ТЕМА 2 : «ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА»

(Роди літератури, Аналізи літописів та творів Г.Сковороди)

Роди літератури:

1. Епос

• нарис;
• оповідання;
• новела;
• повість;
• роман;
• роман-епопея.
• роман-хроніка.

2. Лірика

• філософська;
• громадянська;
• пейзажна;
• інтимна.

3. Драма

• водевіль;
• інтермедія;
• драма;
• трагедія;
• комедія;
• мелодрама;
• драма-феєрія.

_________________________________________

Літопис – хронологічний опис важливих історичних подій у часи Київської Русі і козацтва.

«Повість минулих літ»

Жанр: літопис.

Автор: літописець-чернець Нестор.

Тема: розповідь про події на Руській землі від XI ст. до початку XII ст.

Ідея: уславлення Русі, заклик до боротьби проти зовнішніх ворогів, до об’єднання земель проти братнього кровопролиття.

Композиція: Починається літопис вступом, де з’ясовується питання: «Откуда єсть пошла Руская земля». Тут переповідається біблійна історія про Всесвітній потоп, про розподіл землі між синами Ноя та виникнення різних народів, зокрема слов’ян від племені Яфета — улюбленого сина Ноя. У наступних двох частинах викладається історія Русі, головну увагу автори зосереджують на діяльності київських князів: Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира, Ярослава. Вельми докладно розповідається про події, пов’язані з хрещенням Русі. 3 осудом і болем згадують літописці міжусобну, внутрішню боротьбу князів, зате піднесено говорять про героїчний захист русичами рідної землі від загарбників, насамперед від печенігів. У «Повісті...» вміщено чимало легенд і переказів. У третій частині, що охоплює події від середини XI до початку XII століття, вже широко використовуються писемні джерела, точніше датуються й доладно описуються події. При цьому літописці не просто викладають факти, а намагаються їх осмислювати й пояснювати. Так, поразку руських князів у битві 1068 року з половцями трактують як наслідок Божого гніву. Представлені в «Повісті...» й житія перших українських святих християнської церкви — Ольги, Володимира, Антонія і Феодосія Печерських, Бориса й Гліба.

«Слово про похід Ігорів»

Рік написання: кінець ХІІ ст.

Жанр: героїчна поема (повість або літописна повість).

Тема: Зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185 р.

Ідея: Заклик руських князів до єднання для спільної боротьби проти зовнішніх ворогів.

Головні персонажі: князі Ігор, Святослав та Всеволод; Ярославна; половці Овлур, Гзак і Кончак.

Проблематика:

1. Правдивість віщих снів.
2. Проблеми війни.
3. Проблема самовпевненості.

Композиція: простежуються, хоча не позначаються, частини:

вступ, або заспів, основ­на частина і закінчення, або кінцівка:

• Вступ (пісня Бояна)

1. роздуми автора над манерою описування подій;

• основна частина (кілька оповідань):

1. виступ Ігоревої дружини;
2. похід;
3. битви з половцями;
4. сон і «золоте слово» Святослава;
5. «плач Ярославни»;
6. втеча Ігоря з полону;

• закінчення:

1. (величання Ігоря, князів і дружини)

Характеристика персонажів :

Ігор. Головний персонаж твору — Ігор. Це руський князь, який лю­бить свою батьківщину й без вагань готовий віддати за неї життя. Ігор Святославич — чесний і відкритий, гордий і відважний. Це лицар, який зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба: «Лучне ж бо по­тятим бути, — говорить він, — аніж полоненим…» Вислів цей став кри­латим. Надзвичайну мужність і рішучість Ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. Хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного знаку — затемнення сонця? А Ігор вирушає! Хоробрість Ігоря не раз відзначають також Всеволод і Святослав, називаючи його сміливим соколом. Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим ми засуджуємо Ігоря за необачність, недалекоглядність і славолюбство. Він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. Йо­го поспішність призвела до трагедії : дружила повністю розгромлена, тисячі жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла золотого та в сідло невольниче», а головне — відкрилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів половецьких орд. Святослав. Відповідно до ідейного змісту твору, автор називає Святослава великим, грізним київським князем. Як видатного полководця, його вихваляють «німці і венеціанці, греки іморава». Святослав зображений піклувальником про долю рідної землі: спустошення Русі через князівські міжусобиці та напади кочівників відгукуються в серці болем. Та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів»?

Святослав — видатний державний діяч, справжній патріот і шляхетна людина. Картаючи Ігоря й Всеволода за свавілля, що призвело до нового лиха, він звертається із закликом до інших князів помститися «за землю Руськую, за рани Ігореві, сміливого Святославича». Цим він хоче об’єднати всіх князів, щоб зміцнити Київську державу, зробити її могутньою і незборимою. Автор «Слова…» оспівує мудрість і хоробрість Святослава, адже великий князь київський не лише об’єднав руські землі, а й успішно переміг половців.

Ярославна. Дізнавшись про поразку русичів, поранення й полон чоловіка, Ярославна ладна на край світу полинути до милого її серцю мужа-друга, щоб обтерти криваві рани на його дужому тілі…

Григорій Сковорода

Видатний український філософ-містик, богослов, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також способом життя, через що його називали «Українським Сократом». Жив і творив у XVIII ст. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії.

В байці «Бджола та Шершень» поет зазначає, що «немає нічого радіснішого, аніж жити за призначенням». Філософ висунув ідею перетворення праці із засобу до життя в найпершу життєву потребу і найвищу насолоду. Через його твори проходить думка, що насолода споживання не є суто людською, не є істинною втіхою. Тільки праця як реалізація творчих здібностей і обдарувань, тобто праця за покликанням, може принести вищу насолоду. Сам процес виконання «сродної праці» робить людину щасливою. Цю ідею озвучує і Бджола, зазначаючи, що їй куди більше подобається збирати мед, ніж його споживати.

