Азербайджан і Вірменія воюють за Нагірний Карабах. Звідки взявся цей конфлікт?
Нагірний Карабах уже вдруге за цей рік і вкотре за останні тридцять став гарячою точкою на мапі світу. І Вірменія, й Азербайджан називають регіон своїм. Баку вимагає повернення окупованих Вірменією територій та щонайбільше автономії Нагірного Карабаху у своєму складі; натомість Єреван вважає невизнану Нагірно-Карабаську республіку своєю.
Історія Нагірно-Карабаського конфлікту тягнеться кількасот років; що буде зараз — прогнозувати вкрай складно. Ми коротко згадуємо історію Нагірного Карабаху й пояснюємо, що особливого в нинішньому загостренні між Вірменією та Азербайджаном.
Нагірний Карабах: як воюють Вірменія та Азербайджан і чого хочуть досягти
Військова криза у відносинах між Вірменією і Азербайджаном стала однією з найсерйозніших після закінчення війни в 1994 році.
Однак справжній масштаб бойових дій, залучені сили, напрямок ударів та хід бойових дій оцінити дуже важко через режим секретності і масштабну кампанію з дезінформації, яку організували обидві сторони.
Проте, судячи з відеозаписів та фотографій, які публікують представники невизнаної республіки Нагірний Карабах і Вірменії з одного боку і Азербайджану з іншого, в новому загостренні конфлікту беруть участь важка бронетехніка, системи залпового вогню, артилерія, безпілотні апарати і, обмежено, пілотована авіація.
Про втрати також складно говорити. Сторони відзвітували про втрати - свої та противника, але втрати противника кожна зі сторін оцінила у багато разів більше. Так, міністерство оборони невизнаної Нагірно-Карабаської республіки увечері в понеділок повідомило про загибель 84 військових, 26 з яких були вбиті в понеділок.
Міністерство оборони Азербайджану в неділю стверджувало, що карабаська вірменська армія під час боїв втратила понад 550 людей убитими і пораненими. Вірменія відкинула цю інформацію і заявила, що втрати Азербайджану тільки у неділю склали 200 людей.
Звідки почався конфлікт між Азербайджаном і Вірменією?
Нагірним Карабахом називають територію на Південному Кавказі, розташовану між сучасними Азербайджаном та Вірменією. На початку ХІХ століття Російська імперія перемогла у війні з Іраном (тодішньою Персією), і за договором 1813 року до її складу увійшли перські території Кавказу — сучасних Вірменії та Азербайджану включно з Нагірним Карабахом. Це заклало підвалини сучасного Нагірно-Карабаського конфлікту.
Після Російської революції 1917 року на Кавказі утворилися три радянські республіки: Азербайджанська, Грузинська і Вірменська. Вони об’єдналися в Закавказьку федерацію, яка розпалася у травні 1918-го через територіальні претензії Вірменії — зокрема на Карабах, який тоді відійшов до Азербайджану. Після цього над трьома республіками запанувала радянська влада.
Один із принципів політики тодішнього керівника Радянського Союзу Йосипа Сталіна полягав у розділенні народів між різними республіками. Так, населений на той час переважно вірменами Нагірний Карабах (як Нагірно-Карабаська автономна область, НКАО) потрапив до Азербайджанської РСР. Згодом його відділили від Вірменії так званим Лачинським коридором, який також увійшов до складу Азербайджану.
Як Нагірний Карабах став спірною територією?
Наприкінці 1980-х років давнішні суперечності між Вірменією та Азербайджаном поновилися з новою силою. Влада Нагірного Карабаху прагнула до об’єднання з Вірменією; остання теж виступала за, тоді як Азербайджан і центральна влада СРСР — проти. У 1988 році парламент НКАО ухвалив резолюцію про приєднання до складу Вірменії, а через два роки Вірменська РСР приєднала до себе Нагірний Карабах в односторонньому порядку. У 1991 році НКАО проголосила незалежність.
У відповідь на це Азербайджан спершу розпочав економічну блокаду НКАО, а згодом вдався до військових дій. На допомогу Вірменії прийшла Росія, з якою та уклала угоду про дружбу, співробітництво й безпеку наприкінці 1991 року. Активні військові дії між країнами тривали до 1994 року. Як наслідок, Вірменія за підтримки російських військ захопила не лише Нагірний Карабах, а й п’яту частину території Азербайджану включно зі згаданим Лачинським коридором.
