок і дівчат у всьому світі.
В роки незалежної України через актуальність проблем гендерної нерівності, гендерно зумовленого насильства та сексизму, ставлення до 8 Березня почало змінюватися. Феміністичні організації стали активізуватися й проводити заходи з метою привернення уваги до витоків і сенсу свята.
З кожним роком року відзначення Міжнародного жіночого дня в Україні все частіше стає приводом для просвіти широкої громадськості з питань прав та можливостей жінок. У великих містах України щорічно організовуються марші жіночої солідарності.
Міжнародний жіночий день або 8 березня – це особлива дата для жіноцтва. Адже в усьому ЗМІ та громадськість ще раз акцентують увагу на рівних правах жінок та чоловіків у соціумі, обговорюють боротьбу із сексизмом та гендерну рівність. З самого початку це не було святом чи «єдиним днем в році, коли жінка стає жінкою». Це був день, коли жінки відверто заявляли про утиски і дискримінацію, влаштовували мітинги та протести. Жіночий протест американок на 8 березня 1857 року поклав початок боротьбі жінок за рівність прав і можливостей та дозволив вибратись із обіймів побутових справ, дозволивши втілювати свої мрії у науці, кар'єрі та політиці.
Давайте творити в Україні суспільство толерантних, демократичних людей, які виходять за рамки стереотипного сприйняття світу