ТЕМА 2 : «ЛЕКСИКОЛОГІЯ. ФРАЗЕОЛОГІЯ»

Лексичне значення слова – це те поняття, той зміст, який вклали в слово люди. Слова можуть позначати предмети, осіб, явища, процеси, ознаки, взагалі всю повноту наших думок і мислення.

Окрім лексичного значення, слова мають і граматичне значення, яке показує, що слово належить до певної частини мови та має граматичні ознаки.

Наприклад, лексичне значення слова “млин” – споруда, що розмелює зерно на борошно за допомогою вітряної, водяної, парової та інших видів енергії. Це значення ми знайдемо в будь-якому тлумачному словнику української мови. Граматичне значення слова “млин” – іменник, чоловічого роду, вжитий в називному відмінку однини, належить до другої відміни. Однак слід пам’ятати, що лише самостійні частини мови мають лексичне значення, а службові – лише граматичне.

Багатозначні й однозначні слова

 Слово, що має одне значення, називається однозначним.

Слово, що має два і більше значень, називається багатозначним. Здатність слова виступати з різними значеннями називається багатозначністю, або полісемією.

Більшість загальновживаних слів української мови — багатозначні.

Пряме та переносне значення слів

 Багатозначні слова мають пряме і переносне значення.

Пряме значення слова — це його основне лексичне значення. Найчастіше пряме значення є первинним, тобто тим, що вперше стало назвою.

Наприклад, слово гніздо означає “у птахів — влаштоване або пристосоване місце для кладки яєць і виведення пташенят”: пташине гніздо.

Переносне значення слова — це його вторинне значення, яке виникло на основі прямого, наприклад: сімейне гніздо.

Часто в переносному значенні вживаються назви тварин:

-лисицею називають хитру людину;

-зайцем — боягуза;

-віслюком або бараном — дурня;

-ведмедем або слоном — незграбу;

-левом, орлом — людину сміливу і відважну.

Слово в прямому значенні — це звичайна, повсякденна назва чогось (предмета, дії, ознаки). Слово в переносному значенні — назва образна, перенесена з одних предметів і явищ на інші. Переносних значень у слові може бути кілька.

Омоніми

 Омоніми – слова, які збігаються у звучанні й на письмі, але мають різні, не пов’язані між собою лексичні значення

Омоніми потрібно відрізняти від багатозначних слів. Багатозначні слова мають спільний елемент.

Вони поділяються на:

• ті, що в усіх своїх значеннях мають спільну ознаку:

Голова – те, що керує, перебуває попереду

голова людини

голова правління

голова колони тощо.

• ті, значення яких не мають між собою нічого спільного:

коса (сплетене волосся)

коса (сільськогосподарське знаряддя)

коса (мілина на річці чи у морі).

Користуючись “Тлумачним словником”, звертайте увагу на позначки: там цифрами 1, 2, 3 тощо позначені багатозначні слова й омоніми.

Особливу групу становлять міжмовні омоніми. Наприклад: укр. – чоловік, неділя, луна, люлька, баня, шар і рос. – человек, неделя, луна, люлька, баня, шар.

Увага! Омоніми існують навіть на рівні власних назв:

• Алжир (місто і країна)
• Балхаш (місто і озеро).

Синоніми

 Синоніми – слова, що відрізняються звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками в значенні або з різним стилістичним забарвленням.

Синонімами можуть бути слова, які належать до однієї частини мови.

Синоніми, що виражають спільне для всіх слів поняття, об’єднуються в синонімічні ряди. Кожний такий ряд починається зі стрижневого слова, або домінанти – найуживанішого серед інших (зазвичай це слово стилістично нейтральне, основне, найменш емоційно забарвлене і таке, що найповніше і найточніше виражає значення всього ряду).

За різними класифікаціями синоніми поділяють на:

1) абсолютні і неповні (останніх у мові найбільше);

2) однокореневі і різнокореневі;

3) загальномовні та контекстуальні.

Абсолютні синоніми, або ще їх називають слова-дублети, зазвичай зустрічаються у термінології (вони взаємозамінні і не мають відтінків у значеннях): мовознавство – лінгвістика, апеляція – звертання, вклад – внесок.

Неповні синоніми – це синоніми, які мають відтінки у значеннях: сміливий, мужній, відважний…

Однокореневі синоніми: дерево, деревце, деревина, деревинка.

