Українська література
January 11, 2020

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ ДО ЗНО З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

А

Алегорія - спосіб художнього зображення, заснований на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного. Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично. Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв'язок між значенням і образом встановлюється за подібністю.

Алітерація -стилістичний прийом, який полягає в повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його змістового зв'язку.

Алюзія - стилістична фігура, що містить указівку, аналогію чи натяк на певний історичний, міфологічний, літературний, політичний або ж побутовий факт, закріплений у текстовій культурі або в розмовному мовленні. За матеріал при формулюванні аналогії чи натяку, що утворює алюзію, часто править загальновідомий історичний вислів або якась крилата фраза.

Анафора - єдинопочаток; одна зі стилістичних фігур; уживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.

Антитеза - стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за змістом. В основі антитези часто лежать антоніми.

Асонанс - повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює ïï музичність.

Б

Байка - ліро-епічний жанр, невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. (Григорій Сковорода «Бджола та Шершень»)

Балада - ліро-епічний жанр казкового, фантастичного чи легендарного змісту з драматичним, напруженим сюжетом. У баладі поширений прийом метаморфози. (Перетворення людини в дерево, квітку, пташку тощо). («Ой летіла стріла», Іван Драч «Балада про соняшник»)

Бароко - напрям у мистецтві XVI- першої половини XVII ст. Митці бароко центральне місце приділяють Богові і релігії, цінують дотепність, парадоксальність, контрастні сполучення. Бароко притаманна інакомовність, повчальність, поєднання «непоєднуваного» покликане вражати й дивувати. (Григорій Сковорода «Всякому місту - звичай і права», «De libertate» «Бджола та Шершень»)

Бурлеск - стиль сатиричної літератури, в основі якого навмисна невідповідність між темою твору та мовними засобами. Комічний ефект у бурлескних творах досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисно вульгарно, грубо, знижено або ж, навпаки, про «низьке» говориться піднесено, урочисто. «Енеїда» Івана Котляревського - бурлескно-травестійна поема на тему однойменої героїчної поеми Вергілія.

В

Верлібр - ліричний жанр, якому притаманний неримований нерівнонаголошений віршорядок. (Василь Голобородько «Наша мова»)

Власне драма - драматичний жанр, в основу якого покладено гострий життєвий конфлікт, напружену боротьбу й складні переживання персонажів, але розв'язка не має трагічного характеру, відсутня свідома настанова на комічне. (Іван Котляревський «Наталка Полтавка»)

Г

Гіпербола - стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності та підкреслення сказаної думки. Наприклад, «я казав це тисячі разів».

Гротеск - тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного, життєподібного і карикатурного. Гротеск — найвищий ступінь комічного. Особливо яскраво виявляються сатиричні форми гротеску.

Гумор - доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у житті.

Д

Дисидентство - група людей, політичні погляди яких істотно розходяться з офіційно встановленими в країні, де вони живуть. Поширення дисидентства в 1960–80-х роках у СРСР і в Україні стало реакцією на згортання процесу десталінізації радянського суспільства, утиски національного культурно-духовного життя, серйозні порушення конституційних норм щодо свободи совісті та віросповідань, істотні прорахунки в галузі соціально-економічної політики. Помітний вплив на формування українського дисидентства справила поразка національно-визвольної боротьби 1940–50-х роках у Західній Україні, яка проілюструвала безперспективність збройних методів опору.

Драма - один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками від епосу та лірики. Драматичний твір зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дії самих персонажів, здебільшого призначений для сценічного втілення.

Драма-феєрія - один із жанрових різновидів драми. Для цього виду властивий фантастично-казковий сюжет, поряд із людьми діють створені уявою письменника фантастично-міфічні істоти. (Леся Українка «Лісова пісня»)

Дума - ліро-епічний жанр, особливий різновид фольклорних епічних пісень, у яких оспівується героїчне історичне минуле українського народу, переважно часів визвольної боротьби, очолюваної козацтвом, або його побут і моральні переконання. Виконується речитативом у супроводі кобзи, бандури чи ліри.(«Дума про Марусю Богуславку»)

Е

Експозиція - попереднє, у найзагальніших рисах , знайомство з персонажами твору, уведення в ситуацію, у якій визріває конфлікт.