У 1994 році за посередництва Росії Вірменія та Азербайджан підписали угоду про припинення вогню. З 1992 року врегулювання конфлікту здійснюється через так звану Мінську групу ОБСЄ, засновану Францією, Росією та США. За весь цей час Вірменія з Азербайджаном так і не змогли укласти мирної угоди. Єреван вимагає включення Нагірного Карабаху до свого складу і допускає повернення окупованих територій Азербайджану. А Баку, окрім вимоги повернення своїх територій, допускає максимумавтономію Нагірного Карабаху у своєму складі.
Де відбуваються бої?
У неділю вранці, коли почалися бойові дії, міністерство оборони Азербайджану заявило, що проводить “контрнаступальну операцію” по всій лінії фронту.
Міністр оборони Вірменії на брифінгу в понеділок також повідомив, що “наразі бойові дії тривають вздовж усього кордону між Арцахом (вірменська назва Нагорного Карабаху. - Ред.) і Азербайджаном”.
Неофіційної інформації з районів бойових дій майже не надходить - обидві сторони ретельно контролюють інформаційний потік. В Азербайджані, як розповів BBC військовий експерт Азад Ісазаде, суттєво обмежили інтернет-трафік. В першу чергу - соціальні мережі.
В офіційних повідомленнях Азербайджану йдеться про висоти в районі села Талиш і гірський хребет Муровдаг. Крім того, йшлося про бойові дії в районі міста Мардакерт.
Азербайджан також стверджував, що взяв під контроль кілька населених пунктів у Фізулінському і Джебраїльському районах неподалік від кордону з Іраном. Вірменська сторона це не підтверджує, але джерело, наближене до уряду Вірменії, підтвердило Російській службі Бі-бі-сі, що в цих районах йдуть бої.
Що з Нагірним Карабахом зараз? Хто підтримує Вірменію, а хто — Азербайджан?
З часу підписання мирної угоди 1994 року Нагірнокарабаський конфлікт був фактично “заморожений”. Час від часу між сторонами відбуваються збройні сутички. Останні масштабні зіткнення відбулися у 2016 році: під час так званої “чотириденної війни” загинули понад три десятки людей, кількасот зазнали поранень. А ще Азербайджан відвоював кількасот гектарів окупованої Вірменією землі. В усіх випадках Єреван і Баку звинувачують один одного в початку провокативних обстрілів.
Головними зовнішніми гравцями в Нагірнокарабаському конфлікті є Росія і Туреччина. Москва політично й військово підтримує Вірменію (на її території розташована 102-га російська військова база), але співпрацює також із Азербайджаном (до 2016 року активно продавала йому зброю, після цього постачання різко скоротилися). Анкара ж беззастережно підтримує Баку (у Туреччині живе велика азербайджанська діаспора, мови країн також доволі схожі). Турецький президент Реджеп Таїп Ердоган став, до речі, чи не єдиним світовим лідером, який відкрито підтримав Баку під час нинішньої ескалації.
Офіційна позиція України — така, яка ухвалена на рівні ООН. Там незалежність Нагірного Карабаху не визнається, як і окупація азербайджанських територій Вірменією. Крім того, Київ із Баку (на відміну від Єревана) є стратегічними партнерами: один із ключових економічних інтересів — імпорт азербайджанської нафти з Каспійського моря. У 2016 році МЗС України у своїй заяві прямо згадало “дотримання суверенітету та територіальної цілісності Азербайджанської Республіки”.
Наслідки дводенних боїв
Азербайджан у неділю заявив, що його військам вдалося взяти під контроль сім населених пунктів в напрямку двох районних центрів - міст Фізулі і Джебраїл. Ці райони розташовані на півдні регіону, який контролюють вірменські збройні формування.
Азербайждан також заявляв, що взяв під контроль гору Муровдаг. Це одна з найвищих вершин Кавказу, її висота 3340 метрів. Контроль над цією горою дозволяє тримати під обстрілом стратегічну дорогу Варденіс-Мардакерт, якою можна перекидати підкріплення з Вірменії в Карабах. Представники НКР стверджують, що відбили гору. Крім того, Азербайджан стверджував, що взяв під контроль кілька висот в районі села Талиш.