Різнокореневі синоніми: відокремлювати, відділяти, відривати, відламувати, відколювати…

Контекстуальні синоніми – це слова, що набувають синонімічності тільки в певному контексті: Один я на світі без роду, і доля – стеблина-билина на чужому полі (Т. Ш.). Виділені слова – контекстуальні синоніми.

У синонімічні відношення вступають і власні назви: Суомі – Фінляндія, Країна тисячі озер – Карелія.

Антоніми

 Антоніми – слова з протилежними значеннями.

Антоніми, як і синоніми, належать до однієї частини мови.

Антонімами можуть бути:

• іменники (радість – смуток)
• прикметники (молодий – старий)
• дієслова (будувати – руйнувати)
• прислівники (угору – вниз)
• займенники (усі – ніхто).

Іноді антоніми різняться префіксами: друг – недруг, грамотний – безграмотний, заходити – виходити.

Антоніми також поділяють на загальномовні і контекстуальні.

Більшість антонімів характеризують якості. Чимало є й таких, які вказують на просторові і тимчасові відносини. Менше антонімічних пар з кількісним значенням.

За структурою антоніми поділяються на різнокореневі (день – ніч) і однокореневі (приходити – ходити, революція – контрреволюція). Перші становлять групу власне лексичних антонімів, другі – лексико-граматичних.

Пароніми

 Пароніми — це слова, що мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням:

- уява (здатність уявляти — плід уяви) — уявлення (знання, розуміння чогось — помилкове уявлення);

-гривня (грошова одиниця) — гривна (металева шийна прикраса у вигляді обруча);

-кампанія (сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання) — компанія (група осіб, пов’язаних певними інтересами або торговельне чи промислове товариство).

Пароніми близькі до омонімів, але не тотожні з ними.

Між паронімами можуть встановлюватися синонімічні (блискучий — лискучий, блукати — блудити, повноваження — уповноваження, особистий — особовий), антонімічні (прогресивний — регресивний, густо — пусто, іммігрант — емігрант) відношення.

Як і омоніми, пароніми є широко вживаними в різних стилях, а також вживаються �� мовленні для створення каламбурів.

Лексика української мови за походженням

Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, око, зуб, ніс, дерево, кішка, день, сидіти, стояти, їсти.

Слова спільнослов’янського походження вживаються в усіх слов’янських мовах, зазнаючи певних фонетичних змін: плем’я, чоловік, чоло, душа, дума, кінь, пес, ведмідь, пшоно, холодний, гіркий, кислий, берег, сторона, борода. Назви абстрактних понять мають також спільнослов’янське походження: диво, гріх, душа, правда, кривда, честь. Спільне східнослов’янське походження мають слова, що є в українській мові спільними з російськими та білоруськими: білка, собака, мішок, сорок, снігур, жайворонок, дешевий.

Власне українська лексика

 Власне українська лексика – це слова, які виникли в українській мові надзвичайно давно, з появою тих понять, які вони позначають. До споконвічної лексики належать слова, що позначають лічбу, назви місяців, дії, частини тіла, спорідненість, членів сім’ї, психічні стани, якості людини, предмети, продукти, тварин тощо. Ось деякі із власне українських слів:

Мама, батько, білий, бог (пан), боятися, брат,вересень, весілля, вівторок, відьма, вісім, внук, вогонь, вода, володіти, вулиця, два, двері, двір, день, десять, джерело, дзеркало, дивитися, дід, дім, добрий, дочка, друг, дух, душа, жало, жаль, жати, жити, жито, жувати, завтра, заєць, заздрити, закон, залізо, залоза, заповідати, звір, звук, зелений, земля, зерно, зима, злий, злодій, злочин, знак, знати, золото, зріти, зуб, зять, ім’я, іти, їзда, їсти, їхати, квітень, кров, лазити, липень, листопад, лице, лівий, лід, любити, лютий, мати (дієслово), мати (мама), місяць, молодий, море, мудрий, м’ясо, нагорода, надія, намагатися, наука, небо, неділя, ненавидіти, нести, нива, ніж, ніс, ніч, нога.

Запозичена лексика

Значна частина словникового складу сучасної української мови є запозиченою з інших мов. При чому час, шляхи запозичення, асиміляція такої лексики є дуже різними. Деякі із запозичених слів уже настільки зріднилися з українською мовою, що повністю підкорюються її правилам, інші залишилися незмінними, хоч прийшли дуже давно. Точно власне українським чи запозиченим є слово вам зможе сказати лише академічний етимологічний словник, адже інколи таке знайоме слово як картопля чи пальто, насправді виявляється іншомовним.