Експресіонізм - напрям модернізму. Термін «експресіонізм» був покликаний визначити сутність мистецтва, що є за своїми цілями протилежний імпресіонізму й реалізму: мистецтво не зображає дійсність, а виражає її сутність. Світ для більшості письменників-експресіоністів є ворожим для людини, яка стала свідком драматичних подій і тяжких потрясінь початку ХХ ст. (Василь Стефаник «Камінний хрест»)

Епілог - завершальна частина твору, додана до завершеного художнього твору й не пов'язана з ним нерозривним розвитком дії.

Епітет - художнє означення. Слово чи словосполучення, яке завдяки особливій функції в тексті, допомагає іншому слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає до тексту певної мальовничості та насиченості.

Епіфора - стилістична фігура, протилежна до анафори, повторення однакових слів, звукових сполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків.

Епос - один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками від лірики та драми. Епічний твір розкриває об’єктиивну картину навколишньої дійсності. У його основі лежить подія. Кожен епічний тв��р передає певний випадок або цілу історію з життя героя чи героїв.

Ж

Жанр літератури - історично сформований тип художнього твору, який поєднує характерні особливості певних творів, має відносно сталу композиційну будову, яка постійно розвивається і збагачується. Саме визначення жанру налаштовує читача на певний зміст.

Жанрові різновиди. Частина жанрів поділяється на жанрові різновиди за змістовим принципом. Наприклад, роман може бути історичним, соціально-психологічним, пригодницьким тощо.

З

Зав’язка - елемент сюжету, вихідний момент у розвитку дії художнього твору.

І

Ідея художнього твору - головна думка, що служить узагальненим вираженням змісту всього твору й містить у собі оцінку зображених у ньому життєвих явищ.

Імпресіонізм - напрям модернізму, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Основний стильовий прийом імпресіоністів – зображення не самого предмета, а вражень від нього. (Михайло Коцюбинський «Intermezzo»)

Інверсія - стилістична фігура поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову. Звичне розташування слів у реченні : підмет передує присудку, означення – означуваному слову.

Іронія - приховане кепкування, уживання слова в оберненому, протилежному значенні. Іронія може бути доброзичливою, сумною, злою, дошкульною. Дошкульна, гнівна іронія близька до сарказму.

Історична пісня - ліро-епічний жанр, фольклорний твір про конкретну історичну подію, процес або історичних осіб.(«Ой Морозе, Морозенку...»)

К

Календарно-обрядові пісні - народні пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. У різні пори року виконувались різні календарно-обрядові пісні. Ці пісні повинні були забезпечити успіхи в господарюванні, добрий урожай, щастя в родинному житті. Із приходом весни на сільських майданах і галявинах співали веснянки і гаївки, під час Зелених свят — русальні пісні, на Івана Купала — купальські пісні. Після закінчення жнив, люди співали жниварські пісні, славлячи землю за те, що дала їм гарний урожай. Під час зимовоого циклу свят - колядки та щедрівки.

Київські неокласики (гроно п'ятірне)- група українських поетів та письменників-модерністів початку ХХ століття. До неокласиків належали Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (псевдонім Юрій Клен), Максим Рильський.

Класицизм - напрям у мистецтві ХVІІ–ХVІІІ ст., пов’язаний із суворою нормативністю та регламентацією. У творчості панує культ «класиків» (передусім – античних письменників) та розуму. За зразком античної літератури жанри діляться на високі (трагедія, героїчна поема), середні (елегія) та низькі (комедія, пісня). В Україні не було передумов для розвитку «високих» жанрів літератури з оспівуванням царів, імператорів, бо не було власної держави. Тож через національну специфіку в літературі на перше місце виходять «низькі» гумористично-сатиричні жанри класицизму. (Іван Котляревський «Наталка Полтавка»)

Комедія - драматичний жанр, твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільно-побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині. (Сатирична комедія Миколи Куліша «Мина Мазайло»)

Композиція художнього твору - побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичні цілісність, зумовлену логікою зображуваного, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом письменника, нормами обраного жанру тощо.

