З чим бореться стендап-комік в Україні?

Disclaimer: більшість тез проілюстровані з власного досвіду, залучаючись історіями друзів та колег.

Відсутність грошей

Заможних стендап-коміків (а мається на увазі саме заможних, не багатих) в Україні одиниці. Для всіх інших є три шляхи і кожен наступний туманніше іншого:

1. Працювати на звичайній роботі і виступати у вільний час

Найпопулярніший спосіб, проте він має свої мінуси. Якщо ви колись вчились і працювали водночас, то ви можете зрозуміти, в чому вони полягають. Інколи приходячи після роботи хочеться просто лягти в ліжко і їсти чіпси, а не сидіти над черговим жартом. Плюс не завжди роботодавці лояльні до так званих хобі їхніх працівників. Коміки з цієї когорти повинні грати кожен тиждень в гру "як відпроситись з роботи?". А гра, я вам скажу, не з веселих.

2. Працювати ведучим

Чого саме - залежить від популярності коміка та вміння казати "Ні!". Хтось веде весілля місцевих "селебріті", а хтось відкриття АТБ. Якщо судити по відгуках, то це безперечно халявні гроші, при чому не маленькі, проте в умовах пандемії зараз цей спосіб заставляє ведучих вчити мови програмування. Та й будем відверті, більшість коміків скоса дивляться на такий тип заробітку. Хтось через принципи, а хтось заздрить. В моєму випадку, мені нічого не світить - не вийшов фізіономією. Надто молодий.

3. Найважчий шлях - жити на гроші з стендапу

Рахуй, що ні на що, особливо в умовах пандемії. Це той випадок, коли ти змушений танцювати з бубном біля календаря, щоб не продовжили червону зону в місті, де ти плануєш виступати. Плюс люди, в цілому, менш лояльні до стендапу, ніж до якогось КВН. Якщо б зараз можна було виступати і хтось би захотів організувати умовний "Зимовий Кубок Ківерців", то цей захід зібрав би більшу касу, аніж найкращий матеріал "Підпільного Стендапу" в Києві.

Як бачите, жоден з цих варіантів не гарантує високий заробіток, а якщо гарантує, то ціною твоєї стендап-кар'єри.

Пошук та відсутність ідей

В цьому випадку часто постає дилема: шукати ідеї чи чекати, поки самі прийдуть. Не схильний до жодного з них, бо шукати ідеї - це як ловити ящірок. Так, в тебе є шанс впіймати одненьку, проте в 90% випадків, вона буде без хвоста.
Щодо очікування, то так можна й три місяці просидіти, не помітивши, як ти розповідаєш матеріал 4-х річної давнини на Відкритому мікрофоні.
Здавалося б, існує безпрограшний варіант: щоб було про що писати, треба жити так, щоб можна було про це писати. Однак і з цим є певні нюанси. Більшість з нас живе в ритмі - дім, робота, дім, робота. Тому й писати скоріше ви будете про домашні рушнички, булькаючі кулери та ікони в маршрутках. Для тих, в кого немає роботи і він часто їздить - перспективи теж туманні, адже тоді з'являються 80% нотаток в телефоні про плацкарт. Проте кожен обирає свій шлях. Про шлях, який обираю я, розповім, можливо, в іншому пості.

Коли жоден з цих шляхів не працює, комік стикається з відсутністю ідей. Щоб це звучало менш погано, ми використовуємо більш престижний ярлик - "творча криза". Бо цей термін здатний краще викликати емпатію в пересічного глядача. Хоча в українських реаліях обидві конотації можуть з легкістю розбитись об "іди працюй!".
Це стан, коли ти день за днем ти живеш, а Гугл Документ сміється з тебе порожнім аркушем. Це стан, коли пауза триває настільки довго, що ти думаєш, що наступна ідея має буде грандіозною і смішною одразу. Тому при появі в голові цікавих спостережень, ти поволі відкидаєш їх, адже вони не проходять твою власну "редактуру". Ех, скільки жартів було вбито...

