МЦ-08.2020

Анатолій ВИСОТА: У Мистецькому Центрі 08.20 (2, 8.2020)

Перерва
В Обухові на Київщині вже другий рік діє Мистецький Центр – громадське об’єднання, метою якого є поширення всього українського: мови, культури, звичаїв, способу життя й світогляду. Тобто всього того, чим має займатися українська держава для утвердження української незалежності. Було вже чимало багатолюдних заходів. Я був на двох із них. На першому 9 березня 2019 року, коли людей вчили танцювати українських танців. https://teletype.in/@anatoliana/SZVGj1FMa

Ще я був на виставці-презентації творчості народної художниці Марії Перевальської 29 вересня 2019 року.

https://teletype.in/@anatoliana/S63IwDms

На своїх картинах вона передала роботу, дозвілля і побут у селах так років із 60-70 тому.
Мистецьким Центром опікується Обухівська волонтерська організація МАТЕРИНСЬКЕ СЕРЦЕ. Олена Артюшенко, Сергій Сак, Наталя Любиченко та інші достойні люди планували й на 2020-й рік чимало зробити. Але з березня-20 цю підготовчу роботу зірвав всеукраїнський карантин, який послабили лише у червні.

15 серпня 2020 року
Цього дня в суботу я готувався приїхати в Обухів. Дружина нарвала на городі чорнобривців і лейстр і я з цим ваговитим і пахучим подарунком і приїхав у місто. Прямую до відомого не лише мені триповерхового будинку в обухівському «Центрі». Ось і скромна вивіска на дверях.

На третьому поверсі у великому музейному залі по периметру сидять люди переважно у вишиванках.

Бігає Олена

, але я встигаю із нею перемовитися кількома словами. «Роман організовує екскурсії із Києва в Обухів.

До приїзду одної з таких екскурсій ми й приготували фрагмент традиційного українського весілля». А ось і Наталя Любиченко із онуком Романом. Передаю їй квіти із Красного.

Підходить у вишиванці і шароварах Сергій Сак.

Ось весільний стіл, на якому пишний коровай і весільні шишки.

Ніч не спала Люба Говорун, а все це, а також 700 пиріжків для наших воїнів на Донбасі напекла ця скромна жінка, коло якої я й примостився.
А що ж то за сулія на столику? Підходжу і дізнаюся, що це в українських уборах Людмила і Володимир – вони зіграють у весіллі роль «батька-матері».

А може то вода у сулії? Ні! Володимир виймає качан і пропонує налити чарку. Відмовляюся. Нюхаю – із сулії б’є запах справжнього самогону. Чую голос Олени: - А це наша режисерка Раїса Єременко.

Згодом я дізнався, що вона ще й вправно грає на бубоні. Знайоме обличчя. Так це ж Людмила Кубрак із Таценок!

Вона прийшла на це весілля із двома онуками. А сама вона родом із Глухівського району на Сумщині, село Заруцьке на річці КлевЕнь.

Екскурсія
Нарешті приїхали люди з Києва. А перед цим Олена знайомить мене із старшим капеланом Басею. Вона із великим фотоапаратом. Олена каже, що в цьому центрі зібрані старожитності, які люди зберігали десятиліттями в себе по хатах. Підходять до невиразної картини,

мальованої ще в 1949 році. Це «Катерина» Шевченкова, але в чотирьох частинах, бо не всі ж читали однойменну поему. Я ось перед цим писанням її перечитав. Екскурсовод наголошує, що за сотні років бездержавності українці збереглися, як нація, бо дотримувалися звичаю, зокрема одружуватися лише із своїми. У лівому верхньому куті Катря боса зустрічається у саду з москаликом. А у правому куті він вже її й покидає. У лівому нижньому куті батько й мати виганяють дочку з хати, щоб ішла в Московщину шукати свого москаля. А в правому нижньому куті покритка кладе на березі сина у сповиточку, а сама кидається у воду. Ось заповіт і нашим дівчатам:

«Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине...»

Я хожу із екскурсією і знимкую обухівські рушники.

Так, наш рушник став гербом Обухова, (див. на заставній світлині), мабуть схожого герба нема більше ніде в Україні. Ось Олена показує на 4 картини Марії Перевальської, мабуть подаровані після виставки центру.

