Вiйна i мир (06.04.2022)
У нас в школі дуже люблять літературу Прямо дуже. У нас навіть є хлопчик, який кожну зміну ходить і бере "війну і мир" в бібліотеці. Якщо бути чесним я поняття не маю навіщо він це робить, але він жодного разу не повертав книги. Тарасу напевно давно б перестали давати книги, якби всі в школі не побоювалися його через його захоплення книгами, іноді він підходив до першокласників, бив їх по голові своєю улюбленою книгою і забирав всі їхні підручники. Одного разу нам задали вчити вірші і ми з моїми друзями Тарасом і Макаром пішли в кабінет нашої вчительки з української мови та літератури розповідати вірші.. У кабінеті, в шафі стояло щось типу бібліотеки Гоголя, так Тарас взяв в руки "Тарас Бульбу", перегорнув всі сторінки і кинув у кошик.Потім він взяв у руки "війну і мир" і знову кинув у кошик.Вчителька йому сказала-хлопчик, що це таке. Тарас сказав - Це "війна і мир" Толстого. Вчителька була дуже добра і подобалася всім в нашому класі, тільки Тарас їй не подобався. Вона підозрювала про те,що він насправді не читає книги, що бере з бібліотеки, але доказів у неї не було.
- Припини кидати книги, Тарасе! - закричала вчителька
Тарас мовчки подивився вчительці прямо в очі, і не відриваючи погляд взяв з полиці ще одну книгу і знову кинув у кошик.
Ми з Макаром були приголомшені сміливістю і непохитністю Тараса, тому просто спостерігали за ситуацією. Раптом Тарас, залишивши в спокої Толстого, взяв в руки "Братів Карамазових" Достоєвського і кинув книгу прямо на голову вчительці. Вчителька була в люті, почало відбуватися щось дивне, тіло вчительки нібито почало плавитися і перетворюватися в якесь безстатеве і безкостное істота, це був якийсь слимак тілесного кольору і купою щупальців. Макар впав на підлогу від страху, а Тарас спробував витягнути всі книги з кошика, але було вже пізно, щупальця вже обвили руки і ноги Тараса, він намагався закричати, але і в роті його вже було щупальце. Воно тягнуло Тараса все ближче до себе, в очах Тараса читався і страх і жаль про те, що він зробив з усіма книгами з бібліотеки. Через пару секунд істота просто поглатила Тараса, збільшилася в розмірі і почала дивитися в нашу сторону. Я і Макар, швидко піднімався з підлоги, вибігли з кабінету і зачинили за собою двері. Ми відразу помітили, що світло в школі пропав і кудись пропали абсолютно всі люди. Поки ми намагалися зрозуміти, що тут відбувається, істота почала ломитися в двері, його нічого не зупинить. Треба було бігти зі школи, істота здавалося не дуже швидким, тому ми легко від нього відірвалися і опинилися на першому поверсі, там теж було жодної душі, абсолютна тиша. Двері, як виявилося, були замкнені.
- Напевно так ми і помремо. - сказав Макар і ліг на підлогу згорнувшись калачиком.
Його била дрож. Я присів поруч. Цікаво, чому воно йде за нами? Ми ж ніколи не кидали книги в урну. А може і не в цьому справа. Бути може я ще довго продовжував би думати про це, якби не пролунав чийсь голос.
Голос був явно не схожий на чудовисько
- Так, Ми тут, де ти?- відгукнувся я
Але здається він мене не почув. Ми з Макаром вирішили йти на голос, який привів нас в туалет.
- Хлопців ви теж тут, що сталося?- Нестор схоже був щасливий знайти нас
- Тарас кидав книги в урну, а потім його зжер величезний слимак з тентаклями.
- Зрозумів, ми його застрелимо.
- У кабінеті ОБЖ є автомат, нам туди треба. - запропонував Макар.
Тут же Нестор почав діставати частини Калашникова з рюкзака і збирати.
Чому у Нестора автомат в рюкзаку? Він його що завжди в школу тягає? Але навіщо..? Макар вже зібрався запитати його про це, як Нестор кинув в наш бік ремінь з кобурою і трьома магазинами. Макар чортихнувся.
- Будете патрони подавати.- сказав Нестор.
Ми кивнули і пішли в їдальню. Ми часто ходили туди насолоджуватися місцевими делікатесами, одного разу тут подавали дуже смачний борщ з антисептиком і яблуком з увіткнутою ложкою. Цікава тут однак була подача. Часто за їжею Тарас обговорював свої улюблені книги, одного разу він навіть покликав нас в пельменну, щоб показати написану ним книгу. Але коли ми з Макаром прийшли туди, Тараса там не опинилася, ми чекали його близько 10 годин, але він так і не з'явився. Поки я згадував це мені все менше ставало шкода Тараса. Ми увійшли в їдальню. І тут не єдиної душі. Так мені спочатку здалося. Поки я не помітив як це чудовисько, нетерпляче поганого ставлення до книг, зайшло за нами. Бігти було нікуди . У тілі цього слимака я розгледів обличчя тараса, і він захрипів:
Макар підстрибнув і відразу ж впав на підлогу.Здається він помер, але перевіряти часу не було. Нестор став стріляти по цій купі слизу, але здавалося все безуспішно, кулі просто вбиралися їй. Через пару миттєвостей щупальця схопили Нестора... А далі я не бачив.. Я кинув обойми і втік на кухню і сховався в холодильник, не знаю наскільки тут вистачить кисню, але воно досі шукає мене і я чую як воно повзає десь поруч...
