Повернення-2

Анатолій ВИСОТА: ПОВЕРНЕННЯ-2, 1, 09,2024,
#Україна.
(Продовження, початок отут: https://teletype.in/@anatoliana/giJZap4kRZ7 )

Сьогодні знову неділя, 8 вересня 2024 року. Минув місяць, як наші захопили частину Курської області і утримують досі. Це 1300 квадратних кілометрів території та понад сотню населених пунктів. А ще наші полонили до тисячі московитів і ліквідували їх там 6 тисяч. Вже тиждень як наші зупинили наступ московитів під Покровськом і загалом ліквідували їх понад 625 тисяч з початку війни. Появився у нас ракетний дрон ПАЛЯНИЦЯ і наші активно бомблять дронами і ракетами нафтопереробні заводи, склади і летовища в глибині Московії. Експерти і провидці кажуть, що ця осінь-24 стане вирішальною для досягнення справедливого миру.

Де цей Олекса узявся?
Народився Олекса і виріс у селі, яке вигідно розкинулося в широкій долині на обох берегах річки. Із батьківського двору стежка вела до воріт, за якими - вулиця, порита й покопана, вся у коліях від возів та коліс машин і тракторів, коли мокро, а зате влітку на ній було доволі такого теплого і сухого пороху, в якому купалися діти, нагортаючи його цілими хвилями. 
Другий бік двору переходив в город, який похило спускався аж до левади. Та левада взимку блискала замерзлими озерами розталого снігу і на тому льодку гасав Олексик на санках або на ковзанах з хлопчаками і неможливо було докликатися його, розпашілого і переповненого радісним польотом, у хату.
       А весною і влітку та левада, вся в квітах і травах, вабила і дітей, і дорослих. За левадою повільно текла річка з широким їхнім “коліном”, де хлопець навчився змалечку плавати й пірнати іноді так далеко, що випірнав весь у зеленому жабуринні...
       Батько й мати Олексині вже кілька років як будували “матеріально технічну базу комунізму”, батько механізатором у колгоспі, а мати в сільській бібліотеці. Зате його дід і баба не вірили ні в соціалізм, ні в комунізм, вважали колгоспний лад кріпосним правом, а, простіше, рабством і то було, здавалося, чудо, що їхня дочка вивчилася на бібліотекаря в культосвітньому училищі. От, шкода, що не вдалося їй зачепитися в місті. Але про це в хаті мовчали. Дід із зятем любили випити, особливо у храмове свято і чарка розв”язувала їхні язики, як і язики родичів із сусіднього села. Відтоді малий Олекса, затямив, що є не одна правда, а кілька, що його найрідніші люди одне думають, інше говорять, а ще інше, і протилежне першому, роблять. І, що є місто, у якому влада, і село, на якому виїжджають городяни, вицокуючи каблуками по рівному асфальту. Відтоді хлопець задумав стати на бік знедолених і покривджених...
       Ясла, дитсадок, а потім і школа - всі потроху виховували з Олекси будівника комунізму, але так і не добилися того, щоб він став ворогом своїм тату й мамі, діду й бабі. Але таки досягли того, що його світогляд став якимось двоїстим, чи навіть троїстим...  Олекса з братом і хлопцями крав з баштану кавуни, як і селяни, що тягнули все, що можна донести, з колгоспного поля і двору. І здавалося їм цілком за норму обдурювати вчителів, користуючись шпаргалками на екзаменах. Як і вчителям здавалося нормою змушувати учнів на допитах виказувати свого товариша, який у чомусь провинився.
Тягнулися безконечні дні, як роки, і хлопцю хотілося швидше вирости і стати дорослим, щоб вже самому карати і милувати. Він помітив за собою, що соромився лихословити, що не міг ударити іншого. Але, коли вже доводилося, то в бійці шаленів так, що всі утікали. Шкільний турнік прогинався під Олексою, коли він крутив “сонце”...
Минули роки і хлопець із сердечним щемом пригадував ті тихі лагідні вечори, коли вся їхня родина всідалася за столик під грушею і линула з двору народна пісня і котилася на леваду і далі річкою, здавалося, аж до самого
Дніпра. Крім них тоді в селі вже ніхто не співав без чарки і застілля