Побачила Миколу Шваба

А потім розказує про Миколу Майка, який він незвичайний чоловік: знайшов цеглину від зруйнованої комуністами церкви; відновлює ткацькі верстати, жорна і млини. Багато чого закупив у нього Віктор Ющенко для свого музею у Безрадичах. «Так! – каже мені Микола Шваб, який прийшов із онуком, - є й німецьке коріння в моєму роду».

Молодий і молода
Я себе питаю, хто ж зіграє молодих? Про це ж запитали і екскурсанти: - А де ж молоді? Олена відповіла, що зараз їх і виберемо. Їй кинулася в око молода пара. Вона їх і запитала, чи хочуть вони зіграти роль молодих? Ті перезирнулися між собою й погодилися. Негайно їх відправили перевдягатися у весільне вбрання.

Свати і свашки
Поясню, що після того, як сватання відбулося, дівка вважається засватаною, тобто готовою стати дружиною парубка, - дві родини готуються до весілля. Воно відбувається окремо у двох родинах у їхніх хатах. Оцей зал і є хатою молодої, де нам покажуть частину весілля. Свати – це батьки молодої і молодого. Свашки – це найближчі родичі сватів – дві групи одружених жінок, які знають весільний обряд, гострі на слово і гарно співають. У кожній групі свашок їх десь по десятку.

Приїзд сватів і свашок від молодого
Вхід у зал (хату), а за порогом коридор (двір). Чуємо вигуки і спів із коридору: «чи це сюди ми приїхали?». Свашки молодої із залу їм відповідають, співаючи: «Ми думали, що свати багаті…». І починається жартівлива пересварка двох гуртів. Людмила каже мені і я з нею погоджуюся, що ось ці сороміцькі пісні про «кішку, яка в чашку насцяла» можливі були аж ніяк не в перший день весілля, а на третій день, коли гості вже геть розперезалися.

Викуп молодої
Це символічне дійство, коли молодший брат молодої, гарцюючи на коні, не пускає у двір сватів молодого, вимагаючи викуп за сестру. (Пригадую весілля у Красному у Швачки так до 65-70 років тому. У дворі, тримаючи поміж ніг величезну дровиняку-дрин, гарцював на ній і крутився парубок, а люди розліталися від тої дровиняки навсібіч. Лиш згодом я зрозумів, що при колгоспному рабстві по дворах вже не стало коней і весільний звичай змінився ось так).
У нас роль молодшого брата молодої грав Роман Новохатько з Трипілля,

якому кілька днів тому виповнилося 13 років. Йому дають купку монет по 50 копійок. Ні! Додають кілька гривень. Мало! І свашки кричать: давай усе! Аж ось пішли крупні купюри і Роман, вагаючись, і приговорюючи, яка в нього сестра працьовита і вміє рушники вишивати, а яка гарна і пишна в неї коса! – нарешті пропускає гостей у залу.

Молода
Ось молоду, таку гарну у вінку і вишиванці, заводять і всадовлюють за весільний стіл. Олена укриває їй голову хусткою(?). Такого звичаю ні я, ні Людмила поруч мене не пригадує, щоб молодій закривали лице, ніби у мусульманок.

Молодий
До столу йде молодий (без шапки!) у супроводі батьків і свашок. Вони співають весільних пісень. Молодого за руку заводять за весільний стіл. Він знімає хустку з обличчя молодої і ми бачимо, яка вона усміхнена і гарна.

Позаду молодих стають дві дівчини – це світилки від молодого.

Одна з них запалює свічку і коло за колом тричі обводить нею над головами молодих. Нарешті погасила, дмухнувши. Ось одна із молодших сестер молодої (або старша дружка) має пришити молодому квітку. Наперед їй дають гроші дрібні, а потім крупні, але вона відмовляється і погоджується пришити квітку лише тоді, коли їй дають червону лєнту. Пришивають (приколюють) квітку із стрічок на сорочку молодому. Це робить юна дівчина Діана.

Потім молодим перев’язують руки тою ж хусткою: молодий кладе праву руку на стіл долонею догори, а молода кладе на неї свою ліву руку долонею донизу.

Молодих виводять
Тримаючи за ріжки тої хустки, батьки виводять молодих у зал.