Словниковий склад мови постійно поповнюється як словами, що створюються на основі українських словотвірних засобів, так і запозиченими з багатьох мов: грецької (філологія, музей, театр), латинської (клас, аудиторія, конституція), німецької (бутерброд, солдат), англійської (аскетбол, дизайн), французької(кашне, пюре, пальто), італійської (соло, тріо, акорд) та інших.

Запозичення з різних мов відбулося за різних часів. Багато запозичених слів стали настільки звичними для нас, що вже не відчувається їхнє чужомовне походження (панчохи, цукор, кавун), інші навіть не набули здатності змінюватися за законами української граматики (меню, тріо, кашне).

Більшість сучасних українських імен є також запозиченими. Втративши своє первинне значення, з грецької мови прийшли до нас і стали іменами слова: Анатолій (схід сонця), Андрій (сміливий, мужній), Василь(царський), Зоя (життя), Галина (спокій), Катерина (чиста). З латинської мови запозичено імена: Валентин(сильний), Вікторія (перемога), Марина (морська). Від скандинавських народів прийшли до нас імена: Гліб(нащадок бога), Ігор (захисник).

Визначити іншомовне слово можна за фонети-ко-граматичним оформленням та лексичним знаенням. Скажімо, звук і літера ф не властиві для слов’янських мов, і всі слова в українській мові, що мають цей звук і, відповідно, літеру, за походженням є грецизмами та латинізмами: фізика, фігура, фокус, фея, факт тощо. Тюркізми характиризуються наявністю кількох звуків а: сарай, базар, баклажан, байрак, кабан, сазан, чабан, барабан.

Початковий звук і літера а взагалі характерні тільки для іншомовних слів, зокрема для арабських (алгебра, алкоголь), латинських (аудиторія, абітурієнт, ангіна), грецьких (алфавіт, автор, архів, азот, афоризм, анемія, автономія).

Загальновживані слова

Загальновживані слова – це слова, які знає кожен носій мови. Ледве не щодня виникають і зникають у мові нові поняття, які слід якось називати. Певні слова несуть якусь експресивну оцінку або мають вузьку сферу вживання, але більшість лексики є нейтральною і тому міжстильовою. Саме остання категорія слів є найбільшою.

До загальновживаних належать :

• назви усіх родинних зв’язків: батько, мати, син, дочка, брат, сестра, дід, баба, тітка, дядько, зять, невістка і т.д.
• назви людських органів і частин тіла: серце, нирки, легені, шкіра, очі, вуха, рот, ніс, рука.
• назви природних явищ: дощ, вітер, сльота, мороз.
• назви оточуючих предметів природи: небо, річка, хмари, земля, ліс.
• назви рослин і тварин: пагін, корінь, дерево, трава, кінь, кіт, собака, горобець, півень, курча, пшениця, жито, гречка.
• назви побутових речей, приміщень: будинок, кімната, двері, вікно, лава, диван, шафа.
• назви їжі і питва: вода, молоко, вино, хліб, борщ.
• назви ознак предметів (колір, вага і т.д.): білий, чорний, зелений, жовтий, легкий, сильний.
• назви психічних станів, почуттів: доброта, кохання, стурбованість, злість, веселощі.
• назви дій та станів: спати, їсти, ходити, бігти, міркувати, висловлюватись, читати.
• назви чисел: два, п’ять, сорок, сто.
• назви способів дії: добре, повільно, весело, по-моєму, сильно, легко, важко.

Та багато інших категорій. Переважна більшість таких частин мови як числівники, сполучники, займенники, вигуки, прийменники належить саме до загальновживаної лексики.

Професійна, діалектна, розмовна лексика

 Професійна лексика – це слова, що вживаються переважно лише в колі фахівців з тих чи інших спеціальностей для позначення знарядь праці, процесів, інструментів, матеріалів, дій і так далі. Це досить велика кількість слів, однак вони мають обмежене коло вживання і часто зрозумілі лише спеціалістам. Знання професійної лексики допомагає як у створенні образів у художній літературі та засобах масової інформації, так і в опануванні професії.