Яку територію азербайджанські військові взяли під контроль, сказати складно. У вівторок вдень міноборони невизнаної Нагірно-Карабаської республіки розповсюдило заяву, з якої випливає, що бойові дії тривають.
Як написав у вівторок британський журналіст і експерт з Нагірного Карабаху Том де Ваал, оцінювати за заявами сторін справжній стан справ не можна: “Навколо конфлікту дуже багато пропаганди. Обидві сторони не можуть мати рацію, але обидві можуть помилятися - і вони часто помиляються у своїх заявах. Ставтеся до всіх офіційних заяв з великою часткою скепсису!”
Однак навіть якщо подивитися на географічні назви, які згадують в офіційних заявах, говорити про прорив оборони НКР не можна.
“Зараз мова про масштабну операцію не йде. Бої йдуть вздовж лінії зіткнення на тактичну глибину за контроль над опорними пунктами і панівними висотами, деякими дорогами, дефіле, але не більше”, - сказав BBC російський військовий експерт Віктор Мураховський.
За словами Мураховського, найімовірніше Азербайджан навіть не намагався створити на напрямках наступу сильні ударні угруповання.
“Це [створення ударних угруповань] потребує серйозної мобілізації і створення нових частин. Щонайменше зараз помітно, що цих процесів не відбувається. І потім, такі процеси досить тривалий час займають, шість-вісім тижнів як мінімум”, - сказав експерт.
Виклик на збори звільнених в запас азербайджанських резервістів, в такій ситуації не зіграв би вирішальну роль.
Контроль над кордоном
За словами азербайджанського військового експерта Азада Ісазаде, війська на лінії протистояння швидше за все не посилювали, але точної інформації у відкритому доступі немає.
Ісазаде розповів, що Баку, проводячи серію військових операцій, не ставив перед собою стратегічну мету. За його словами, азербайджанська армія не готувалася спеціально до цього наступу, але реагувала на дії карабаських військових.
“Азербайджан просто відповів. Завдав удару у відповідь і почав поза територією Нагірного Карабаху відновлювати свою юрисдикцію. Якщо подивитися у напрямку удару, то Азербайджан зараз намагається відновити контроль над ірано-азербайджанським кордоном на півдні [...] і відновити контроль над вірмено-азербайджанським кордоном”.
Проте, за його словами, після досягнення цих цілей Азербайджан розраховує почати перемовини про долю Нагірного Карабаху.
Тактичний відступ
Керівник департаменту оборонних досліджень Armenian Research&Development Institute Леонід Нерсісян вважає, що цілі операції збройних сил Азербайджану були більш масштабними: “З огляду на те, що зіткнення відбуваються по всій лінії зіткнення і використовуються дійсно великі сили, очевидно, що завдання було прорвати оборону і захопити якомога більшу територію”.
Експерт вважає, що своїх цілей азербайджанська армія не досягла, частково через те, що операція не була раптовою.
“Ні про яку несподіванку говорити не доводиться. Кумедна ситуація з американським посольством в Азербайджані, навіть вони за два дні написали, що громадянам Америки не варто залишати межі Апшеронського півострова. Міністерство оборони Вірменії говорило про скупчення військ біля кордону. Це була абсолютно підготовлена і не дуже прихована акція”, - сказав він.
"У перші години, звичайно, Азербайджан зламав першу лінію оборони, на півдні особливо, але цього не могло не статися, це тактика - не можна утримувати передній край, потрібно відступити, а потім відбивати його назад", - пояснив Леонід Нерсісян.
Війна без авіації
Особливістю бойових дій в цьому регіоні стало те, що обидві сторони майже не застосовують бойову авіацію.
У неділю карабаські військові заявили, що збили азербайджанські гелікоптери і безпілотники, але Баку визнав втрату тільки одного гелікоптера, який дотягнув до своєї території. Під час посадки, за словами азербайджанських військових, ніхто не загинув.
Азербайджан має досить великі повітряні сили - в минулі роки країна отримала понад 20 винищувачів МіГ-29 і 11 штурмовиків Су-25. Крім того, на озброєнні перебувають 12 ударних гелікоптерів Мі-24 і не менше 24 Мі-35 - модернізованої версії Мі-24.
Вірменія, яка підтримує Нагірний Карабах, нещодавно придбала в Росії більш сучасні і більш потужні, ніж МіГ-29, винищувачі Су-30. У складі вірменських ВВС їх лише чотири, і Єреван не став їх відправляти на підтримку формувань карабаських вірмен.