Дорога

Якщо це читає стендап-комік(-есса), то впевнений, що це слово заграло дзвінкою струною в його (її) сердечку.
Просто уявіть, комік долає дорогу в умовних 5 годин, витрачає гроші на їжу, інколи житло, випивку після стендапу, потім втомлений мчить на потяг, щоб їхати ще таких 5 годин додому, після цього замовити собі таксі і о 4 ранку заснути. Все це, зазвичай, проходить задля 10 хвилин на сцені. Так, 10 хвилин. Час, за який люди встигають вмиватись. А на дорогу витрачається час, за який люди встигають виспатись.
Безумовно, ця проблема актуальніша для провінційних коміків - обожнювачів міст, в яких вони зараз живуть. Адже за любов до умовного Луцька, ти платиш ціну в розмірі втраченого дня, в той час як столичні коміки скаржаться, що локація не на його вітці "Метро".
Хоча й столичних коміків запрошують в регіони, або ж вони просто катаються, щоб розширити адуиторію. Питання в тому, що левова частка виступів в них під боком, а в регіональних коміків під боком - один виступ в тиждень, а то й менше.

Відсутність виступів

Так вже склалось, що незважаючи на війну, більшість українських стендап-коміків дивляться колег з росії. Також переглядають подкасти з ними та безліч іншого "штобилодальшевського" контенту. І там ми чуємо, що в Москві вони виступають три рази в день, назбируючи 100 виступів в місяць. Деякі українські стендапери не мають такої цифри за все життя. В Києві з цим краще, проте все рівно частота програє в рази, а якщо направити лупу на регіони, то можна побачити, як місцеві стендап-клуби варяться в власному соці. Про регіональний стендап можна теж наговорити на окремий пост.
Тому комікам зазвичай стикаються з тим, що вони хочуть виступати, є навіть з чим, але немає де. Обирати між можливостями виступити є нагода хіба в трьох містах України, всім іншим - дзуськи.
А чому коміки не домовляються з іншими закладами і не організовують стендапи самі?

Бо не у всіх закладах є сцена.
Не всі заклади, в яких є сцена можуть забезпечити посадку адекватних людей.
Не всі заклади, де є сцена і адекватні люди, можуть дати можливість матюкатись.
Не всі заклади, де є сцена і адекватні люди, які можуть дати можливість матюкатись, готові робити безкоштовні заходи.
Цей ланцюжок можна продовжувати до 500 знаків в реченні.

Слабкий ажіотаж

Зібрати повний зал платним стендапом в Україні вважається подвигом. Уявімо, що пандемії немає і це взагалі можливо. Так склалось, що в Україні, переважно, люди неплатоспроможні, тому їм приходиться обирати між вечором комедії від ноунеймів та можливістю замовити піцу. Мозок автоматично каже, що краще замовити піцу, бо він пам'ятає, що її поїдання викликало позитивні емоції. А ось щодо стендапу, мозок починає видавати сумніви: "це треба вийти з дому, треба сидіти годину, треба сподіватись, що буде смішно і після заходу ще добиратись назад, а ще треба щось купити в закладі, краще посиджу на дупі". І тільки ті, хто з легкістю чи навпаки, але перемагає ці сумніви здатен придбати квиток. Проте, таких людей зараз небагато і їх потрібно берегти, виступати для них, старатись для них і не показувати слабкостей.

Неодноразово бачив людей, які ходять виключно на відкриті мікрофони, бо це безкоштовно. Ти бачиш 20 людей, які регулярно приходять на стендап і думаєш, що вони прийдуть на платний концерт. А в залі замість них сидять люди, яких ти бачиш вперше.

Стендап тільки-тільки набирає ходу та починає завойовувати нову аудиторію.

Стендап - це як ковток свіжого повітря в українській комедії серед смогу Країни У та Ліги Сміху.

Тому той, кому це сподобалось один раз - навряд зможе пропустити наступний. Цінуйте стендап. Всі хто, ним займаються і всі, хто на нього ходять.