Наведемо деякі приклади професійної лексики:

• вчителі: класний журнал, педрада, семестр, дошка;
• юристи: позов, судове засідання, апеляція;
• металурги: мартен, домна, вагранка;
• журналісти: шпальта, шапка, інтерв’ю, гранки, монтаж;
• моряки: кок, ют, палуба, щогла, вітрило, якір;
• військові: марш-кидок, атака, дислокація, траншея.

Крім професійних слів, що є частиною літературної мови існує й професійний сленг, відомий в межах галузі або, навіть, одного лише підприємства, заводу чи організації. Для вивчення професійної лексики можна використовувати спеціальні галузеві словники або живе спілкування із фахівцями.

Діалектна лексика – це слова, що вживаються в певних місцевостях і мають відповідники у літературній мові. Відповідно до територій поширення вчені виділяють західні говірки, північні, а також південно-східні. Найпоширенішими і найбільш вивченими є діалектизми Західної України. Далі – поліські говори. А от південні і східні майже не вивчені, адже довгий час дослідники вважали, що як такого південно-східного діалекту не існує. Однак вже з’явились поодинокі праці, які заперечили цю думку. Для вивчення діалектизмів використовують спеціальні діалектні словники, які укладаються вченими, що мешкають у тих місцевостях.

Західні говірки: вуйко (дядько), ґазда (господар), ватра (вогонь), файний (гарний), леґінь (юнак), ногавиці (штани), біти (чоботи).

Північні говірки: випуст (вигон), лісавиця (драбина), ореля (гойдалка), сохар (дерев’яні вила), веселики (журавлі), ясниця (райдуга).

Південно-східні говірки: банити (мити), пакіл (кілок), квасець (щавель), вагани (ночви), пшінка (кукурудза).

В основу української літературної мови ліг полтавський діалект, завдяки творчості Івана Котляревського, саме тому більшість його слів стали літературними.

Діалектна лексика буває дуже важкою для розуміння, особливо діалектизми з географічно віддалених регіонів

Розмовна лексика, яку ще називають просторічною, використовується в побуті при невимушеному, неофіційному спілкуванні. Цей різновид лексики об’єднує дві групи слів.

До першої групи слів належать не літературні слова, тобто слова, що вживаються з порушенням вимови, правил, роду, відмінювання і так далі. Наприклад, часто можна почути «тудою» замість «туди», або «тута» замість «тут». Часто в мовленні ми скорочуємо склади і слова. Наприклад, «хо» замість «хочу», це не ускладнює розуміння сказаного, однак не відповідає літературним нормам мови.

Друга група слів – це слова, що мають ознаки згрубілості, зниженості, фамільярності. Наприклад, училка (вчителька), братан (товариш), фізра (фізична культура), моцик (мотоцикл, мопед), припертися (прийти), втюритися (закохатися), жерти (їсти).

Терміни

 Терміни – це слова, що називають поняття в різних галузях: науці, техніці, мистецтві тощо.

Головною ознакою термінів є їх однозначність, адже від чіткого і однакового розуміння терміна вченими залежить розвиток наукової думки. Хоча інколи одне й те саме термінологічне слово має різні значення в різних галузях знань. Наприклад, термін «операція» має значення «хірургічне втручання» в медицині, «проведення спланованих бойових дій» для військових і «переведення коштів з рахунка на рахунок» у банківській справі.

Хоча в більшості випадків терміни мають лише одне значення і значна їх частина є вузькоспеціалізованими, тобто такими, що не вживаються поза межами певної галузі. Лише деякі з них стають загальновживаними словами (наприклад, слово «термометр» або «артеріальний тиск») або є спільними для будь-якої сфери наукової діяльності (наприклад, аргумент, синтез, аналіз, класифікація тощо).

Застарілі й нові слова (неологізми)

 Лексику за ступенем уживаності поділяють на застарілу лексику і неологізми.

Застарілі слова бувають двох видів: історизми й архаїзми.

Історизми — слова, які вийшли з активного вжитку тому, що зникли позначувані ними речі, явища.

Серед історизмів можна виділити такі семантичні групи слів:

1. назви давніх суспільно-політичних реалій;
2. назви колишніх професій;
3. назви застарілих знарядь праці, зброї.

Іноді архаїзми вживають для вияву іронії, сарказму, зне­ваги або створення гумористичного ефекту, вдаваного пафосу. Цього досягають, поєднуючи їх із словами зниженого плану.

