Я знову стендап-комік

Я почав займатись стендап-комедією в 19 років в статусі студента 2 курсу і актора університетської театр-студії "Парадіз". В мене був поставлений голос, висока самооцінка і протяг в кишені. Ці буремні часи я не забуду ніколи, в мене було враження, що на моїх очах росте західноукраїнська стендап-комедія, бо я виступав де тільки можна і не можна. Вийшло так, що з усієї стендап-когорти Хмельницького в мене було найбільше виступів, я цим не вихваляюсь, бо про якість, як ви бачите, не сказано ні слова.

В Західній Україні тоді існувало 4-5 стендап клубів, які робили час від часу мікрофони і всі вони були з грошовими призами. Всі! "Для когоо, для чегоо" звучало в голові кожен раз, як я приїздив змагатись, а не виступати. Але, залишимо цей змагальницький сюр і відставимо його в шухлядку "колись про це розповім".

Адже зачепити хотілось сам факт частих поїздок: Львів, Тернопіль, Вінниця, Луцьк, Чернівці, Мукачево, Рівне та, навіть, Київ. З кожним виступом я відмічав собі на уявній політичній карті України з Кримом, кожне нове місто, де я виступав. В моїх підписках Інстаграму були всі існуючі, на той час, стендап-клуби України, які мали свою сторінку. Я уявляв, як буду покоряти кожне місто, гуляючи по ньому вдень, розриваючи в ньому ввечері і відпочиваючи в ньому вночі. До речі, якби не стендап, я б скоріш за все не відвідав і половини вищезазначених міст, сичував би собі в гуртожитку, граючи в FIFA 09 (надворі 2018 рік).

Ми їздили цілою бандою коміків, яка давала можливість організаторам отримати дозу молодіжного гумору оптом. Нас тоді не лякав той факт, що ми їдем туди й назад 8 годин, щоб сказати 5 хвилин матеріалу. Нам було начхати, бо в нас горіли очі і це головне. Тусня наша називалась "Молода Гвардія" і я досі жалкую, що ми тоді не замутили власний стендап клуб... зелені були, а дехто й синій. Ми дивились з захопленням на виступи одне одного аж до того моменту, що ми вже знали всі жарти на пам'ять. До мене неодноразово підходив друг, який любить експериментувати на сцені, зі словами: "Андрюха, давай жартами поміняємся".

Ось так плавно підводжу до усвідомлення того факту, що я виступав доволі часто і якісно, як на ті часи. То я мав би собою пишатись? Не зовсім. Через два роки таких покатушок, я помітив, що якщо є два заходи в один день і в різних містах, то я їду туди, де мене ще не чули. Їду зі своїми 10-ма хвилинами комедії, 10-ма хвилинами, назбираними за 2 роки. Так, ми їздили з одним й тим самим, це повторялось з разу в раз, змінювалась тільки локація і кількість овацій. Це День бабака, з якого вирватись було неможливо. Я почав боятись виступати з новими жартами, кожен раз перед виступом рився в нотатках, ніби я знайду щось ультрасмішне, хоча я вже знаю на пам'ять, що там написано (ультрасмішного там немає). А основна робота стендап-коміка - писати нові жарти і передобивати старі. Я цю роботу не робив. Згодом я влаштувався на звичайну посаду і перестав бути стендап-коміком, хоча, дивлячись правді в очі, я перестав бути ним ще раніше.

З того часу я працював звичайним адміністратором сайту, встигши зробити перерву в виступах на 8 місяців, сконцентрувавшись на своїх "професійних" амбіціях, через що отримав підвищення зарплатні, двічі, взяв кредит на ноутбук, на якому можна грати в Симулятор футболу, де рік в назві співпадає з наявним. Проте останні півроку щось пішло не так, я став брати відпустки частіше, попросився працювати з дому, почав філонити в обов'язкових робочих задачах. Натомість почав частіше виступати, кожен тиждень приносити новий матеріал, по крупицях збирати жарти в окремий документ, дивитись власні виступи, працюючи над помилками та подачею, став резидентом Вінницького стендап-клану "Кулак Дракона", розніс зал в Тернополі, закривши старий гештальт, почав вести власний інстаграм, експериментувати з візуалом афіш, записувати ідеї нових шоу для YouTube і запланував собі сольний стендап концерт.

25 березня 2021 року, в четвер, мене звільнили. Так, тепер я знову стендап-комік.