“Цілей не виникало для їх використання. І використовувати їх для полювання на бронетехніку супротивника не дуже розумно”, - зазначає Нерсісян.
Окрім того, район Нагірного Карабаху виявився настільки насиченим засобами ППО обох сторін, що застосовувати там авіацію не наважується ніхто - занадто великий ризик втратити літак.
“По-перше, гірська місцевість, і там дійсно авіацію важко використовувати. Ми добре розуміємо, що за ці роки в Нагірному Карабаху створили боєздатну систему ППО. Плюс придбаний у Росії комплекс С-400. Він не на території Карабаху, але він на кордоні, в Горіському районі, і він прикриває повітряний простір над Карабахом”, - пояснює Азад Ісазаде.
Азербайджан, своєю чергою, в минулі роки витрачав досить великі кошти на закупівлю озброєнь, і на озброєнні військ протиповітряної оборони є ЗРК С-300 і кілька одиниць ближнього “Тор-М2Е”.
Можливо, саме ця обставина і стала причиною того, що нинішнє загострення характеризується танковими боями – нагорно-карабаське міністерство оборони у вівторок повідомило, що "внаслідок боїв з танковими і протитанковими підрозділами армії оборони противник втратив десять одиниць техніки".
Азербайджан також повідомляв про знищення вірменських танків в неділю і понеділок. Обидві сторони доводили свої твердження відеозаписами їх ураження.
Що ж такого особливого в конфлікті зараз?
Що стало причиною нинішнього загострення — безпрецедентного за втратами з обох боків? Азербайджанський журналіст, політичний оглядач видання JAMNews Шаін Рзаєв у коментарі нам пояснює: після зміни влади у 2018 році Вірменія спробувала перезавантажити перемовини в межах Мінської групи ОБСЄ, додавши туди Нагірний Карабах як окрему сторону. Баку категорично з цим не погодилося. Після цього перемовини заморозилися, а напруга між сторонами зростала.
“Тривали провокаційні, на думку Азербайджану, кроки як заселення Карабаху ліванськими вірменами, які постраждали при вибуху у Бейруті. До них приєдналися вірмени з Іраку й Сирії. Азербайджан неодноразово висловлював протест, заявляв, що це суперечить міжнародним нормам”, — додає Рзаєв.
Нинішні події — вже друге загострення між Вірменією та Азербайджаном через Нагірний Карабах цього року. Перше сталося в липні, але тоді відносно швидко припинилося — з обох боків офіційно повідомлялося про десятки втрат. Крім того, бойові дії відбуваються на тлі пандемії коронавірусу, через яку і Вірменія, й Азербайджан переживають економічні труднощі. Липневе загострення експерти пояснювали прагненням Єревана й Баку дещо відволікти населення від цих негараздів — не виключено, що такий же мотив сторони переслідують і зараз.
Що буде далі?
Місцеві журналісти й експерти, з якими нам вдалося поспілкуватися, говорять: нинішнє загострення — безпрецедентне за своїми масштабами. “Бомбардують усюди, стріляють усюди й по всьому периметру кордону. І, мабуть, вперше за багато років бої досягли Степанакерта (адміністративного центру Нагірного Карабаху — ред.), а це дещо вглиб країни”, — розповідає оглядачка видання Lragir.am Наіра Айрумян.
У Вірменії ввели загальний, а в Азербайджані — частковий воєнний стан; в обох країнах запровадили комендантську годину; Єреван також почав загальну військову мобілізацію. На ранок 28 вересня сторони офіційно повідомили про десятки загиблих військовослужбовців із кожного боку, а також наводили кадри поранення цивільних осіб. Єреван і Баку розпочали протистояння й на міжнародних майданчиках — публікують кадри з розстрілом ворожої техніки.
Більшість країн та міжнародних організацій закликає Вірменію та Азербайджан до деескалації: ще одна гаряча точка на мапі світу в умовах пандемії не вигідна нікому. Єдиним винятком, як уже згадувалося, стала Туреччина. Ердоган узагалі заявив, що Вірменія напала на Азербайджан, і закликав її піти з окупованих територій. Чому так? Одна з імовірних причин — намагання наростити вагу на тлі конфлікту з Грецією через Східне Середземномор’я і подій у Лівії, де нині відбувається активний переділ влади.