Ліга Європи Фенербахче 0-0 Ліон 23.01.25 та пригоди Динаміків на турецькій землі - звіт для блога https://t.me/ODFanata
На цей раз був на одній з активних трибун за воротами.
Через виліт невдовзі після матчу, подивився лише перший тайм, але багато не глянув з огляду на те, що гра так і закінчилась 0:0 і другий тайм при цьому зі слів очевидців був набагато нуднішим і через те, щО Фенер виявився найнуднішим в плані підтримки з клубів «Великої Трійки» Туреччини/Стамбулу.
Можливо, повʼязано з тим, що середня вартість квитка тут була найбільша зі всіх матчів.
Між секторами за воротами був розсинхрон, свист і заряди були в цілому тихішими. Вирвано з контексту це все одно топ-матч, але на фоні Гали та Бешика, це було помітніше слабше.
Судячи за все, через стадний інстинкт на трибуні всі стоять на місцях, виглядає, як гра «підлога це лава».
В плані навколофутбольних подій цей поєдинок був найцікавішим, але про жодні сутички та акції не чув. Німців знову питали «Чому ви робите фото?» та «Звідки ви?» після того, як вони вирішили сфоткати одне з графіті поблизу стадіону
Знов легкий шмон, «Hello» та «Sorry I don’t speak Turkish» творять чудеса
Знову та сама атмосфера з фаєрами та барабанами під стадіо.
При виході зі стадіону стюард хотів хабар в 200 лір (250 грн) щоб випустити мене зі стадіону.
Одностайний вердикт мене та всіх 9 німців: Бешикташ > Галатасарай > Фенербахче
Бешикташу не вистачає кольорів, що вирізняються, або дрес-коду, через його відсутність сектор виглядає звичайно: хтось в білому, хтось в чорному. Кольори Галатасарая в цьому плані крутіші. Але підтримка там була найголосніша.
Забавними виглядають традиційні для всіх клубів атрибути у вигляді шапок блазня та мотузок на голові, а також розмальовані в кольори обличчя.
Для людей це справжнє свято. Купа фото, відео, розмов по відеозвʼязку де вони показують сектор, стадіон та поле.
Думаю, принцип тут приблизно такий: в місті на 15 мільйонів людей, 100% є значно більше, ніж 50 тисяч вболівальників у кожної з команд, тому скоріш за все люди нечасто ходять на стадіон, купляють квиток на один матч і беруть з походу на футбол все. В наступному матчі так роблять інші 50 тисяч, і так поки на стадіон не потраплять всі 15 мільйонів стамбульських мешканців. Також беремо в увагу ажіотаж навколо міжнародних поєдинків.
Не зовсім зрозуміло, як рахують відвідуваність, тому що до прикладу на Бешикташі були продані всі квитки, окрім квитків на віпку, стадіон виглядав заповненим на 100% якщо не вважати 1-1.5 тисячний гостьовий сектор, але відвідуваність пише 35 980 з 42 590 людей.
Для граундхоппера чи випадкового туриста схема з місцевою «пассоліг» перепусткою це якесь суцільне жахіття. Якщо не замовити картку заздалегідь, то доводиться окремо перед матчем ходити щоб отримати одноденну картку. Сама перепустка коштує 13€ за сезон. Приходиш в касу - отримуєш перепустку на своє імʼя, після цього показуєш і скануєш тільки її, без документів і іншого. При купівлі треба обрати клуб, за який вболіваєш. Спочатку була інфа, що таким чином ти не можеш потрапити на матч іншого стамбульського/турецького клубу, в результаті маючи пасоліг як вболівальник Фенербахче/Галатасараю, можна було купити квиток на Бешикташ, а в ситуації якщо обрав Галатасарай, то не можна купити квиток на Фенер.
Німці це вирішили за допомогою впн і в результаті мали два пасоліга і потрапили на всі три матчі. Ходять чутки, що і без цього можна потрапити підкупивши стюардів, але тут доведеться трохи майстерності, оскільки, наприклад, на Фенері треба було показувати пасоліг при першому кордоні стюардів, і прикладати його для проходу на останньому кордоні. Все це викликає більше запитань, ніж відповідей, і це після відвідування всіх трьох матчів.
В плані стадіонів найкращий, мабуть – стадіон Галатасараю. Він трохи поступається стадіону Фенера місткістю, але є таке враження, що людей туди ходять більше. Не найбільш зручне розташування, але крута підсвітка і форма ззовні, і приколи у вигляді ламп уфо (які були і на Фенері) всередині.
Їжа всюди одинакова: сендвічі, кебаби, айрани і чай. Алкоголь не продається.
Якщо у нас ця картина є схожою, то для німців є ледь не шокуючою, оскільки там жінок на стадіон ходить набагато більше.
Якщо квитки на матч Динамо вдалося отримати безкоштовно, то за пасоліг і квитки на матчі Бешикташа і Фенера довелося викласти чималі гроші. Та і в цілому, Туреччина (чи принаймні Стамбул), як зʼясувалось, ніфіга не дешева країна. Ціни на все такі ж, як в Чехії, а місцями навіть такі, як в Німеччині. Ціни на квитки я дізнався вже після купівлі квитків на літак і якби знав, що ціни будуть такими, то полетів би одразу після матчу киян. Але зараз ніскільки не шкодую, воно було того варто. Якщо будете в Туреччині під час якогось матчу, але не захочете мороки з перепустками і квитками – раджу просто прогулятись під стадіоном за 1.5-2 години до матчу.
Виїзний же матч для прихильників гостів – суцільне жахіття. В місті кожна третя людина це ваш потенційний ворог, завзятості їм не віднімати, а перекричати турків можна хіба в момент пропущеного ними голу чи під час хвилини мовчання.
Якщо вболівальників вважають 12-им гравцем, то в Туреччині це, як мінімум, ще і 13-ий. До їхньої адекватності і цивілізованості є великі запитання, але за відданість клубу і активність можна тільки зняти капелюха.
90% людей на кольорах. Картина звична для європейців, для нас не є такою звичайною. В фан-шопах є речі різних цінових категорій: для джерсі Галатасараю це може бути 1000, 3000 та 8000 грн
Є свої особливості, так, наприклад, взагалі не помітив хоч один стікер місцевої команди.
З іншого боку, в місті складається таке враження, що вболівальники спокійно уживаються між собою: прапори Галатасарая на ринку, обшивка сидінь з логотипами Фенербахче, або пахучка Галатасараю в іншій машині в 500 метрах від стадіону Бешикташу.