ТЕМА 3 : «ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ XX СТ.» (частина 1)

Іван Котляревський

- український письменник, поет, драматург, військовий, засновник нової української літератури, громадський діяч.

Підтримував зв'язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.

Котляревський зробив найвагоміший внесок у становлення сучасної української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови, поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови.

Народився і похований у Полтаві.

Поема – це віршований великого розміру твір, у якому зображені значні події, яскраво розкриті людські характери, присутній глибокий психологізм.

«Енеїда»

Рід літератури : ліро-епос.

Рік написання : 1798 – видано перші чотири частини, 1826 рік – завершено “Енеїду”, 1842 – “Енеїда” надрукована повністю.

Жанр : епічна бурлескно-травестійна поема (епічна — бо в ній події подаються в розповідній формі; травестійна — бо античні герої «перевдягнені» в українське вбрання, перенесені в історичні умови українського життя; бурлескна — бо події і люди змальовуються здебільшого в жартівливо-знижувальному тоні).

Тема : змалювання життя українського суспільства кінця XVIII ст.

Ідея : утвердження безсмертності українського народу, його ментальності, куль­тури, волелюбності; засудження негативних соціальних явищ українського суспільства кінця XVIII ст.

Віршовий розмір : чотиристопний ямб. І. Котляревський уперше в Україні написав епічний твір силабо-тонічним віршем (ямбом), найбільш відповідним для українсь­кої мови розміром.

Художній напрям : просвітницький реалізм.

Головні герої :

Олімпійські боги:

• Зевс (Зевес або Юпітер) — верховний бог, бог блискавки і грому.• Юнона (Гера) — богиня шлюбу, його дружина. • Венера (Афродита) — богиня кохання, побічна дочка Зевса, мати Енея. • Еол — бог вітрів, брат Зевса. • Нептун — бог моря, брат Зевса. • Вулкан — бог вогню, покровитель ковалів, чоловік Венери. • Меркурій — бог торгівлі, посланець богів, син Зевса.

Земні герої: Еней — троянський цар, син Венери й Анхіза. Анхіз — цар Трої, батько Енея. Низ та Евріал — троянські воїни. Дідона — цариця Карфагена. Латин — цар Латинської землі. Амата — його дружина. Лавінія (Лавіся) — їх дочка. Турн — цар рутульський. Еванд — цар аркадський. Палант — його син. Сівілла — жриця бога сонця Феба.

У творі накладаються дві сюжетні лінії: основна — реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі; канва сюжету поеми Вергілія.

Перша сюжетна лінія домінує над другою через образну систему твору. Звідси — історично обґрунтовані висновки про характери героїв як націо­нальних типів, а конкретно — як запорозьких козаків. Сюжет майже такий самий, як Вергілієвої «Енеїди».

Твір містить шість частин, які змістовно пов’язані з подорожжю Енея і тими пригодами, що трапилися з ним.

Частина І. Початок подорожі Енея. Буря на морі. Гостювання в Дідони.

Частина II. На Сицилії. Поминки за Енеєвим батьком Анхізом. Пожежа на троянському флоті.

Частина III. На землі Кумській. Зустріч Енея із Сивіллою. Подорож у пекло. Зустріч з бать­ком Анхізом.

Частина IV. На Латинській землі. Підготовка до війни, її по­чаток.

Частина V. Війна між троянцями і рутульцями. Героїчний подвиг Низа та Евріала.

Частина VI. Продовження війни. Поєдинок Енея і Турна. Перемога Енея.

Композиція :

Експозиція: знайомство з Енеєм і його ватагою троянців, які нагадують козаків-запорожців, з їх завзяттям, хоробрістю, веселими звичаями і войовничим настроєм.

Зав’язка: подорож Енея з троянцями у пошуках Італії.

Кульмінація: битва Енея з Турном, в результаті якої боги також розділились на два загони.

Розв’язка: перемога Енея над Турном, бо Зевс зглянувся на героя і став на його бік: Живе хто в світі необачно, / Тому нігде не буде смачно, / А більш, коли і совість жметь.

Проблематика :

-соціальної нерівності;

-засудження негативних суспільних вад: злодійства, інтриганства, хабар­ництва, здирництва, безкультур’я тощо; -патріотизму; захисту рідної землі від ворогів;

-громадянського обов’язку, честі сім’ї;

-утвердження людських чеснот: добропорядності, щирості, добра, поваги до батьків тощо;

-виховання майбутнього покоління на принципах народної моралі;

-любові і ненависті;

-дружби, кохання тощо.