Russian ver.
У нас в школе очень любят литературу Прямо очень. У нас даже есть мальчик, который каждую перемену ходит и берет "Войну и мир" в библиотеке. Если быть честным я понятия не имею зачем он это делает, но он ни разу не возвращал книги. Тарасу наверно давно бы перестали давать книги, если бы все в школе не побаивались его из за его увлечения книгами, иногда он подходил к первоклассникам, бил их по голове своей любимой книгой и забирал все их учебники. Однажды нам задали учить стихи и мы с моими друзьями Тарасом и Макаром пошли в кабинет нашей учительницы по украинскому языку и литературе рассказывать стихи.. В кабинете, в шкафу стояло что то типа библиотеки Гоголя, так Тарас взял в руки "Тарас Бульбу", пролистал все страницы и бросил в корзину.Потом он взял в руки "Войну и мир" и опять кинул в корзину.Учительница ему сказала - Мальчик, что это такое. Тарас сказал - Это "Война и мир" Толстого. Учительница была ОЧЕНЬ ДОБРАЯ И НРАВИЛАСЬ ВСЕМ В НАШЕМ КЛАССЕ, только Тарас ей не нравился. Она подозревала о том, что он на самом деле не читает книги,что берет из библиотеки, но доказательств у нее не было.
- Прекрати кидать книги, Тарас! - закричала учительница
Тарас молча посмотрел учительнице прямо в глаза, и не отрывая взгляд взял с полки ещё одну книгу и снова бросил в корзину.
Мы с Макаром были ошеломлены смелость и непоколебимостью Тараса, поэтому просто наблюдали за ситуацией. Вдруг Тарас, оставив в покое Толстого, взял в руки "Братьев Карамазовых" Достоевского и бросил книгу прямо на голову учительнице. Учительница была в ярости, начало происходить что-то странное, тело учительницы будто бы начало плавиться и превращаться в какое-то бесполое и безкостное существо, это был какой-то слизняк телесного цвета и кучей щупальц. Макар упал на пол от страха, а Тарас попытался вытащить все книги из корзины, но было уже поздно, щупальца уже обвили руки и ноги Тараса, он пытался закричать, но и во рту его уже было щупальце. Оно тянуло Тараса все ближе к себе, в глазах Тараса читался и страх и сожаление о том, что он сделал со всеми книгами из библиотеки. Спустя пару секунд существо просто поглатило Тараса,увеличилось в размере и начало смотреть в нашу сторону. Я и Макар, быстро поднимавшийся с пола, выбежали из кабинета и захлопнули за собой дверь. Мы сразу заметили, что свет в школе пропал и куда-то пропали абсолютно все люди. Пока мы пытались понять, что тут происходит, существо начало ломиться в дверь, его ничего не остановит. Надо было бежать из школы, существо казалось не очень быстрым, поэтому мы легко от него оторвались и оказались на первом этаже, там тоже было ни единой души, абсолютная тишина. Дверь ,как оказалось, была заперта.
- Наверно так мы и умрем. -сказал Макар и лег на пол свернувшись калачиком.
Его била дрожь. Я присел рядом. Интересно, почему оно идёт за нами? Мы же никогда не кидали книги в урну. А может и не в этом дело. Быть может я ещё долго продолжал бы думать об этом, если бы не раздался чей-то голос.
- Хэй ребята, тут кто-то есть?
Голос был явно не похож на чудовище
- Да, мы тут, где ты?- откликнулся я
Но кажется он меня не услышал. Мы с Макаром решили идти на голос, который привел нас в туалет.
- Ребят вы тоже тут, что произошло?- Нестор похоже был счастлив найти нас
- Тарас кидал книги в урну, а потом его сожрал огромный слизень с тентаклями.
- В кабинете ОБЖ есть автомат, нам туда надо. - предложил Макар.
Тут же Нестор начал доставать части Калашникова из рюкзака и собирать.
Почему у Нестора автомат в рюкзаке? Он его что всегда в школу таскает? Но зачем..? Макар уже собрался спросить его об этом, как Нестор бросил в нашу сторону ремень с кобурой и тремя магазинами. Макар чертыхнулся.
-Будете патроны подавать.- сказал Нестор.
Мы кивнули и пошли в столовую. Мы часто ходили туда наслаждаться местными деликатесами, однажды тут подавали очень вкусный борщ с антисептиком и яблоком с воткнутой ложкой. Интересная тут однако была подача. Часто за едой Тарас обсуждал свои любимые книги, однажды он даже позвал нас в пельменную, чтобы показать написанную им книгу. Но когда мы с Макаром пришли туда, Тараса там не оказалась, мы ждали его около 10 часов, но он так и не явился. Пока я вспоминал это мне все меньше становилось жаль Тараса. Мы вошли в столовую. И тут не единой души. Так мне сначала показалось. Пока я не заметил как это чудовище,нетерпевшее плохого отношения к книгам, зашло за нами. Бежать было некуда . В теле этого слизняка я разглядел лицо тараса, и он захрипел:
Макар подпрыгнул и сразу же упал на пол.Кажется он умер, но проверять времени не было. Нестор стал стрелять по этой кучи слизи, но казалось все безуспешно, пули просто впитывались ей. Спустя пару мгновений щупальца схватили Нестора... А дальше я не видел.. Я бросил обоймы и убежал на кухню и спрятался в холодильник, не знаю насколько тут хватит кислорода, но оно до сих пор ищет меня и я слышу как оно ползает где-то рядом...