Кульмінація - момент найвищого піднесення, напруження дії, момент максимального загострення конфліктної ситуації в художньому творі.

Л

Лірика - один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками, від епосу та драми. У ліричному творі навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора.

Ліричний вірш - жанр лірики, художній твір, організований за певними законами віршування.

Ліричний герой - суб'єкт висловлювання у ліричному творі, свого роду персонаж лірики. Образ, що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. Ліричний герой не обов'язково тотожний з автором. Через нього автор або передає власні почуття, або ж просто відображає переживання певної якості. Ліричний герой — поняття суб'єктивне.

Літературний напрям — конкретна частина літературного процесу, породжена творчістю представників одного художнього методу, яка характеризується спорідненістю стильових ознак та існує в межах однієї епохи й нації.

Ліро-епос - проміжний рід літератури, який виділяють поряд з епосом, лірикою і драмою. У таких творах зображені і події з життя персонажів, і їхні переживання, емоції, настрої.

Літопис - історико-літературний твір у Русі, у якому оповідь велася за роками (хронологія). («Повість минулих літ»)

М

Метафора - один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

Метонімія - слово, значення якого переноситься на найменування предмета, пов’язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою.

Модернізм - термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл початку ХХ ст.

Мотив - стійкий формально-змістовий компонент художнього твору. Зазвичай мотив виділяють у ліричному творі.

Н

Неокласицизм - течія в літературі та мистецтві, що з’явилася значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму й знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів. Виник у західноєвропейській літературі в середині XIX ст. До групи українських неокласиків у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, М. Драй-Хмара, М.Рильський, П. Филипович, Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувалися від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці. (Максим Рильський «У теплі дні збирання винограду»)

Неоромантизм - напрям модернізму. Творчість неоромантиків продукувала відродження етично-моральних цінностей (віра, воля, гідність, жертва, ідея, ідеал, мораль, обов'язок, посвята, правда, свідомість, сила, слава, честь тощо) й культу почуттів. Як і попередники — представники романтизму XIX століття, неоромантики заперечували прозу «міщанського» життя. Вони оспівували мужність, подвиг, романтику пригод, часто обираючи тлом для своїх сюжетів екзотичні країни. Неоромантичний герой — непересічна сильна особистість, нерідко наділена рисами «надлюдини», вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод. (Леся Українка «Лісова пісня»)

Новела - малий епічний жанр літератури, невеликий за обсягом твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом. (Василь Стефаник «Камінний хрест», Ольга Кобилянська «Valse melancolique», Микола Хвильвий «Я(Романтика)»,Олесь Гончар «Модри Камень», Григір Тютюнник «Три зозулі з поклоном»)

О

Оксиморон - літературно-поетичний прийом, що полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, які спільно дають нове уявлення. Наприклад, збірка Василя Стуса «Веселий цвинтар».

П

Паралелізм - аналогія, уподібнення, паралельне зображення двох явищ із різних сфер життя. Найчастіше трапляється у синтаксичних структурах властивих фольклорній традиції.

Персонаж - образ дійової особи, що виступає у творі як об’єкт розповіді. Олюднені, оживлені образи речей, явищ природи, особин тваринного світу в казках, байках, притчах та деяких інших жанрах також називають персонажами. Персонажі літературних творів є результатом уяви автора твору, незалежно від того, чи це уявлення про осіб реального світу (прототипи літературних персонажів), чи цілковитої фантазії.

Персоніфікація - вид метафори, вираз, що дає уявлення про яке-небудь поняття або явище шляхом зображення його у вигляді живої особи і наділеного її властивостями.

Пісня - ліричний жанр, твір призначений для співу. Розрізняють народні («Віють вітри, віють буйні») і літературні пісні. (Андрій Малишко «Пісня про рушник»)

Повість - епічний жанр середнього обсягу. Особливістю є однолінійний сюжет. У сюжеті змальовується кілька подій, об’єднаних навколо одного центрального персонажа чи кількох персонажів.

Поема - один з жанрів ліро-епосу. Великий віршований твір, у якому поєднано епічні події і ліричні елементи (авторські переживання, ліричні відступи).