Примітки: «Енеїда» — перша пам ’ятка українського письменства, укладена розмов­ною українською мовою; перший твір нової української літератури. І. Кот­ляревський перелицьовує на український лад сюжет твору давньоримського класика Вергілія. В античному творі йшлося про мандри троянців, що при­бувають з волі богів до латинських земель (пізніше Римська держава). У поемі І. Котляревського розгортаються такі ж події, збережені імена героїв, але український автор закладає новий національний зміст: під виглядом троянців постають українські козаки, богів Олімпу — українське панство; усі реалії твору відбивають життя українського суспільства XVIII ст. після зруйнування української «Трої» — Запорозької Січі. У творі наявний національний колорит (відображення побуту українців в обрядах, звичаях, п��вір’ях, стравах, одязі, розвагах). Тому «Енеїду» називають енциклопедією українського життя XVIII ст. Крім національного, у поемі наявний історичний колорит — змалювання минулого і сучасного України. Долаючи рамки запозиченого сюжету, переборюючи традиції травестійно­го, бурлескного жанру і штучної книжної мови, її «високий» стиль, І. Кот­ляревський силою таланту й знанням життя народу та фольклору створив оригінальний реалістичний твір — і в цьому найбільше, епохальне, непере­хідне значення поеми — праматері нової української літератури.

«Наталка Полтавка»

Рід літератури : драма.

Жанр : соціально-побутова драма (сам Котляревський називає її «малоросійською оперою»).

Тема : зображення кохання бідної української дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя.

Ідея : втілення народного ідеалу української дівчини, її моральної краси; засудження лицемірства, крутійства, хижацтва сільської верхівки в образах ви­борного і Возного.

Художній напрям: поєднання ознак сентименталізму та просвітницького реалізму.

Герої: Наталка Полтавка, її коханий Петро, мати Горпина Терпелиха, возний Тетерваковський , виборний Макогоненко, бурлака Микола.

Композиція: проста, події розгортаються плавно, природно, без зайвих сцен і картин.

Твір складається із двох дій, кожна з яких поділяється на картини, а ті — на яви.

Перша дія починається і завершується піснею; друга дія має одинадцять яв і теж обрамлена піснями (усього у творі 22 пісні, починається «Наталка Полтавка» піснею «Віють вітри, віють буйні»). Усі яви написані у формі діалогів між двома або більше дійовими особами, зрідка трапляються монологи. Дія твору від­бувається в одному полтавському селі.

Сюжетну дію п’єси рухає соціально-побутовий конфлікт (між Наталкою, бідною селянською дівчиною, і возним Тетерваковським, багатим паном, але нелюбим Наталці, який, користуючись своєю владою і матеріальним становищем Наталчиної сім’ї, претендує на роль її чоловіка. Саме цьому підпорядковані всі інші взаємини дійових осіб).

Експозиція: знайомство з Наталкою та її родиною, виборним, возним та інформація про те, що Наталка кохає Петра і чекає його.

Зав 'язка: сцени, з яких читач довідується про намір возного одружитися з Наталкою і бажання виборного Макогоненка прислужитися в цьому. Виникає конфлікт, зумовлений становою й майновою нерівністю в суспільстві, — зіткнення прагнень возного (одружитися) і Наталки (небажання цього).

Розвиток дії: розмова матері з донькою; виборний умовляє Терпилиху, щоб видала Наталку за возного; поява на сцені бурлаки Миколи, який стає потім посередником між Петром і Наталкою; Наталка подає рушники возному; повернення Петра і його розмова з Миколою.

Кульмінація: коли сходяться всі дійові особи й остаточно вирішується доля Наталки.

Розв’язка: благословення матір’ю Наталки і Петра; промовисті, афористич­ні репліки Миколи, виборного.

У композиції твору важливими є авторські ремарки, тобто пояснення драма­турга щодо місця й часу дії, обстановки, вигляду персонажів, їхнього одягу, віку, поведінки, міміки, жестів, психологічного стану, інтонацій тощо. До композиційних одиниць п’єси слід віднести монологи, діалоги дійових осіб, у яких розкриваються їхні характери, а також пісні, які є самохарактеристикою героя.

Сюжет : Батьки Наталки взяли до себе в приймаки (всиновили) Петра. Наталка з Петром закохалися і батько вигнав Петра з дому. Петро змушений був йти в наймити. Батько Наталки помирає і бідна вдова Терпелиха продає маєток, забирає доньку й купує невеличку хатину у селі. Приходить час, коли возний Тетерваковський сватається до Наталки. Вона цього не бажає, оскільки закохана у Петра. Мати разом з сільським виборним Макогоненком умовляють Наталку, щоб та прийняла пропозицію Тетерваковського, бо тоді родина переживала скрутні часи. Коли старости завітали до Наталки, вона зі сльозами на очах їм пов’язала рушники. В той час Петро, вже вільний, опинився в цьому селі. Він випадково знайомиться з Миколою (той був сиротою та родичем Терпелів). Микола розповідає все Петру. Тож коли возний та виборний виходять з хатини (вже перев’язані рушниками) Микола повідомляє Наталці про те, що повернувся її коханий. Біля хатини возний зустрічається з Петром, з хатини вибігає Наталка, говорить, що кохає Петра. Тетерваковський, вражений тим, що Петро дуже кохає Наталку, і заради неї готовий на все, прощає і благословляє їх.

Примітки: П’єса «Наталка Полтавка» — це перший драматичний твір нової українсь­кої літератури, який, за влучним висловом видатного українського драмату­рга Івана Карпенка-Карого, є «праматір’ю українського народного театру».