«De Libertate» ( «Про свободу» )

Рід літератури: лірика.

Вид лірики: патріотична.

Жанр: ода.

Тема: роздуми про волю як найбільшу суспільну цінність і про Б. Хмельницького як взірця боротьби за свободу.

Ідея: уславлення Богдана Хмельницького, народного героя, який присвятив своє життя боротьбі за волю і щастя українського народу; утвердження свободи людини як найвищої суспільної цінності.

Віршовий розмір: дактиль.

Художній напрям — бароко.

Художні засоби:

• Порівняння: неначе воно золотеє;
• Риторичні оклики: Слава навіки буде з тобою, / Вольності отче, Богдане-герою!;
• Риторичні запитання: Що є сво­бода? Добро в ній якеє?; звертання: Богдане-герою.

«Всякому місту – звичай і права …»

Рід літератури: лірика.

Жанр: філософсько-сатирична поезія.

Тема: сатиричне зображення панів, чиновників, купців, дворянсько-бюрократич­ної системи управління.

Ідея: ушанування справжніх життєвих цінностей; засудження і висміювання мо­ральних вад тогочасного суспільного життя; поштовх до розуміння, що життєва суєта не дає можливості людині збагнути суть життя.

Віршовий розмір: чотиристопний дактиль.

Художні засоби:

• Повтори: «Всякому…», «Той…», «Я ж у полоні нав’язливих дум; Лише непокоїть мій ум».
• Порівняння: «В сих дім, як вулик, гуде від гуляк».
• Риторичний оклик: «Інший гендлює, візьми перевір!».
• Метафори: «горло свій смак віднайшло», «дім гуде», з диспутів учню тріщить голова», «всякому голову крутить свій дур».
• Епітети: «нав’язливі думи», «ясний розум».

Проблеми, порушені у творі, були злободенними в той час, а отже, і близькими простолюду, тому вірш «Всякому місту — звичай і права…» за­жив великої популярності, ставши народною піснею: відомі понад п’ятдесят її варіантів (а це одна з ознак фольклорного твору).

Іван Котляревський один із варіантів цієї пісні використав як арію Возного в п’єсі «Наталка Полтавка».

Сюжет: Пісня починається в спокійному тоні. Автор передає особисті роздуми про різну вдачу людей, уподобання, які у кожного свої. Яка ж думка непокоїть поета, що в нього постійно «не йде с ума»? Поета як людину чесну, безкорисливу турбує несправедливість світу, потворні явища сучасної йому дійсності. Саме в цьому причина його неспокою, його різко негативного ставлення до кріпосницького ладу. Тому вже в наступній строфі він розгортає яскраві картини тогочасного життя, типові образи шахраїв і злодіїв, панів і підпанків, гостро висміюючи їх. Тут і Петро, який заради чинів витирає панські кутки і Федько-купець, який «при аршині все лжет», і лихвар, що мріє про свої проценти, і пани, котрі, наслідуючи моду, перебудовують свої палаци за іноземними зразками. У третій строфі Г. Сковорода нищівно висміює поміщика-кріпосника (заводить англійську худобу) і козацьку старшину, що постійно збільшують свої земельні володіння, грабуючи селян, а також викриває панський побут з п’яними оргіями в маєтках. У четвертій строфі бичується і висміюється несправедливе судочинство тих часів, схоластичні науки. Особливу увагу звертаємо на останню строфу, що передає основну ідейну спрямованість сатиричного твору. Потворному життю представників кріпосницького суспільства Г. Сковорода протиставляє свій морально-етичний ідеал, ідеал мудрої людини, яка знає справжню ціну життя.

«Бджола та Шершень»

Рід літератури: ліро-епос.

Жанр: літературна байка.

Тема: розповідь про важливу роль праці за покликанням (тема «сродної» праці), розкриття суперечності між трудовим способом життя і паразитичним існу­ванням.

Ідея: уславлення улюбленої праці, яка є стимулом життя; засудження паразитич­ного способу існування. Праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою» (ідея спорідненої праці). Персонажі: Бджола (алегоричний образ працьовитої, мудрої, досвідченої людини); Шершень (алегоричний образ людини лінивої, яка звикла користуватися резуль­татами чужої праці).

Художні засоби: алегорія, персоніфікація, епітет, порівняння;

Крилаті вислови: «Веселість серця — життя для людини» (Сірах), «Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним» (Епікур).

Композиція:

• основна частина — оповідна (короткий діалог між Бджолою та Шершнем) — і «сила»
• дидактична частина (мораль), де автор на конкретних прикладах пропагує ідею «сродної» праці, наголошує, що немає нічого кращого для людини, як жити за своєю природою. Мораль («сила») байки значно більша за оповідну частину.

Сюжет: Паразит Шершень насміхається з Бджоли, що вона працює не так на себе, як на інших: «Скажи мне, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як людям користь, а тобі часто і шкодять, приносячи замість нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі». Називаючи дурнем «пана радника», Бджола засуджує тих, хто «крадіжкою добуває» мед. Для неї праця найсолодша річ: «нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж споживати. До сього ми народжені і будемо такі, доки не помремо». Мораль байки проста: праця повинна стати для людини природною потребою, «найсолодшою поживою». Тільки тоді життя матиме зміст і красу. У праці людина відчуває радість буття, а в безділлі деградує.