Грає на баяні весільний марш Роман Черепаха. І ця четвірка робить троє кіл по залу, показуючи молодих. Чогось мені стрепенулося серце і зволожилися очі. Розумію, що це дійство, театр. А мене пронизує жаль, що ТАК нині не проводять весілля.

Частування
Весільні батько і мати нарешті частують свашок і світилок із тої сулії. Розрізають коровай і теж дарують. Пригадую, що раніше того короваю весільні гості не їли, а приносили додому, щоб пригостити усю родину.

Даровизна
Весільні батько-мати із сулією, чаркою і великою тарелею із шматками короваю обходять зал. Ми з Людмилою теж весільні гості. Тому п’ємо по чарці і кидаємо гроші у трьохлітрову банку, яка вже майже повна.

Пісні і танці
Коло баяніста збираються гості, коло мене сидять дві якісь молодиці. Заводимо пісню, яка лиш недавно, років так із 50 стала співатися на Подніпров’ї:
Вже б я була їхала, вже б я була йшла,
Та своєму батечку дякувала:
Дякую тобі, тату, що збудував мені хату!
Більш не будеш, не будеш…
Хто знає, той пригадає, що молода дякує отак і матері, і сестрі, і брату, і порогам, і воротам. Хто розуміє, що це є момент прощання жінки із своїм дівоцтвом і із своїм родом, тих схвилює ця пісня, коли вони її почують. Потім співали ще обухівську «Ой, у вишневому саду» і «Копав-копав криниченьку» та ще кілька на замовлення гостей, які теж майже всі співали.
Роман заграв щось жваве і гості затанцювали.

Краков’як? Ні. Бо більшість не вміє, а молодші із танцювальної групи центру могли б зараз показати майстер-клас, та нині у відпустках і на канікулах. Я знаходжу бубон коло весільного столу і підіграю баяністу, як умію.

До мене підходить Микола Шваб: - Як мені кортить пограти на бубоні і я вмію, але ось пальці… І показує мені два перев’язані пальці. Нарешті підійшла режисерка і я віддав їй бубон. В неї виходило це бубоніння дуже вдало.
Ви не повірите, але я теж пішов у танець, запросивши якусь чорняву молодичку. Від незвички танцювати аж захекався. Майже усіх гостей захопив цей потік радості…

Ага, ми ще всі зібралися на сцені для загальної фотографії. Хтось перекинув місток у майбутнє: "Оце через 100 років будемо роздивлятися цю фотографію!"

Застілля
Гостям роздають оберемки буйних і пахучих квітів. В окремій вузенькій кімнаті вже накриті столи із фуршетними закусками. Це для артистів і таких от активістів, як я. Виходимо із залу з баяністом Романом останніми, співаючи «Катерину». Її я навчився, здається, ще в студентські роки, коли в наш київський університет імені Шевченка приїжджали з концертом львівські студенти. Це жартівлива безкінечна пісня:
…Ти Микола й я Микола – оба ми Миколи.
Тебе били коло церкви – мене коло школи!
Приспів:
Катерино, відчини-но, Катерино встань-но!
Дай-но їсти, дай-но пити – як то буде файно!
Катерина відчинила, Катерина встала,
Дала їсти, дала пити, ще й поцілувала! І я помітив, який гарний має голос Роман Черепаха – прямо якийсь тенор баритонистий.
Пили потрошку якісь наливки й горілку, говорили й говорили. Люди так хочуть виговоритися і хочуть бути почутими. А потім ще співали. Я запитав, чи знають весільну пісню, яку співає весільний поїзд, яким везуть молоду до молодого:
Вигрібай, мати, жар-жар,
Вигрібай, мати, жар-жар,
Коли тобі та дочки жаль-жаль.
Кидай у піч дрова –
Оставайся здорова!
І коли проспівав я перші слова, як цю пісню підхопили за столом, сказавши потім, що її знають скрізь, і в Обухові, і в Матяшівці.

Їхали ми разом із Романом у Красне і обговорювали недавню подію. Як добре, що діє Обухівський Мистецький Центр – джерело чистої радості.

Хай же буде!

ДОДАТОК від 11 вересня 2020 року

У вересні 1993 року ми віддавали в Обухові заміж дочку Ірину. Були тоді й елементи українського весілля