Ревнивий коханець — покараний нижній
Ляпас, потім ще один — і його голова відкидається у правий бік.
— Це все, на що ти заслужив, пихатий хлопчисько!
— Пані, я більше так не буду, — в кутику ока бринить сльоза, яка ось-ось ладна зірватися й потекти по переніссю, краю носа та щоці.
— Що ти не будеш? Чітко скажи!
— Я більше не буду ревнувати вас до інших чоловіків, моя Пані.
— Мені недостатньо. Мені потрібні дії, — беру в руки ремінь. — Ставай раком, сучий сину!
— Пані… моя Властителько, Пані, будь ласка, я зрозумів свою провину.
— Менше слів, слизню, мені не потрібні слова, ти отримаєш своє покарання, і це буде плата за твою провину.
— Так, Властителько, — по щоці й підборіддю біжить сльоза, я бачу, як тремтять його плечі, як його сідниці напружилися і стиснулися.
— Тобі буде завдано десять ударів, від найслабшого до найсильнішого. Проявиш себе гідно — дозволю розкаятися: вилизати мої долоні й пальці рук.
— Плач. Не люблю коли люди плачуть, але ти виключення.
— Дякую, моя Повелителько! — Він стає навколішки, ставить долоні на підлогу. — Я готовий, повелителько!
— Я розпочинаю, — дивлюся на його зад, смачний, бляха, який смачний задок. Ремінь з легким розмахом, прискорюючись в останні декілька сантиметрів перед ціллю, вдаряється об пружні сідниці мого скореного. — Один.
— Два, — ремінь проходиться по сідниці.
— Що з тобою? Невже це не надихає? Хочеш ще мене ревнувати?
— Тоді продовжимо, — завдаю ще сім ударів без поспіху, насолоджуюсь кожним його видихом та стогоном.
— Ти зрозумів, чому отримав покарання?
— Я ревнував мою Володарку до її чоловіка.
Ремінь падає на підлогу, опускаюсь на коліна:
— Лягай на живіт.
Проводжу легенько долонею по червоних слідах від ременя. Нахиляюся і цілую найяскравіші відбитки. Шкіра гаряча. Запах чоловічого тіла збуджує мене.
— Сьогодні не буде винагороди.
— Так, Господарко, — його права щока притиснута до підлоги. Кусаю його мочку вуха, облизую.
Його член вже стоїть. Сідаю на нього — ох, як же добре. Дивлюся йому в очі, починаю рухатися, мої руки у нього на грудях. Мій клітор треться об жорстке волосся на його лобку.
В очах насолода, даю ляпаса. Катаюсь далі. Його долоні підіймаються з моїх стегон до грудей і назад. Пришвидшуюсь, в його очах жага мене, декілька секунд — кінчаю.
Випускаю його із себе, височію над ним.
Він стає навколішки, схиляє додолу голову.
— До зустрічі. Напиши, коли будеш дома.
Я розвернулася, відчинила двері, востаннє глянула на нижнього.
— Вдома мене чекає коханий, треба поспішити, — я зачинила за собою.