Позасюжетні елементи - опис зовнішності персонажів, пейзаж, авторські відступи, епіграфи, присвяти, сни, листи тощо.

Порівняння - художній засіб, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього , за допомогою зв’язки, тобто сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін. Інколи порівняння може бути вираженим іменником у формі орудного відмінка без сполучників. Брови дашком, губи варениками.

Послання - ліричний жанр, вірш, написаний у формі звернення до певної особи чи багатьох осіб. (Тарас Шевченко «І мертвим, і живим, і ненародженним...»)

Постмодернізм - напрям у мистецтві останньої третини ХХ ст.Постмодернізм є продуктом постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

  • Постмодерністам притаманне прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
  • Бачення повсякденного реального життя як апокаліптичного карнавалу; використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
  • Зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.;
  •  У стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
  • Суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; запозичення, перегуки, алюзії спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях (цитування);
  • Іронічність та пародійність; широке використання суржику, жаргонізмів, вульгаризмів.

(Юрій Андрухович «Московіада», Оксана Забужко «Польові дослідження …»)

 

Празька школа поетів. Українські письменники, які після захоплення України Радянським Союзом у 1920-х роках виїхали за кордон, переважно до Європи, і тривалий час мали своїм культурно-управлінським осередком місто Прагу. «Празька школа» охоплює творчість Юрія Липи, Юрія Клена, Олекси Стефановича, Олександра Олеся, Оксани Лятуринської, Галини Мазуренко , Олега Ольжича, Олени Теліги, Леоніда Мосендза, Євгена Маланюка.

Проблема художнього твору - певна суперечність у житті, яку помітив автор літературного твору та яка потребує осмислення, вирішення.

Пролог - початковий епізод твору, в якому щось повідомляється про наміри та завдання автора, коротко викладаються розгорнуті далі події або зображується подія, віддалена в часі від основної дії.

Прототип персонажа - конкретна особа, факти життя або риси характеру якої покладені в основу образу персонажа.

Р

Реалізм - напрям у мистецтві XIX ст. Характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Типові характери діють у типових обставинах, у конкретно-історичних умовах. Герої реалізму завжди зображуються на тлі доби, у кожному творі проступає обличчя історії. (Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я», Панас Мирний, Іван Білик «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)

Рефрен - повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах.

Риторичне запитання - риторична фігура, яка полягає у використанні запитання, що містить у собі ствердну відповідь.

Риторичне звертання - риторична фігура, яка полягає в тому, що висловлення адресується до неживого предмета, абстрактного поняття, відсутньої особи, чим посилюється його виразність.

Рід літератури - узагальнюване поняття, один із головних елементів систематизації літературного матеріалу. Література поділяється на три роди — епос, лірика, драма. Досить часто зустрічаються твори, у яких поєднуються особливості кількох літературних родів. Найчастіше відбувається поєднання епічного і ліричного начал (ліро-епос). Кожному літеротурному роду притаманна своя ситема жанрів. Частина жанрів поділяється на жанрові різновиди за змістовим принципом.

Родинно-побутові пісні - народні пісні, що змальовують приватне життя як суспільства, так й окремої особи. У народній пісенній літературі це найобширніша та найрозвинутіша ділянка.

Розв’язка  - частина сюжету, яка завершує дію, доводить її до логічного вирішення події.

Розвиток дії  від зав’язки до кульмінації, своєрідний перебіг розповіді автора про життя, стосунки, дії персонажів.

"Розстріляне відродження" - духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-30-х років XX ст. в Українській СРР, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, кіно та яке було знищене сталінським режимом.

Роман - великий епічний жанр, в основі якого лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв’язку із суспільним розвитком.

Романтизм - напрям у мистецтві XVIII - початку ХІХ ст.

  • Романтики проголошують абсолютну свободу творчості.
  • Внутрішній світ людини цікавить романтиків найбільшою мірою. Світ ірреальний стає для них головним об’єктом уваги, адже мистецтво, на думку Жорж Занд, «є не зображенням реальної дійсності, а пошуком ідеальної правди».
  • Визначною рисою романтиків був гарячий інтерес до фольклору, вони значно збагатили систему літературних жанрів, звертаючись до народної творчості. Саме в романтизмі народжується жанр історичного роману, основоположником якого є Вальтер Скотт.