Використовуючи застарілі слова, треба так поєднувати їх з іншими словами, щоб їхнє значення було зрозуміле читачеві. Цьому сприяє контекст, відповідні означення, синоніми, пояснення.

Неологізми — нові слова в мові: довкілля, складнощі, податківець, наркобізнес, бартер, менеджмент, рекетир, факс, телетайп, конверсія, дилер, імідж, грант.

Причини появи неологізмів у мові різні:

а) потреба дати назви новим предметам і явищам: дисплей, принтер, бейсбол, бронедвері, гіпсокартон, йогурт, вироб­ниче об’єднання, віце-прем’єр-міністр, електорат, клонування, Інтернет;

б) потреба замінити назву зрозумілішою, прозорішою; такою, що більш відповідає внутрішнім законам мови, її словотвірним особливостям: літак замість аероплан, вертоліт замість гелікоптер, рукоборство замість армреслінг, примірник замість екземпляр, відсоток замість процент, летовище замість аеродром;

в) бажання знайти свіжі образні назви, властиве мові письменників.

Поява неологізмів у мові зумовлена розвитком людського суспільства, намаганням глибше пізнати й точніше позначити ті чи інші явища, властивості навколишньої дійсності, духов­ного життя людини.

Неологізми бувають загальнонародні й індивідуально-авторські (оказіоналізми).

Загальнонародні неологізми, тільки-но з’явившись, набувають поширення серед більшості носіїв мови (ваучер, гамбургер, безпіщанка, бомж). Вони, проте, із зміною суспільних умов, розвитком науки й техніки, можуть перейти в історизми, як це свого часу сталося зі словами на зразок комнезам, колгосп, радгосп, трудодень, партгрупорг, стахановець, патефон, грамофон тощо.

Індивідуально-авторські неологізми, як правило, не стають загальновживани­ми, а так і залишаються в тому чи іншому творі письменника.

Нейтральна й емоційно забарвлена лексика

За емоційним забараленням лексику поділяють на нейтральну та емоційно-забарвлену, або експресивну. Нейтральна лексика слова, позбавлені будь-якого стилістичного забарвлення і вільно вживані в усіх стилях мови: іти, сидіти, холодний, високий, синій, розумний, рука, небо, вода, будинок, десять, сто, я, ти, мій тощо. У тексті, як правило, більшість слів нейтральні, стилістичну ж належність його визначає порівняно невелика кількість стилістично забарвленої лексики. Багатозначні слова можуть бути нейтральними в одних своїх значеннях і стилістично забарвленими в інших. Так, слова рука (покровительство), вода (порожні слова), небо (доля. Бог) стають стилістично маркованими.

Емоційно забарвлена лексика, крім власне називання об’єкта, передає ще й суб’єктивну оцінку мовцем цього об’єкта, всієї повідомлюваної інформації або адресата повідомлення.

Це додаткове стилістичне забаралення може мати якнайширший спектр — урочисте, піднесене, шанобливе, ввічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе, вульгарне.

До групи емоційно забарвлених слів належать власне слова, які самі виражають почуття й емоції:

1.Назви почуттів: радість, щастя, задоволення, горе, сум, журба, надія, безнадія, любов, ненависть;

2.Слова, що виражають оцінку (негативну чи позитивну): хороший, поганий, добрий, злий, нікчемний, грандіозний.

3.Слова, що набули емоційного забарвлення через афікси (суфікси, префікси – пестливості чи згрубілості): машина, машинка, машинерія, рука, ручище, рученька;

4.Поетична лексика, втому числі й символи: орел сизокрилий, ластівочка, тополя, калина.

5.Слова дитячого мовлення: цяця, ляля, їстоньки, вава.

6.Лайливі слова: дурень, тупака, зараза.

Поняття про фразеологізми

 Фразеологія - 1) сукупність фразеологізмів даної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Предметом фразеології як науки є дослідження природи фразеологізмів і їх ознак, а також виявлення закономірностей функціонування їх у мові.

Фразеологізми - стійкі словосполучення. Це готові сполучення слів, які не створюються в мовленні подібно до вільних словосполучень (новий костюм, великий будинок, читати газети, йти до школи), а відтворюються: якщо мовцеві необхідно вжити фразеологізм, то він його вилучає, як і слово, в готовому вигляді зі свого фразеологічного запасу, а не будує його заново.

Словничок фразеологізмів у Додатку 1.