(Пантелеймон Куліш «Чорна Рада»)

 

С

Сарказм - їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті і гнівного презирства. Сарказм не має подвійного, часто прихованого змісту, як іронія, близько до якої він стоїть, а виражається завжди прямо.

Сатира - різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висмію��ання часто малюється у перебільшено смішному вигляді.

Символ - такий тип художнього образу, в якому конкретний зображуваний предмет водночас з власним має значення вказівки на інший предмет, явище або ідею, які безпосередньо в зображуване не входять. Символи вказують на ідеї, поняття або інші абстракції, використовуючи для цього асоціацію, подібність або домовленість (наприклад матеріальний об'єкт може використовуватись для позначення абстрактного поняття). За цими ознаками символ схожий на алегорію, проте ідея алегорії раціональна і однозначна, тоді як ідея символу емоційна і багатозначна.

Символізм - напрям модернізму, основною якого є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. (Ольга Кобилянська «Valse melancolique», Микола Вороний «Блакитна панна»)

Сонет - канонічний жанр ліричного вірша, складається з чотирнадцяти рядків, двох чотиривіршів та двох тривіршів. (Максим Рильський «У теплі дні збирання винограду»)

Суспільно-побутові пісні - народні пісні про економічні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі.

Сюжет художнього твору - перебіг дії та послідовність її розвитку.

Т

Тавтологія - стилістична фігура, що ґрунтується на однокореневому повторі попереднього слова: диво-дивне, темна темниця, тьма-тьмуща.

Ще одним типом тавтології є повторення вже вираженого, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої. У назві усмішки Остапа Вишні “Моя автобіографія” використано тавтологію.

Тема художнього твору  - коло життєвих явищ , відображених у творі у зв’язку з певною проблемою, що служить предметом авторського осмислення та оцінки.

Тематичні різновиди лірики. За ідейно-тематичними принципами лірика поділяється на:

• інтимну (Іван Франко «Чого являєшся мені у сні», Олександр Олесь «Чари ночі», Павло Тичиина «Ви знаєте, як липа шелестить…», «О, панно Інно», Максим Рильський «У теплі дні збирання винограду…»)
• громадянську (патріотичну) (Тарас Шевченко «Заповіт», Павло Тичина «Пам’яті тридцяти», Олександр Олесь «О слово рідне, орле скутий», Володимир Сосюра «Любіть Україну!», Василь Симоненко «Задивляюсь у твої зіниці…», Василь Голобородько «Наша мова»)
• пейзажну (Микола Вороний «Блакитна Панна»)
• філософську (Леся Українка «Contra spem spero», Василь Стус «Господи, гніву пречистого...», Ліна Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать...»)

Травестія - один із різновидів бурлескної, гумористичної або сатиричної поезії, у якому твір серйозного або й героїчного змісту та відповідної форми переробляється, «перелицьовується» у твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів. «Енеїда» Івана Котляревського - бурлескно-травестійна поема на тему однойменої героїчної поеми Вергілія.

Трагедія - драматичний жанр, твір , що ґрунтується на гострому конфлікті між прагненнями особистості та неможливістю їх реалізувати.

Трагікомедія - драматичний жанр, якому притаманні риси одночасно і трагедії, і комедії.

У

Усмішка - невеликий гумористичний епічний жанр, уведений в українську літературу Остапом Вишнею. Особливістю жанру є поєднання жартівливих замальовок з елементами семантичної дотепності. (Остап Вишня «Моя автобіографія», «Сом»)

Х

Художній образ - специфічна форма відображення та пізнання дійсності в мистецтві , на відміну від тих форм зображення, якими користуються , з одного боку, у науці , з іншого – у повсякденно-практичній сфері людської життєдіяльності.

Ш

Шістдесятництво - назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла в культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР у другій половині 1950-х років — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва). Основу руху шістдесятників складали письменники Микола Вінграновський, Григір Тютюнник, Василь Симоненко, Ліна Костенко, Валерій Шевчук, Євген Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші.